710/179/17 Про умисне протиправне заподіяння смерті потерпілій - 22.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250300000748, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Звенигородський районний суд Черкаської області вироком від 28 грудня 2017 року визнав ОСОБА_1 винуватим і засудив до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 9 років;

- за ч. 1 ст. 309 КК - на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 03 травня 2018 року залишив апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника Тишкевич Т. В. та прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за обставин, детально викладених у вироку, 20 грудня 2016 року приблизно о 12 год. 40 хв. за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин зі своєю співмешканкою ОСОБА_2, реалізуючи свій умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті останній, завдав їй одного удару ножем в грудну клітку зліва (внаслідок чого потерпіла отримала тяжке тілесне ушкодження, наслідки якого стали причиною її смерті), а також численних ударів металевою кочергою, ногою та дерев`яною шухлядкою по різним частинам тіла ОСОБА_2, внаслідок чого та отримала легкі тілесні ушкодження.

Крім цього,ОСОБА_1 у невстановлений слідством час, перебуваючи на території смітника в с. Лебедин, незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс загальною масою 451,70 гр (у перерахунку на суху речовину), переніс його до себе додому за зазначеною адресою, де незаконно зберігав для власних потреб без мети збуту до виявлення та вилучення 20 грудня 2016 року цієї речовини працівниками поліції.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 невиправдано м`яке покарання. Суд апеляційної інстанції, залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок - без змін, не врахував викладених у цій скарзі доводів та не спростував їх. Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, не доведено поза розумним сумнівом. Суд апеляційної інстанції, залишивши апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, а вирок - без змін, не врахував викладених у цих скаргах доводів і не спростував їх. Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, частково підтримала скаргу прокурора, зазначала про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу засудженого та заперечували проти задоволення скарги прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Положеннями ст. 2 КПК визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Касаційний суд зобов`язаний перевірити, чи були додержані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.

Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Саме за такої умови суд може постановити обвинувальний вирок. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, та яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Вимогами ст. 91 КПК передбачено, що в кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Як було зазначено, за ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку, крім іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, що в ході судового розгляду винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення доведено з додержанням стандарту, передбаченого ст. 17 КПК. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Проте судові рішення щодо ОСОБА_1 вказаним вище вимогам закону не відповідають.

Згідно з формулюванням обвинувачення, яке судом визнано доведеним, та правовою кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК останній умисно завдав ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, від яких потерпіла померла. Цілеспрямованість і характер дій засудженого, а саме завдання ним численних ударів ОСОБА_2 у життєво важливий орган - голову та ножем у грудну клітку, переконали суди першої та апеляційної інстанцій у спрямованості умислу ОСОБА_1 саме на протиправне заподіяння смерті потерпілій.

ОСОБА_1 як під час досудового розслідування, так і в судах першої та апеляційної інстанцій заперечував інкриміноване йому умисне вбивство ОСОБА_2, оскільки жодних ударів, зокрема ножем, їй не завдавав.

Суд свій висновок про його винуватість обґрунтував, зокрема, даними, встановленими з показань потерпілої ОСОБА_3, свідка ОСОБА_4, а також даними протоколу огляду місця події з фототаблицею до нього, протоколів проведення слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, висновків судово-медичних та судово-психіатричної експертиз.

Однак суд, пославшись на показання свідка ОСОБА_5, які ним давалися при проведенні слідчого експерименту під час досудового розслідування, не врахував, що цей доказ відповідно до ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК є недопустимим на доведення винуватості засудженого, оскільки сторона захисту не отримала можливості допитати свідка в суді, що є порушенням права на перехресний допит.

У вироку суду не зазначено, на чому ґрунтується його висновок про те, що засуджений наніс потерпілій удар ножем. Свідок ОСОБА_4, яка перебувала на місці подій, показала лише, що бачила, як засуджений завдавав ударів ОСОБА_2 кочергою, однак ані в суді, ані на досудовому слідстві не підтвердила нанесення засудженим удару ножем.

У той же час згідно з даними висновку судово-медичної експертизи № 05-06-02/358 від 20 лютого 2017 року смерть ОСОБА_2 настала від сліпого проникаючого поранення грудної клітки зліва, завданого предметом, що мав ознаки колюче-ріжучого, можливо, типу ножа. Інші тілесні ушкодження відносяться до категорії легких і виникли від неодноразової дії тупого твердого предмета.

Крім того, суд не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_4, попри наявність сукупності доказів, які ставили під сумнів їх достовірність.

Так, за висновками судово-медичних експертиз № 05-6-01/042 та 05-6-01/043 від 22 лютого 2017 року тілесні ушкодження, виявлені на тілі трупа ОСОБА_2, зокрема ті, від яких настала смерть потерпілої, не могли виникнути за тим механізмом заподіяння, про який ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повідомили під час проведення слідчих експериментів за їх участю.

Також під час судового розгляду була допитана свідок ОСОБА_6, яка показала, що ОСОБА_4 їй казала, що ОСОБА_2 вбив ОСОБА_5, однак вона боялася давати такі свідчення, оскільки той погрожував, що буде таке саме, як із ОСОБА_2

Ці показання суд визнав недопустимим доказом, пославшись на те, що вони не були відкриті стороні обвинувачення як докази в ході виконання вимог ст. 290 КПК.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду щодо недопустимості цього доказу із зазначеної підстави. В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що цю інформацію від ОСОБА_4 вона отримала влітку 2017 року під час спільних сільськогосподарських робіт, а захисту про це стало відомо лише в жовтні 2017 року, тобто під час судового розгляду. Враховуючи викладене, суд дійшов неправильного висновку про недопустимість такого доказу, як показання свідка ОСОБА_6 Сторона обвинувачення під час перехресного допиту не отримала від свідка інформацію, яка б ставила під сумнів достовірність її показань, а також не надала будь-яких доказів, що спростовують її показання.

За таких обставин, достовірність ключового доказу у цій справі - показань єдиного очевидця подій свідка ОСОБА_4 - не була доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом.

Зміст інших доказів, наданих стороною обвинувачення, на які послався суд першої інстанції, не можуть свідчити про завдання засудженим смертельних ударів або підтвердити достовірність показань свідка ОСОБА_4

Потерпіла ОСОБА_3 - сестра потерпілої ОСОБА_2 - не була присутня під час вчинення злочину, і надані нею в судовому засіданні показання лише характеризують особи ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також описують обставини співмешкання останніх. Відповідно до ст. 88 КПК покази щодо характеру обвинуваченого не є допустимими на підтвердження його винуватості.

Дані інших судово-медичних експертиз, наявні в матеріалах кримінального провадження, стосуються досліджень слідів крові, виявленої на місці вчинення злочину, і речових доказів, та свідчать лише про те, що всі зібрані зразки крові можуть походити як від ОСОБА_2, так і від ОСОБА_1, оскільки вони мають однакову групу крові, а саме В(ІІІ) з ізогемаглютиніном анти-А ізосерологічної системи АВО.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла переконання, що докази, покладені судом в основу обвинувального вироку в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК, як кожен окремо, так і в сукупності між собою не містять жодних даних, які б поза розумним сумнівом доводили завдання ОСОБА_1 удару ножем в грудну клітку потерпілої (від якого настала її смерть) і, відповідно, його винуватість в умисному вбивстві ОСОБА_2

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційні скарги засудженого та його захисника, які, зокрема, посилалися на безпідставність засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК, допущених судом порушень не виправив, апеляційні скарги сторони захисту залишив без задоволення, а вирок - без змін.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи в касаційній скарзі засудженого є обґрунтованими, оскільки сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом того, що саме ОСОБА_1 умисно вбив ОСОБА_2, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині ґрунтуються фактично на припущеннях.

Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і призвели до безпідставного засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК.

Відповідно до ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпані можливості їх отримати.

З огляду на те, що під час розгляду цього кримінального провадження судом вживалися всі необхідні заходи для забезпечення права сторони обвинувачення належним чином довести винуватість ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що можливість отримання інших доказів для доведеності його винуватості вичерпано.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 має бути задоволена частково, судові рішення щодо нього в порядку ч. 2 ст. 433 КПК - скасовані в частині засудження за ч. 1 ст. 115 КК, а кримінальне провадження - закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, у касаційних скаргах не піддається сумніву.

Призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 309 КК, на думку колегії суддів касаційного суду, відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Враховуючи висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, касаційна скарга прокурора щодо явної несправедливості призначеного ОСОБА_1 покарання задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 в порядку ч. 2 ст. 433 КПК в частині його засудження за ч. 1 ст. 115 КК скасувати.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК за не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 в частині його засудження за ч. 1 ст. 309 КК залишити без зміни.