645/1054/16-к Про керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, перевищення швидкості руху, виїзд на розподільний газон (узбіччя) та скоєння наїзду на перешкоду у вигляді двох дерев, що потягло тяжкі наслідки у вигляді смерті двох пасажирів та заподіяння третьому пасажиру тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості - 23.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Радченка Б.Є., потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року у кримінал6ьному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220000000028, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 місце АДРЕСА_2 - місце проживання), раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами тривалістю 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 витрат на відшкодування моральної шкоди по 500000 грн кожному. У задоволені позовних вимог ОСОБА_6 - відмовлено.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 13 січня 2016 року приблизно о 00:15, керуючи, технічно справним, автомобілем "Toyota Land Cruzer150", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухався зі сторони бул. Богдана Хмельницького по пр. Московському в напрямку вул. Ощепкова у м. Харкові. Під час руху по вищевказаному проспекту, ОСОБА_1 грубо порушив п.п. 2.9 "а", 1.5, 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України та утративши керування, перебуваючи навпроти буд. № 269 на пр. Московському, змінив напрямок руху ліворуч, виїхавши при цьому на розподільний газон (узбіччя), де допустив наїзд на перешкоду у вигляді двох дерев. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Toyota LandCruzer 150" ОСОБА_7, яка перебувала на задньому пасажирському сидінні праворуч, загинула на місці пригоди, пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_8 - ОСОБА_9, яка сиділа на передньому пасажирському сидінні, ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла в лікарні, пасажир ОСОБА_10, яка займала місце пасажира на задньому пасажирському сидінні ліворуч, отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Порушення правил безпеки дорожнього руху засудженим ОСОБА_1, які знаходяться в причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, виразилося в тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "ToyotaLand Cruzer150", реєстраційний номер НОМЕР_1, не зорієнтувався у дорожній обстановці, рухався зі швидкістю, яка перевищувала допустиму у населеному пункті, тим самим вибрав небезпечну швидкість руху, не впорався з керуванням, змінив напрямок руху ліворуч, виїхав на розподільний газон (узбіччя) та допустив наїзд на перешкоду у вигляді двох дерев, що потягло тяжкі наслідки.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року вирок районного суду в частині відмови в задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 скасовано і призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скарзі засуджений просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінально правопорушення та його особі. При цьому вказує на недопустимість ряду доказів у кримінальному провадженні. Стверджує, що його затримання відбулося з порушенням вимог ст. 208 КПК України. До того ж, при затриманні не було забезпечено його захисником. Вказує, що відбирання біологічних зразків для встановлення стану алкогольного сп`яніння відбулося з порушенням норм закону, а тому безпідставно не визнані судом недопустимими доказами. Наголошує на тому, що у вироку не встановлено форму і виду його вини. При призначенні покарання, суд не дав належної оцінки обставинам, що пом`якшують покарання та його особі та безпідставно не застосував до нього положення ст. 75 КК України. Крім того, вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не виправив допущені судом першої інстанції порушення.

У касаційній скарзі захисник також ставить питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінально правопорушення та особі засудженого. Також стверджує про неналежну оцінку судами доказів кримінального провадження та про недопустимість ряду доказів. Вказує на неправильне вирішення цивільного позову. Суд апеляційної інстанції наведені порушення не усунув, а мотиви залишення його апеляційної скарги та скарги засудженого без задоволення належним чином не вмотивував, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_11 просить змінити судові рішення та пом`якшити ОСОБА_1 покарання та застосувати до нього положення ст. 75 КК України.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 просить змінити судові рішення, виключити з них посилання суддів на вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння та пом`якшити ОСОБА_1 покарання і застосувати до нього положення ст. 75 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційні скарги потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_12 . потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 просять залишити їх без задоволення як безпідставні.

У судовому засіданні захисник підтримав подані касаційні скарги, а прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження судом касаційної інстанції чинним законом не передбачена.

Зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника убачається, що вони, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просять доказам у кримінальному провадженні дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Натомість зазначені засудженим та захисником доводи були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який проаналізував усі доводи апеляційних скарг, навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну правову оцінку діям ОСОБА_1 .

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України.

Цей висновок підтверджується показаннями самого ОСОБА_1, який визнав свою вину частково, а саме в тому, що в його автомобілі були три дівчини, дві з яких в результаті ДТП загинули, а щодо обставин вчинення дорожньо-транспортної пригоди пояснив, що по проспекті Московському він їхав з допустимою швидкістю. Несподівано за АЗС АНП в поле зору по ходу руху його автомобіля різко виник автомобіль сірого кольору, який злився зі сніговим покривом, котрий лежав по краях дороги. Цей автомобіль стояв без увімкнених габаритних вогнів і був припаркований приблизно на відстані близько 1 метра від правого обмежувального дорожнього бордюру. Щоб не зробити наїзд на вказаний припаркований автомобіль він змушений був зробити різкий поворот кермом вліво з метою об`їзду цього автомобіля. В результаті різкого повороту його автомобіль на слизькій дорозі занесло вліво і автомобіль скоїв наїзд лівим переднім колесом на лівий по ходу руху обмежувальний бордюр. Що було далі, він нічого не пам`ятає.

Вказані показання засудженого були предметом перевірки судами, та були спростовані показаннями свідків ОСОБА_13, та ОСОБА_14, даними протоколу проведення слідчого експерименту від 09 лютого 2016 року за участю свідка ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_6 .

Судами перевірено і твердження сторони захисту, що причиною для вжиття екстрених дій, які стали наслідком дорожньо-транспортної пригоди, стало те, що на проїжджій частині дороги ОСОБА_13 було припарковано транспортний засіб з вимкнутими габаритами та були визнані безпідставними шляхом дослідження показань свідків ОСОБА_14 та потерпілого ОСОБА_6 та проведеним за їх участю слідчим експериментом.

Крім того, винність засудженого у вчиненні інкримінованого йому правопорушення підтверджується і іншими доказами кримінального провадження, дослідженим судом, а саме: показаннями свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, висновками експертів.

Що стосується тверджень сторони захисту щодо недопустимості як доказу у кримінальному провадженні висновку експерта № 138/16 від 18 лютого 2016 року, складеного судовим експертом сектору автотехнічних досліджень Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Смик О.М., оскільки цей висновок не підписаний експертом, то колегія суддів погоджується з висновками судів, щодо визнання цього доказу допустим. Так, з матеріалів провадження слідує, що вказаний експерт був допитаний у судовому засідання та підтвердив надання цього висновку, при цьому зазначив, що підпис на ньому не проставлено у зв`язку з великою завантаженістю. А тому посилання суду на те, що відсутність підпису експерта, який у судовому засіданні у повному об`ємі підтвердив надані ним висновки, не спростовує надані ним висновки, які узгоджуються із зібраними у провадженні доказами, є слушним і з яким погоджується колегія суддів.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії і роль засудженого.

Судом об`єктивно, повно і всебічно встановлено обставини кримінального провадження. Вина ОСОБА_1 підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, безпосередньо досліджених в судовому засіданні. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

У вироку суду у повній відповідності до вимог ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1, які досліджені та оцінені із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Щодо посилань у касаційних скаргах засудженого та його захисника про не встановлення судом форми і виду вини засудженого, колегія суддів зазначає наступне.

Із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, убачається, що ОСОБА_1 своїми діями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть ОСОБА_7, ОСОБА_20 та спричинило тілесне ушкодження середньої тяжкості ОСОБА_10, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286 КК України.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, характеризується загалом необережною формою вини. Порушення правил може бути вчинене з прямим умислом або із злочинною недбалістю. Щодо наслідків вина особи може бути тільки необережною.

Дії ж ОСОБА_1 суд кваліфікував за ч. 3 ст. 286 КК України, встановивши саме необережну форму вини.

Доводи сторони захисту щодо незаконного отримання біологічних зразків за результатами досліджень яких було встановлено стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1, були предметом перевірки судом першої інстанції, а в подальшому і судом апеляційної інстанції і визнані необґрунтованими.

Так, факт вчинення злочину ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння судом першої інстанції було встановлено та підтверджено висновком судово-медичного експерта № 75-А/16 від 13 січня 2016 року, згідно якого у зв`язку з подіями 13 січня 2016 року під час вступу ОСОБА_1 до стаціонару, у крові останнього було знайдено алкоголь у кількості 2,533 проміле, що за офіційною таблицею відповідає сильному алкогольному сп`янінню.

Перевірено також судами і твердження засудженого щодо застосування до нього примусу з боку працівників міліції при транспортуванні останнього до лікарні та визнані безпідставними і спростовані наявними в матеріалах провадження доказами, яким надана належна оцінка.

З вказаними висновками судів погоджується і колегія суддів.

Твердження засудженого та його захисника про порушення права ОСОБА_1 на захист при його затриманні, то вони є неспроможними, оскільки як слідує з матеріалів провадження затримання останнього 13 січня 2016 року відбулося з дотриманням вимог ст. 208 КПК України, та в цей же день слідчим вжито заходів по забезпеченню його захисником. Крім того, в подальшому всі слідчі дії проводилися за участі захисника.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, про необґрунтований розмір стягнутої моральної шкоди на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є безпідставними.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України (4651-17) , і при цьому застосовуються норми ЦПК (1618-15) України.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Зокрема, як убачається з вироку, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, районний суд виходив із доведеності винуватості ОСОБА_1 Підставами для відшкодування заподіяної моральної шкоди районний суд правильно взяв до уваги, що діями обвинувачуваного було заподіяно потерпілим сильних душевних страждань у зв`язку з втратою дитини, через що відбулись зміни в їх емоційному стані, що призвело до моральних страждань.

Таким чином, рішення суду щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та стягнення моральної шкоди із засудженого узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілих.

З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, і підстави вважати його необґрунтовано завищеним відсутні.

Що стосується посилань захисника щодо необґрунтованого задоволення апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_6 та скасування вироку районного суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого і призначення нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, то вони не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки не перешкоджають подальшому провадженню.

Доводи касаційних скарг засудженого, захисника та потерпілих про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості також є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, дані про його особу: є не судимим, на обліках у наркологічному і психоневрологічному диспансерах не перебуває, на час вчинення ДТП мав на утриманні неповнолітнього сина, обставини, що пом`якшують покарання - повне відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_21, ОСОБА_2, а також намагання відшкодувати шкоду потерпілим ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України, мотивувавши таке рішення.

Покарання, призначене ОСОБА_1 судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо призначеного покарання за матеріалами провадження не встановлено. За таких обставин слід визнати, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів, а підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через його суворість, про що зазначається у касаційних скаргах, не вбачається, як і не вбачається підстав для пом`якшення покарання із застосуванням положень статті 75 КК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам провадження і неналежну оцінку доказам, в тому числі і тим на які він послався у касаційній скарзі. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги захисника про неврахуванні апеляційним судом позицій потерпілих в частині призначення засудженому покарання, колегія суддів вважає неспроможними. Так, позиція потерпілого щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Тому апеляцій суд, переглядаючи кримінальне провадження, погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного засудженого покарання, діяв в межах своїх дискреційних повноважень.