171/2854/14-к Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння зіткнення із мопедом, внаслідок чого водій мопеду загинув на місці, а пасажирка отримала тяжкі тілесні ушкодження - 21.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_1 - Онищенка С.В., та представника потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Толпегіна А.В., на вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040410000598, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Апостолова Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки

На підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання.

Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди відповідно 9717 грн та моральної - 80 000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ПАТ "Київський страховий дім" закрито.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави суму процесуальних витрат та вирішено питання з речовими доказами.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 19:00, керуючи технічно справним автомобілем "Mitsubishi Pajero Sport" (д.н.з. НОМЕР_1 ), зареєстрованим на ім`я ОСОБА_10,рухаючись зі швидкістю 60 км/год. по вул. Садовій у с. Ленінське Апостолівського району Дніпропетровської області у бік вул. Б. Хмельницького в напрямку вул. К. Маркса, проявив неуважність до дорожньої обстановки, несвоєчасно зреагував на небезпечну ситуацію та здійснив зіткнення з мопедом "Хонда Діо" під керуванням водія ОСОБА_11 з пасажиром ОСОБА_7, чим грубо порушив пункти 1.3, 1.5, підпункт "б" 2.3 та 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР (1306-2001-п) ). Порушення пункту 12.3 ПДР (1306-2001-п) перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, у

результаті якої водій мопеду ОСОБА_12 загинув на місці, а пасажир ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі представника Онищенко С.В ., який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_1 просить змінити судові рішення в частині вирішення цивільного позову. Просить задовольнити вимоги потерпілої ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_6 у рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції поверхнево оцінив доводи потерпілої ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди, не звернув уваги на те, що остання відчуває постійні моральні страждання у зв`язку зі втратою сина, а тривалий розгляд кримінального провадження призводив до постійного перебування у стані нервового зриву та до фізичного виснаження.

З касаційної скарги представник Толпегіна А.В., який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_9, убачається, що він не погоджується із судовими рішеннями в частині вирішення цивільного позову його довірителів. Просить у цій частині скасувати вирок першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Свої вимоги представник Толпегін А.В. обґрунтовує тим, що його довірителям було неправомірно відмовлено у задоволенні цивільного позову, оскільки вони, як близькі особи потерпілої ОСОБА_7 переймалися станом її здоров`я, постійно доглядали за нею та купували їй ліки, що підтверджено відповідними чеками доданими до позову ОСОБА_7, поданого нею за життя, відповідно до яких вони просять задовольнити матеріальну шкоду понесену ними під час лікування останньої.

Крім того, представник потерпілих зазначає, що такі особи мають право на відшкодування їм моральної шкоди, оскільки протиправні дії ОСОБА_14 призвели до часткової втрати працездатності ОСОБА_7, а його довірителі як найближчі родичі потерпілої зазнали душевних страждань, перенесли "страшенний біль" під час нескінченного лікування близької їм людини.

Однак суди всупереч вимогам кримінального процесуального закону зважили лише на той факт, що відсутні документи на підтвердження факту прийняття

ОСОБА_2, ОСОБА_15 та ОСОБА_9 спадщини від померлої, а тому вони не є правонаступниками, які мають право вимагати стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої потерпілим у наслідок злочинних дій засудженого.

До того ж представник потерпілих, не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, зазначив, що його довірителів визнано потерпілими в указаному кримінальному провадженні, а тому відповідно до статті 55 КПК вони мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої їм злочинними діями ОСОБА_14, однак суди проігнорували ці норми закону та безпідставно позбавили потерпілих можливості реалізувати свої права, маючи вищезазначений статус у кримінальному провадженні.

У запереченнях на касаційну скаргу представника Онищенка С.В ., який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_1, засуджений ОСОБА_6 зазначив, що шкода спричинена неправомірними діями особи, визначається з урахуванням ступеня винуватості кожного з них та вказує на те, що саме водій мопеду ОСОБА_11 створив аварійну ситуацію на дорозі та перебував у стані алкогольного сп`яніння, тому вважає, що при визначенні моральної шкоди необхідно враховувати не тільки його провину, а позивачка на підтвердження відшкодування моральної шкоди у розмірі саме 300 000 грн доказів суду не надала.

У запереченнях на касаційну скаргу представника Толпегіна А.В ., який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, засуджений ОСОБА_6 зазначив, що смерть ОСОБА_7 не перебуває в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією, а тому, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, указує на те, що позивачі не мають права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яку заподіяно не їм, а потерпілій ОСОБА_7 При цьому зазначає, що потерпілою у кримінальному провадженні є особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди. Заперечує, що саме позивачі несли витрати пов`язані із лікуванням померлої, оскільки у своїй позовній заяві потерпіла зазначала, що саме вона витрачала кошти на лікування.

Також ОСОБА_6 наводить ряд норм цивільного законодавства, відповідно до якого визначається правонаступництво осіб та право на прийняття спадщини, при цьому зазначає, що позивачі не надали суду доказів про таке правонаступництво, а також доказів на підтвердження понесених ними витрат на лікування потерпілої, а тому суд правомірно відмовив їм у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу представника Толпегіна А.В. та просила скасувати судові рішення в частині цивільного позову та направити для розгляду в порядку цивільного судочинства та заперечувала проти задоволення касаційної скарги представника Онищенка С.В., обговоривши доводи, викладені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до частини 2 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Події злочину, доведеності винуватості ОСОБА_6 у його вчиненні, кримінально-правової оцінки діяння за частиною 2 статті 286 КК, виду та розміру призначеного засудженому покарання, а також звільнення його від призначеного покарання на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" представники у касаційних скаргах не оспорюють.

Доводи представника Онищенка С.В. про занадто малий розмір відшкодування потерпілій ОСОБА_1 моральної шкоди колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як правильно у своєму рішення зазначив суд першої інстанції, потерпілій ОСОБА_1 було завдано моральних страждань у результаті неправомірних дій ОСОБА_6, які призвели до загибелі її сина. Визначаючи розмір моральної шкоди завданої злочином, суд урахував ступінь винуватості засудженого, вказуючи, що він не бажав таких наслідків, а вчинене ним кримінальне правопорушення відноситься до злочинів вчинених з необережності. При цьому суд урахував наявність винуватості не тільки засудженого, а й ОСОБА_11, матеріальний стан винного, на утриманні якого перебуває двоє неповнолітніх дітей, та часткове відшкодування завданої шкоди потерпілій. Урахував невідворотність наслідків, що настали від неправомірних дій ОСОБА_6, і з огляду на принцип розумності та справедливості виважено визначив до відшкодування моральних збитків суму в розмірі 80 000 грн.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши у своєму рішенні, що груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, тому залежно від ступеня винуватості потерпілого розмір стягнення суми з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено. При цьому суд, пославшись на вимоги статті 1193 ЦК та встановлені судом обставини вчинення кримінального правопорушення зазначив, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння, а порушення ним ПДР (1306-2001-п) сприяло створенню дорожньо-транспортної пригоди.

Також апеляційний суд, розглядаючи аналогічні за змістом вимоги, викладені в апеляційній скарзі представника Онищенка С.В ., який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_1, у своєму рішенні обгрунтовано зазначив, що суд урахував характер та обсяг страждань, переживань, яких зазнала потерпіла, наявні докази та обставини вчинення кримінального правопорушення, доводи сторін і виходячи із засад розумності та справедливості правильно визначив розмір моральної шкоди.

З такими висновками судів погоджується і колегія суддів, при цьому не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника Онищенка С.В.

Крім того, Суд касаційної інстанції також не погоджується з доводами представника Толпегіна А.В ., який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, виходячи з наступного.

Так, згідно з приписами статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК (4651-17) . Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, КПК (4651-17) не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог статті 129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. При цьому згідно зі статті 374 КПК у вироку суду мають бути зазначені підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, мотиви прийнятого рішення та положення закону, яким керувався суд.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_7 померла. Потерпілими у кримінальному провадженні, на підставі ухвал місцевого суду від 17 січня 2018 року та 21 лютого 2018 року було визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, які звернулись із самостійними позовними вимогами про стягнення на їх користі матеріальної шкоди у розмірі 8054,49 грн та 100 000 грн моральної шкоди кожному.

Обґрунтовуючи такі вимоги позивачі зазначали, що вони понесли витрати на лікування ОСОБА_7, які підтверджуються зібраними чеками та переживали сильні душевні хвилювання, оскільки їх близька людина після дорожньо-транспортної пригоди перебувала майже в безпорадному стані.

Зі змісту вироку, убачається. що суд відмовляючи у задоволенні цивільного позову потерпілим ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 в частині відшкодування на їх користь завданої шкоди, правомірно послався на відсутність в матеріалах кримінального провадження належних доказів, які б підтверджували заподіяну саме їм майнову шкоди на заявлену суму, вказавши, що відповідні документи на підтвердження такої шкоди було надано позивачкою ОСОБА_7, яка померла, однак її смерть не пов`язана з неправомірними діями засудженого.

Також суд зазначив, що потерпілими всупереч частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК не надано доказів на підтвердження факту прийняття спадщини після смерті потерпілої ОСОБА_7, а тому вони обмеженні в праві вимагати витрати, які понесла саме потерпіла.

З урахуванням наведеного суд першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку щодо відсутності належних доказів на підтвердження завданої саме потерпілим шкоди, яку засуджений повинен відшкодовувати. Оскільки посилання представника потерпілих на ті докази, які були надані саме потерпілою ОСОБА_7, потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 претендувати не можуть, а у них є лише право доводити понесенні саме ними витрати, які підлягають відшкодуванню.

Як правильно зазначили суди такі докази останніми не було надано, як і не було доведено спричинення ним моральної шкоди, з урахуванням того, що вони визнані потерпілими у кримінальному провадженні вже після смерті ОСОБА_7

Тобто суд розглянув позов потерпілих в межах їх позовних вимог та надав оцінку доводам щодо відшкодування шкоди в межах їх прав та відповідно до їх статусу у кримінальному провадженні, який вони здобули вже після смерті потерпілої, яка померла не від злочинних дій засудженого.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами представників потерпілих Толпегіна А.В. та Онищенка С.В та навів належні спростування доводів їх апеляційних скарг, пославшись на обґрунтовані підстави залишаючи в цій частині вирок районного суду без зміни.

З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а підстави для скасування судових рішень відсутні.

Таким чином касаційні скарги представника Толпегіна А.В ., який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та представника Онищенка С.В., який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги представника Онищенка С.В., який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_1 та представника Толпегіна А.В ., який діє в інтересах потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 - залишити без задоволення.