617/609/15-к Про умисне заподіяння потерпілій легкого тілесного ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми голови (струс головного мозку) та забійної рани, що потягло короткочасний розлад здоров'я - 15.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Великобурлуцького районного суду Харківської області від 05 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220260000134, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Поляна Шебекінського району Білгородської області Російської Федерації, жительки АДРЕСА_1, такої, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

Зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій

За вищевказаним вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання

у виді 240 годин громадських робіт.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6838 грн та 12 000 грн

у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно,

а на користь департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації - 3702,93 грн витрат на лікування потерпілої.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою в тому, що вона у стані алкогольного сп`яніння 18 лютого 2015 року близько 15:00 на території домоволодіння АДРЕСА_2 під час сварки з ОСОБА_1 двічі вдарила її ломом

по голові, спричинивши потерпілій легкого тілесного ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми голови (струс головного мозку) та забійної рани,

що потягло короткочасний розлад здоров`я.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_2 та представника потерпілої ОСОБА_3, вирок місцевого суду скасував, звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності

за ч. 2 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності,

а кримінальне провадження щодо неї закрив.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень

та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що інкриміноване ОСОБА_2 діяння підлягає кваліфікації за законом, який передбачає відповідальність за більш тяжке кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 15,

ч. 2 ст. 121 КК або ч. 2 ст. 15, ст. 115 КК), за яке законом передбачено більш суворе покарання. ОСОБА_1 стверджує, що апеляційний суд не =дав оцінки доводам апеляційної скарги її представника щодо неправильного вирішення місцевим судом цивільного позову, безпідставно закрив кримінальне провадження, фактично звільнивши ОСОБА_2 не тільки від кримінальної відповідальності, а й від цивільної також, що є порушенням вимог частин 2, 3

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала подану касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,

на що посилається потерпіла у касаційній скарзі, не може бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, місцевий суд дійшов відповідно

до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно

з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, які надали в суді обвинувачена, потерпіла, свідки, даними протоколів слідчих дій, висновком судової експертизи та іншими письмовими доказами, які суд визнав достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею,

а частина 3 зазначеної статті наділяє суд правом вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення лише якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Визначення обсягу обвинувачення є виключним повноваженням прокурора,

який у ході судового розгляду кримінального провадження висунуте ОСОБА_2 обвинувачення не змінював.

Крім того, потерпіла сторона не була позбавлена права у порядку ст. 220 КПК заявляти відповідні клопотання щодо перекваліфікації дій ОСОБА_2 на більш тяжкий злочин під час досудового розслідування та оскаржувати бездіяльність цього органу до слідчого судді відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

З огляду на зазначене суд не мав підстав для виходу за межі висунутого

ОСОБА_2 обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення на більш тяжке.

З матеріалів кримінального провадженняубачається, що ОСОБА_2 обвинувачувалась у вчиненні 18 лютого 2015 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. Це правопорушення відноситься до злочинів невеликої тяжкості, за який передбачено найбільш суворе покарання у виді обмеження волі на строк до 2 років.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі, минуло три роки.

На момент розгляду зазначеного кримінального провадження апеляційним судом закінчився передбачений законом строк давності притягнення ОСОБА_2

до кримінальної відповідальності за вказаний злочин.

Зважаючи на це, 10 липня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду

з клопотанням про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку

із закінченням строків давності, яке того ж дня підтримала в судовому засіданні

та надала свою згоду на звільнення на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.

Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284, 286 КПК, апеляційний суд розглянув вищезазначене клопотання ОСОБА_2, обґрунтовано звільнив

її від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження у зв`язку

із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК.

Правильності застосування вказаної норми кримінального закону потерпіла

у касаційній скарзі не оспорює, а її доводи щодо порушення апеляційним судом порядку розв`язання цивільного позову є необґрунтованими.

Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 286 КПК, якщо сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. У разі закриття кримінального провадження та звільнення особи

від кримінальної відповідальності цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду. З урахуванням того,

що провадження щодо ОСОБА_2 закрито на нереабілітуючих підставах, потерпіла має право вирішити питання про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства. Таке право роз`яснено потерпілій і в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду.

Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 531/2332/14-к та від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к.

Таким чином, істотних порушень кримінального процесуального закону,

які би перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, у цьому кримінальному провадженні не було допущено.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потерпілої слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Великобурлуцького районного суду Харківської області від 05 вересня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 - без задоволення.