569/8290/16-к Про умисне вбивство, скоєне на ґрунті особистих неприязних стосунків з потерпілим - 15.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, та захисника Меркулова С. А. на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 04 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016180010002436, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Рівне, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 в строк відбутого покарання час тримання під вартою в період із 21 квітня 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. З 21 червня 2017 року по 24 травня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено питання речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 04 вересня 2018 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 16 квітня 2016 року приблизно о 22 годині, перебуваючи на березі річки Устя, що в м. Рівне навпроти будинку № 3 А по пров. у Шпанівському у м. Рівне, на ґрунті особистих неприязних стосунків з ОСОБА_2 із метою вбивства умисно наніс не менш як 11 ударів кулаками обох рук в обличчя, голову та по тулубу потерпілого, заподіявши середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження. Після цього з метою доведення умислу до кінця, розуміючи, що стан потерпілого є безпорадним внаслідок втрати свідомості, ОСОБА_1 затягнув ОСОБА_2 в річку Устя, де, схопивши обома руками за шию, занурив під воду і почав утримувати, чим спричинив механічну асфіксію від утоплення у воді, яка і стала причиною смерті.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Меркулов С. А. стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам, відсутність у вироку належного обґрунтування доведеності наявності у ОСОБА_1 умислу на вбивство ОСОБА_2 шляхом задушення, невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, безпідставність висновку суду про намагання ОСОБА_1 уникнути відповідальності, неправильність рішення суду про зарахування на підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбутого покарання час тримання під вартою з 21 червня 2017 року по 24 травня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Просить судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити, призначити покарання, наближене до мінімальної межі санкції ч. 1 ст. 115 КК України, а на підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбутого покарання зарахувати час тримання під вартою з 21 червня 2017 року по 04 вересня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в цьому суді. На обґрунтування своєї вимоги зазначає про невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам ст. 419 КПК України, оскільки в ньому відсутні належні та достатні мотиви прийнятого рішення про виключення як обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Стверджує, що ОСОБА_1 необхідно було зарахувати весь період тримання під вартою з 21 квітня 2016 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Меркулов С. А. підтримав свою касаційну скаргу та погодився з доводами касаційної скарги прокурора в частині неправильності застосування ч. 5 ст. 72 КК України.

Прокурор Дронова І. С. заперечила проти задоволення скарги захисника та підтримала скаргу сторони обвинувачення в частині необґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог частин 1,2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції у межах касаційної скарги переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про яку зазначено в касаційній скарзі захисника, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не є предметом перевірки касаційного суду.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК Україниу касаційних скаргах не заперечуються та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

При цьому є безпідставними твердження захисника про недостатню аргументацію у вироку суду оцінки показань ОСОБА_1 та неналежного обґрунтування наявності у засудженого умислу на вбивство ОСОБА_2 шляхом задушення. Місцевий суд у вироку детально вказав на зміст досліджених ним доказів, у тому числі, які вказують на об`єктивну та суб`єктивні сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та підтверджують направленість умислу ОСОБА_1 саме на вбивство. Водночас суд належно оцінив показання ОСОБА_1, вказавши в якій частині вони узгоджуються з іншими доказами, наданими суду, а які з них є безпідставними.

Вирок суду в цій частині щодо його вмотивованості відповідає вимогам абзацу 1 ч. 2 ст. 374 КПК України.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Як убачається з вироку, при призначенні покарання було враховано, що вчинений ОСОБА_1 злочин відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, він був раніше неодноразово судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебував, обставин, що пом`якшують покарання, судом встановлено не було, а обтяжуючою покарання обставиною місцевий суд визнав: вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

При цьому є правильним висновок суду про відсутність пом`якшуючих покарання обставин. Те, що ОСОБА_1, який частково визнав свою вину, не заперечив, що його діями заподіяно смерть людини, не свідчить про щире каяття засудженого, як про це зазначено в касаційній скарзі захисника.

Одночасно суд апеляційної інстанції правильно виключив із мотивувальної частини вироку посилання суду на обтяжуючу покаранняобставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, оскільки у формулюванні обвинувачення, визнаному місцевим судом доведеним, не зазначено про вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння, цієї обставини не було зазначено в обвинувальному акті, а ОСОБА_1 не захищався від такого обвинувачення

З огляду на те, що відповідно до ст. 377 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, колегія суддів погоджується з таким рішенням апеляційного суду, яке відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України належним чином мотивоване.

У касаційні скарзі прокурор не заперечує, що, попри те, що ОСОБА_1 та свідки у цьому провадженні зазначали, що злочин було вчинено безпосередньо після вживання алкогольних напоїв, в обвинувальному акті при формулюванні обвинувачення не було вказано, що ОСОБА_1 скоїв злочин у стані алкогольного сп`яніння і не зазначено цю обставину як таку, що обтяжує покарання.

Виключення вказаної вище обтяжуючої покарання обставини не є достатньою підставою для пом`якшення призначеного ОСОБА_1 покарання та визначення його в мінімальній межі санкції ч. 1 ст. 115 КК України, як про це просить захисник.

Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нового злочину.

У касаційних скаргах не вказано на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування оскаржуваних судових рішень.

Разом із тим, доводи про неправильне застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України при зарахуванні судом у строк покарання строку попереднього ув`язнення, є обґрунтованими.

Частиною 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Частиною 6 статті 13 Закону України № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України № 1402-VIII передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Порушене у касаційних скаргах питання стосується правильного застосування ст. 72 КК України при зарахуванні попереднього ув`язнення у строк покарання щодо осіб, які вчинили злочин до 20 червня 2017 року (включно).

Щодо вказаного питання Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки в постанові від 29 серпня 2018 року в справі №663/537/17 (провадження №13-31кс18).

Так, у справі № 663/537/17 в провадженні № 13-31кс18 за касаційною скаргою захисника Кушнеренко Т. В. в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2018 року зазначила, що, якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII (838-19) (пряма дія Закону № 838-VIII (838-19) ).

Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України № 2046-VIII (2046-19) , то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (838-19) . У такому разі Закон України № 838-VIII (838-19) має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону України № 2046-VIII (2046-19) є неправильним, оскільки зворотна дія Закону України № 2046-VIII (2046-19) як такого, що "іншим чином погіршує становище особи", відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.

З матеріалів провадження вбачається, ОСОБА_1, який вчинив злочини 16 квітня 2016 року був взятий під варту 21 квітня 2016 року. Відповідно при зарахуванні попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII (838-19) .

Разом з тим, суд помилково при зарахуванні попереднього ув`язнення у строк покарання застосував вимоги ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII (838-19) та зарахував період з 21 квітня 2016 року по 20 червня 2017 року, а не по день вступу вироку в законну силу, тобто до 04 вересня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції не виправив помилки місцевого суду.

Така позиція судів першої та апеляційної інстанцій не узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі №663/537/17, та підлягає виправленню касаційним судом.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

касаційні скарги прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, та захисника Меркулова С. А. задовольнити частково.

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 04 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити: на підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) зарахувати ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 04 вересня 2018 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.