628/558/16-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, що спричинило її смерть - 23.05.2019 Прийняття

Вироком Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 14 березня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років; за ч. 1 ст. 125 КК - до покарання у виді громадських робіт тривалістю 180 годин. На підставі ч. 1 ст. 70, ст. 72 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Термін відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з фактичного його затримання працівниками поліції.

Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 300 грн витрат на правову допомогу. У іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 29 березня 2018 року змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 Виключив із вироку вказівку про кваліфікацію його дій за ч.1 ст. 125 КК та ухвалив вважати його засудженим за

ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. У решті вирок суду залишено без зміни.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (838-19) (далі - Закон № 838-VIII (838-19) ) зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 14 березня по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

З урахуванням змін, унесених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 визнано винним у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, що спричинило її смерть, за таких обставин.

31 жовтня 2015 року близько 18:00 ОСОБА_1 в прихожій кімнаті будинку за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 на ґрунті особистих неприязних відносин під час сварки зі своєю дружиною ОСОБА_3, діючи з умислом, спрямованим на умисне заподіяння останній тяжких тілесних ушкоджень, схопив її за руки та почав трясти, від чого ОСОБА_3 впала на підлогу, а ОСОБА_1 завдав їй в ліву половину живота та грудної клітки 5-10 ударів ногою та одного удару кулаком. Продовжуючи свої дії, ОСОБА_1 знову схопив

дружину за руки і потягнув до зали, де, штовхнувши на підлогу, завдав їй ще 5-10 ударів правою ногою в ліву ділянку грудної клітки та живота, а потім, схопивши за руки, штовхнув на дитячий автомобіль, що стояв в залі, на який потерпіла впала, вдарившись спиною, а ОСОБА_1 завдав їй ударів кулаком в живіт, після чого, висловлюючи погрози позбавити її життя, направився до вхідних дверей будинку. Коли ОСОБА_3 намагалася закрити двері будинку за ОСОБА_1, він різко відкрив їх та, схопивши її за руки, штовхнув на шафу в прихожій, вдарившись об яку спиною потерпіла впала на підлогу, а ОСОБА_1 завдав їй ще 1-2 ударів кулаком в грудну клітку та живіт.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта від 9 грудня 2015 року

№ 318-КПт/15 своїми умисними діями ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_3 тілесних ушкоджень у вигляді синця на зовнішній поверхні правого стегна в середній ретині, крововилив в ділянці передньої поверхні тіла підшлункової залози, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, а також перелом 9-го ребра по лінії лопатки, розрив селезінки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

7 листопада 2015 року ОСОБА_3 з тілесними ушкодженнями, отриманими за вищевказаних обставин, звернулася до приймального відділення Куп`янської центральної міської лікарні, де під час проведення медичних заходів у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії настала її смерть.

Згідно з висновком судово-медичної експертної комісії від 15 січня - 9 лютого

2016 року № 06-КЕ/2016 причиною смерті ОСОБА_3 стала закрита тупа травма живота у вигляді двохмоментного розриву селезінки з інтенсивною внутрішньочеревною кровотечею, яка ускладнилася геморагічним шоком тяжкого ступеня.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Устименко І.А. просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вказує на те, що вини ОСОБА_1 не доведено, обвинувачення побудовано на непрямих доказах, а висновки суду ґрунтуються на неналежних та суперечливих доказах. Вважає, що допустимі та належні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, що спричинило смерть потерпілої, у кримінальному провадженні відсутні.

Крім того, посилається на порушення права ОСОБА_1 на захист у зв`язку з тим, що суд безпідставно неодноразово відмовляв стороні захисту в задоволенні клопотань про проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи для встановлення об'єктивних причин смерті ОСОБА_3 з урахуванням того, що потерпілій при наданні медичної допомоги було перелито кров іншого резус-фактору та не залучено як доказу рентгенівського знімку, зробленого потерпілій 1 листопада 2015 року. Вважає, що проведення такої експертизи дало б можливість усунути протиріччя, які містяться в матеріалах кримінального провадження.

Зазначає, що апеляційний суд не дав вичерпних відповідей на доводи в його апеляційній скарзі, всупереч вимогам ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції, та не вмотивував свого рішення належним чином.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат

Устименко І.А. підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника та просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів цього провадження, суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості

ОСОБА_1 в тому, що він умисно заподіяв ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілої, за обставин, викладених у вироку.

Погоджуючись з висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, за наведених у вироку обставин підтверджується сукупністю досліджених та перевірених в судовому засіданні доказівз дотриманням

ст. 23 КПК й оцінених відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Сам засуджений, хоч пізніше і змінив свої показання, в суді першої інстанції не заперечував наявності конфлікту між ним і ОСОБА_3 ввечері 31 жовтня 2015 року за місцем їхнього проживання та завдання потерпілій тілесних ушкоджень.

Крім того, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину підтверджується: показаннями свідків ОСОБА_4, яка була очевидцем події і пояснила за яких обставин ОСОБА_1 заподіяв тілесних ушкоджень її матері

ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 ., ОСОБА_24., ОСОБА_25 та інших; заявою ОСОБА_3 від 4 листопада 2015 року; даними, що містяться у висновках експертів від 9-26 листопада 2015 року № 318-КПт/15, від 7 грудня 2015 року № 526-КП/15,

від 7 грудня 2015 року № 525-КП/15, від 28 грудня 2015 року № 548-КП/15, висновку судово-медичної експертної комісії від 15 січня - 9 лютого 2016 року № 06-КЕ/2016; даними, що містяться у протоколах огляду місця події, проведення слідчого експерименту від 4 грудня 2015 року за участю неповнолітньої ОСОБА_4 та від 21 грудня 2015 року за участю ОСОБА_1 ; іншими доказами.

Доводи захисника про те, що смерть ОСОБА_3 настала не від дій ОСОБА_1, а внаслідок інших нез'ясованих судом обставин, є необґрунтованими.

Доказами, зібраними у справі, підтверджується, що саме внаслідок побиття

ОСОБА_1 потерпілої, остання отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

Не викликають жодних сумнівів у колегії суддів і показання свідків, оскільки вони за своїм змістом відтворюють обставини, а також повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані, що містяться у протоколах слідчих дій та в експертних висновках, у силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу вироку.

З матеріалів кримінального провадження не вбачається порушень вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказів, і на спростування цього у скарзі захисника переконливих аргументів не міститься.

Суд дослідив усі надані сторонами провадження докази, наявності будь-яких перешкод у поданні сторонами доказів не встановлено.

З огляду на вказану сукупність доказів колегія суддів вважає, що місцевий суд установив усі обставини, які в силу ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і відповідно до цих обставин діяння ОСОБА_1 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за ч. 2 ст. 121 КК.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви в їх достовірності. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Доводи в касаційній скарзі захисника з питань додержання під час судового провадження норм процесуального права, доведеності винуватості ОСОБА_1 та законності його засудження за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, що спричинило її смерть, також перевірялись апеляційним судом, який залишив вирок у цій частині без змін, а заявлені апеляційні вимоги - без задоволення, належним чином умотивувавши своє рішення.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які впливають на покарання. Зокрема, взяв до уваги, що засуджений вчинив тяжкий злочин, дані про особу обвинуваченого, який своєї вини не визнав, у вчиненому не розкаявся, та врахував думку потерпілої, яка наполягала суворо покарати обвинуваченого. З урахуванням наведених обставин суд дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_1 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 121 КК, що, на переконання колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, дати правильну юридичну оцінку злочинним діям ОСОБА_1 та призначити йому відповідне покарання.

Належним чином перевіривши доводи в апеляційних скаргах сторони захисту цей суд визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильність його правової кваліфікації. На всі доводи в апеляціях, які аналогічні доводам, наведеним в касаційній скарзі захисника засудженого, надано обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Усупереч доводам захисника при здійсненні кримінального провадження місцевий та апеляційний суди не порушили загальних засад, закріплених у ст. 7 КПК, а з огляду на положення ст. 404 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції не був зобов`язаний повторно досліджувати всі зібрані у справі докази.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Крім того, як убачається з аудіозапису судового засідання та журналу судового засідання, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисники клопотань про повторне дослідження доказів не заявляли (т. 3, а.к.п. 169 та аудіозапис судового засідання від 29 березня 2018 року).

Неспроможними є твердження захисника і про порушення права ОСОБА_1 на захист через те, що суд безпідставно неодноразово відмовляв стороні захисту в задоволенні клопотань про проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи для встановлення об'єктивних причин смерті ОСОБА_3 та усунення протиріч, які містяться у проведених у цьому кримінальному провадженні медичних експертизах, та з урахуванням того, що потерпілій при наданні медичної допомоги було перелито кров іншого резус-фактору та що не було залучено як доказу рентгенівського знімку, зробленого ОСОБА_3 1 листопада 2015 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у висновку судово-медичної експертної комісії від 15 січня - 9 лютого 2016 року № 06-КЕ/2016 встановлено, що перша фаза розриву селезінки та перелом 9 ребра у ОСОБА_3 утворилися за єдиним механізмом.

У судовому засіданні судово-медичний експерт Гуня С.М . пояснив, що це свідчить про те, що перелом 9-го ребра та перша фаза розриву селезінки виникли в один день, тобто в день заподіяння тілесних ушкоджень.

Крім того, зазначеним висновком експерта встановлено, що травматичний розрив селезінки у ОСОБА_3 поряд з непрямим переломом 9-го ребра зліва не могли виникнути внаслідок падіння потерпілої з висоти власного росту і ударів при цьому об тверду поверхню або виступаючі предмети.

Також суд з`ясував, що тілесні ушкодження ОСОБА_3 отримала саме 31 жовтня 2015 року.

З висновку експертизи від 9 листопада 2015 року № 318-КПт/15, вбачається, що тілесні ушкодження у ОСОБА_3 утворилися не менш ніж за 4-5 діб до часу огляду трупа, а друга фаза розриву селезінки - незадовго до смерті потерпілої. Висновком експерта від 7 грудня 2015 року № 525-КП/15 встановлено, що оскільки виявлені у ОСОБА_3 тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів не менше ніж за 4-5 діб до часу проведення судово-медичної експертизи від 9 листопада

2015 року, то не можна виключити їх утворення і 31 жовтня 2015 року.

Згідно з довідкою головного лікаря Куп`янської міської лікарні від 17 листопада

2015 року ОСОБА_3 було оглянуто 1 листопада 2015 року і в доповненні до діагнозу зазначено, що в неї виявлено забій грудної клітки по передній і задній поверхнях та забій передньої черевної стінки.

У зв`язку з цим суд визнав безпідставними доводи сторони захисту про те, що смерть потерпілої могла настати внаслідок неналежного чи непрофесійного виконання своїх обов`язків лікарями, оскільки смерть ОСОБА_3 перебуває в причинному зв`язку з тілесними ушкодженнями, які було заподіяно потерпілій ОСОБА_1

Суд правильно зазначив, що на кваліфікацію дій обвинуваченого не впливає та обставина, чи можна було запобігти смерті потерпілої у разі кваліфікованого лікарського втручання.

Крім того, суд критично оцінив і доводи сторони захисту про те, що при проведенні судово-медичних експертиз не було враховано рентгенівського знімку, який

ОСОБА_3 робила 1 листопада 2015 року та який міг би спростувати наявність перелому 9-го ребра.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_23 повідомив, що коли хвору особу амбулаторно направлено на рентген, то знімок віддають їй, після чого з цим знімком вона йде до лікаря. Оскільки суду не було надано доказів, які б беззаперечно підтверджували те, що рентгенівський знімок, наданий в судовому засіданні, є саме тим знімком, який було зроблено ОСОБА_3 . 1 листопада 2015 року, суд обґрунтовано визнав його неналежним доказом у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з висновком судово-медичної експертної комісії від 15 січня - 9 лютого

2016 року № 06-КЕ/2016 причиною смерті ОСОБА_3 стала закрита тупа травма живота у вигляді двохмоментного розриву селезінки з інтенсивною внутрішньочеревною кровотечею, яка ускладнилася розвитком геморагічного шоку тяжкого ступеня.

З огляду на викладене суд обґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи та залученні як доказу рентгенівського змінку, а тому вважати ці обставини як порушення права ОСОБА_1 на захист підстав немає.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які б впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні допущено не було, законних підстав для скасування постановлених щодо засудженого ОСОБА_1 судових рішень за доводами в його касаційній скарзі Верховний Суд не вбачає.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 у порядку ч. 2 ст. 433 КПК, якою передбачено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1 Закону України "Про попереднє ув`язнення" таке ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК (4651-17) , застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Разом із тим, ч. 3 цієї статті передбачено, що часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

За ч. 3 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи,

а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію в часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Частиною 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) , чинній на час скоєння

ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, було визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 вчинив злочин у період чинності редакції

ч. 5 ст. 72 КК, передбаченій Законом № 838-VIII (838-19) , з огляду на ст. 5 КК зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання має здійснюватися відповідно до вказаної норми закону.

Крім того, така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 серпня 2018 року, згідно з яким якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) у силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII (2046-19) , то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) .

У такому разі Закон № 838-VIII (838-19) має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII (2046-19) є неправильним, оскільки його зворотня дія як такого, що "іншим чином погіршує становище особи", відповідно до ч. 2 ст. 5 КК не допускається.

Зі змісту ч. 2 ст. 532 КПК убачається, що судове рішення набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій при постановленні рішення не звернув уваги на вказані вимоги закону, а тому оскаржувана ухвала щодо ОСОБА_1 підлягає зміні на підставі ч. 2 ст. 433 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Устименка І.А. залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 29 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (838-19) зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по