Постанова Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 754/2657/16-к

провадження № 51-4323км18

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т.В.,

суддів Макаровець А.М., Стороженка С.О., за участю секретаря судового засідання Перепелиці Л.А., прокурора Пантєлєєвої А.С., захисника Шевчука В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100030014862, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

засудженого за ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року та остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з 01 лютого 2017 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року ОСОБА_1 зараховано в строк покарання строк попереднього ув`язнення та перебування під вартою з 13 грудня 2015 року по 15 грудня 2015 року і з 01 лютого 2017 року по 04 травня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 16 січня 2018 року залишив вирок без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 13 грудня 2015 року по 15 грудня 2015 року та з 01 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а в подальшому з 21 червня 2017 року - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 13 грудня 2015 року приблизно о 17:15, перебуваючи на сходинковому майданчику будинку № 5 на бульварі Вигурівському, 5 у м. Києві, діючи з метою перешкодити здійсненню службових обов`язків працівниками правоохоронного органу - інспекторами управління патрульної поліції в м. Києві ОСОБА_4. і ОСОБА_3, які прибули на виклик від чергового ГУНП в м. Києві "Київ-55" в складі інспекторів УПП в м. Києві та запропонували йому зупинитися для перевірки документів, застосував до ОСОБА_4 газ сльозогінної та дратівної дії з газового балончика і вибіг на вулицю, де останній його наздогнав.

ОСОБА_1 з метою застосування насильства щодо працівника правоохоронного органу при виконанні ним службових обов`язків дістав з кишені ніж, яким умисно завдав ОСОБА_4 удар в ділянку тулуба з лівої сторони, при цьому лезо ножа влучило в ліхтарик, який містився в кишені форменої куртки, внаслідок чого заподіяв останньому легких тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить вимогу про скасування судових рішень щодо нього та закриття кримінального провадження. Посилається на порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні та не звернув уваги на те, що докази, на які він послався у вироку, не доводять його винуватості в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження працівникові правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків. А саме вказує на відсутність доказів щодо його обізнаності про те, що потерпілий ОСОБА_4 є працівником поліції, а також заперечує завдання останньому удару ножем. Крім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції, не дослідивши доказів у судовому засіданні, безпідставно залишив без зміни вирок першої інстанції.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Шевчук В.В. підтримав касаційну скаргу засудженого і просив її задовольнити. Прокурор Пантєлєєва А.С. заперечила проти задоволення касаційної скарги та вказувала на необхідність залишення судових рішень без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 433 КПК визначено межі перегляду судом касаційної інстанції. Частиною 2 цієї норми передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи в касаційній скарзі ОСОБА_1 щодо необґрунтованості його засудження за ч. 2 ст. 345 КК аналогічні доводам, на які він та його захисник посилались у своїх апеляційних скаргах.

Спростовуючи доводи в апеляційних скаргах захисника та засудженого ОСОБА_1 про недоведеність винуватості останнього, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення. При цьому він не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження й дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_1

Погоджуючись із висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується сукупністю доказів, яким суд дав належну оцінку: показаннями потерпілого ОСОБА_4 про обставини, за яких він отримав тілесне ушкодження під час прибуття на виклик по спецлінії "102", показаннями свідка ОСОБА_3, які за змістом є аналогічними показанням потерпілого; даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 13 грудня 2015 року, згідно з якими біля ОСОБА_1 на асфальті виявлено газовий балончик, лезо ножа довжиною 15 см із чохлом, три ножі, скальпель та зірка-ніж-сюрикен; висновком судово-медичної експертизи про характер, ступінь тяжкості та локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_4, механізм та строк їх утворення; висновком експерта № 56хс від 09 лютого 2016 року щодо речовини, наявної на наданому на дослідження металевому балончику, яка містить капсаіцин, що є речовиною сльозоточивої та дратівної дії; висновком експерта № 116 від 17 грудня 2015 року, згідно з яким вилучені у ОСОБА_1 предмети не належать до холодної зброї; висновком комплексної стаціонарної судово-психолого-психіатричної експертизи № 218 від 15 листопада 2016 року, відповідно до якого в період часу, в який було вчинено діяння, та на момент проведення експертизи ОСОБА_1 не перебував у стані фізіологічного афекту, а також у будь-якому іншому емоційному стані, який би істотним чином вплинув на його свідомість і діяльність; він страждав на органічне ураження головного мозку сумісного ґенезу (резидуально-органічного, травматичного, інтоксикаційного) з психоорганічним синдромом; за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Доводи засудженого про те, що він не усвідомлював, що особи, які його намагалися затримати, є працівниками поліції, суд обґрунтовано визнав такими, що не відповідають дійсності, оскільки вони спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_4 і свідка ОСОБА_3, які пояснили, що, представившись працівниками поліції, запропонували ОСОБА_1 зупинитися з метою перевірки документів, при цьому вони обидва були у форменому одязі патрульних поліцейських і під`їзд був добре освітлений.

Посилання засудженого про те, що він не завдавав потерпілому ОСОБА_4 удару ножем, є безпідставними, оскільки суперечать доказам у кримінальному провадженні, а саме показанням потерпілого ОСОБА_4, який пояснив про обставини, за яких ОСОБА_1 вдарив його ножем у ділянку живота, однак влучив у ліхтарик, що містився в кишені. Суд обґрунтовано визнав ці показання потерпілого такими, що відповідають дійсності, оскільки вони підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_3, а також іншими доказами, зокрема, висновком експерта № 3534 від 15 грудня 2015 року, згідно з яким у ОСОБА_4 на передній черевній стінці зліва донизу від пупця виявлено синець, який міг утворитися 13 грудня 2015 року, та який відноситься до легких тілесних ушкоджень, що не є небезпечним для життя, та спричинене тупим предметом.

Суд дослідив усі обставини, які могли мати значення для правильного вирішення справи, та дійшов висновку, що досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності переконливо доводять винуватість ОСОБА_1 в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження працівнику правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків за викладених у вироку обставин.

На підставі досліджених доказів суд правильно встановив обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженимдії.

Вирок суду є законним, обґрунтованим і за своїм змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 345 КК, а покарання призначене згідно з вимогами статей 50, 65 КК.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Відповідні обставини не були встановлені судом апеляційної інстанції, тому доводи засудженого про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано прийняв рішення, оскільки не дослідив доказів в судовому засіданні, є безпідставними.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційних скаргах засудженого ОСОБА_1 та його захисника, і постановив рішення, навівши докладні підстави в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які би впливали на обґрунтованість судових рішень щодоОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні допущено не було.

У той же час колегія суддів вважає за необхідне змінити судові рішення стосовно ОСОБА_1 у порядку ч. 2 ст. 433 КПК, якою передбачено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Суд першої інстанції на підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення та перебування під вартою з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення воліз 13 грудня 2015 року по 15 грудня 2015 року та з 01 лютого 2017 року по 04 травня 2017 року, тобто по день постановлення вироку щодо засудженого. Суд апеляційної інстанції на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зарахував строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 19 травня 2016 року по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 серпня 2018 року № 13-31кс18, про те, що якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII (2046-19) , то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (838-19) (пряма дія Закону № 838-VIII (838-19) ).

Згідно з матеріалами кримінального провадження ОСОБА_1 вчинив злочин до 20 червня 2017 року і щодо нього продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року. Вироком суду першої інстанції було правильно вирішено питання про зарахування ОСОБА_1 строку попереднього ув`язнення у строк відбування покарання, однак суд апеляційної інстанції припустився помилки при застосуванні ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) лише до періоду попереднього ув`язнення засудженого - до 21 червня 2017 року. Тому колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалу суду апеляційної інстанції, зарахувавши ОСОБА_1 на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення до дня вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року щодоОСОБА_1 змінити в порядку ч. 2 ст. 433 КПК. На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (838-19) зарахувати ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 13 грудня 2015 року по 15 грудня 2015 року та з 01 лютого 2017 року по 16 січня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Шевченко А.М. Макаровець С.О. Стороженко