Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 642/547/17к
Провадження № 51 - 7 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Матієк Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Бражника М.В.,
прокурора Цигана Ю.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220000001231 від 11 листопада
2016 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вознесенська Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено:
- за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки
6 місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами;
- за ст. 135 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Строк відбування покарання вказано рахувати з моменту затримання ОСОБА_1 у порядку виконання вироку. Заставу в розмірі 110 240 гривень повернуто
ОСОБА_1
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 : на користь потерпілої ОСОБА_2 500 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_3 2 400 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 гривень моральної шкоди; на користь держави 5 901 гривню процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він
10 листопада 2016 року приблизно о 22 годині 20 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки "Опель Астра" державний номерний знак НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння, рухався по вул. Полтавський шлях у м. Харкові зі сторони вул. Дмитрівської у напрямку вул. Євгена Котляра та біля буд. № 52 порушив вимоги пунктів 2.9.а), 10.1. та 12.3. Правил дорожнього руху України, не зорієнтувався в дорожній обстановці, не впевнившись у безпеці свого маневру, змінив напрямок руху вліво і почав маневр обгону автомобіля, який рухався попереду нього в попутному напрямку, та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які в цей час знаходились на проїзній частині у нерухомому стані.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень померла в лікарні, а ОСОБА_3 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Крім того, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, 10 листопада 2016 року приблизно о 22 годині 20 хвилин після наїзду на пішоходів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 біля будинку № 52 по вул. Полтавський шлях в м. Харкові, усвідомлюючи, що своїми діями він поставив потерпілих у небезпечний для життя стан, маючи можливість надати допомогу, залишив їх без допомоги та залишив місце пригоди.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Недвиженко О.О. - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього у зв`язку з істотним порушенням вимог матеріального і процесуального законів та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Вважає судові рішення щодо нього незаконними і необґрунтованими, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що в дорожньо-транспортній пригоді винні також потерпілі, які переходили проїзну частину поза пішохідним переходом, з`явились перед його транспортним засобом зненацька і він не мав технічної можливості попередити дорожньо-транспортну пригоду, він виїхав на середину проїзної частини, оскільки здійснював об`їзд ремонту дороги. Зазначає, що при призначенні покарання суд не врахував, що він раніше не судимий, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, визнав вину і щиро покаявся, відшкодував матеріальну шкоду, що йому вже 64 роки і він має цілий ряд хронічних захворювань, які потребують постійного нагляду лікарів і лікування. Указує на те, що розмір моральної шкоди, яку постановлено стягнути з нього на користь ОСОБА_2 є занадто великим і просить його зменшити, а позовна заява ОСОБА_3 взагалі не підписана, тому суд не мав права стягувати з нього будь-які кошти на користь ОСОБА_3
Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги і просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого, і заподіяні потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкостіта завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами.
Зі змісту вироку видно, що розгляд кримінального провадження судом першої інстанції проведено в порядку, передбаченому ст. 349 ч. 3 КПК України.
Згідно із журналом судового засідання від 10 листопада 2018 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, ОСОБА_1 заявив, що суть обвинувачення йому зрозуміла і він повністю визнає свою вину. У зв`язку з цим прокурор заявив клопотання про встановлення скороченого порядку дослідження доказів, а саме обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та дослідженням документів, які характеризують особу обвинуваченого. Проти такого порядку розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 не заперечував. При цьому суд роз`яснив йому наслідки розгляду кримінального провадження в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України, які йому були зрозумілі.
Отже, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 в частині заперечення встановлених судом фактичних обставин, а саме про те, що він не мав технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди і про вину потерпілих у цій пригоді не можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції.
Крім того, у судовому засіданні від 10 листопада 2017 року потерпілий ОСОБА_3 підтримав свої позовні вимоги, заявлені ним у позовній заяві від 21 січня 2017 року та уточненнях до неї від 28 березня 2017 року. Обвинувачений ОСОБА_1 позовні вимоги потерпілого ОСОБА_3 не заперечував.
При вирішенні питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілої
ОСОБА_2 500 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, суд врахував моральні переживання, понесені ОСОБА_2 та її родиною у зв`язку зі смертю її сестри, характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, часу та зусиль, що необхідні для відновлення попереднього стану. Рішення суду в цій частині відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України і є вмотивованим. Підстав для зменшення розміру моральної шкоди, стягнутої на користь потерпілої ОСОБА_2, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, то вони також є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином і злочином середньої тяжкості, дані про особу ОСОБА_1, який раніше не судимий, є пенсіонером МВС, має утриманців, частково відшкодував заподіяну шкоду. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінального правопорушення вперше та добровільне відшкодування потерпілим матеріальної шкоди, а обставиною, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. 1 КК України та на підставі
ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, мотивувавши таке рішення.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката
Недвиженко О.О. на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи щодо суворості призначеного ОСОБА_1 покарання та неправильного вирішення цивільних позовів, які аналогічні доводам касаційної скарги, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої і апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання, а також свідчили б про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не навів.
Питання звільнення засуджених від покарання за хворобою може бути вирішене в порядку статей 537, 539 КПК України місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, відповідно до вказаних статей.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 та скасування судових рішень щодо нього не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд
ухвалив:
Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
В.В. Наставний О.П. Марчук Т.В. Матієк