Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (суддя-доповідач), Ліпський Д.В., Ситников О.Ф.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим на постанову Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим про визнання права на отримання пенсії, -

У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії за період з 07.10.2009 р. по 19.07.2010 р., визнання за ним права на отримання пенсії у зазначеному періоді та стягнення суми заборгованості, з урахуванням індексації. Просив поновити строк звернення до суду.

Постановою Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2010 р., яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 р., позов задоволено.

Визнано неправомірними дії відповідача в частині відмови поновити виплати пенсії позивачу, призначеної йому за вислугою років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) за період з 07.10.2009 р. по 19.07.2010 р.

Зобов'язано відповідача виплатити позивачу пенсію, призначену йому за вислугою років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) за період з 07.10.2009 р. по 19.07.2010 р.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Крім того, пунктом 2 частини 1 статті 49 цього Закону передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. (v025p710-09) № 25-п/2009 положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано неконституційними.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу з 22.03.2000 р. призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) .

09.04.2009 р. позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про виплату йому пенсії на шість місяців вперед у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Виплата пенсії за віком була припинена з 01.05.2009 р. у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю.

На підставі заяви позивача від 14.07.2010 р. позивачу було поновлено виплату пенсії за вислугу років починаючи з 19.07.2010 р.

На неодноразові звернення позивача про виплату заборгованості пенсії за вислугу років за період з 07.10.2009 р. по 19.07.2010 р. відповідач відмовляв листами від 29.03.2010 р., від 14.04.2010 р. та від 23.04.2010 р.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з часу прийняття рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 р. (v025p710-09) втратили силу передбачені законом обмеження щодо виплати пенсій особам, які виїхали за межі України, а не приведення інших законів у відповідність із зазначеним рішенням Конституційного Суду України не може бути підставою для невиплати належної особі пенсії.

Також суди виходили з того, що позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки у травні 2010 року вже звертався із даним позовом до Залізничного районного суду м. Сімферополя в порядку цивільного судочинства, проте був залишений без розгляду у зв'язку із зміною законодавства щодо підсудності таких спорів.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки передбачені законом обмеження щодо виплати пенсії особам, які виїхали за межі України відсутні, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення, а постанову Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 р. у даній справі - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .