734/3485/17 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, скоєне у стані алкогольного сп'яніння з мотивів особистих неприязних відносин, від яких потерпілий помер - 11.04.2019 Прийняття

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. ТомашівкиВолодарсько-Волинського району Житомирської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1, тимчасово проживаючого у АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 березня

2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 29 червня

2017 року в період часу з 14:00 по 23:59, будучи у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи у домоволодінні на АДРЕСА_2, з мотивів особистих неприязних відносин, з метою нанесення тілесних ушкоджень, умисно наніс

ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких потерпілий помер.

Вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 02 липня 2018 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.

Ухвалено виключити з вироку суду першої інстанції обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття.

В решті рішення місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджений порушує питання про призначення йому більш м'якого покарання ніж було визначено апеляційним судом у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість. Також засуджений посилається на неповноту та однобічність судового розгляду.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

У касаційній скарзі засуджений, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду, визначення якої дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Проте у результаті перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим. Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Стосовно доводів касаційної скарги засудженого щодо суворості покарання, яке було йому призначено апеляційним судом, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим

та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Так, під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та визначення більш суворого покарання ОСОБА_1, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного. Також врахував відсутність каяття засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину в наслідок якого загинула людина, що свідчить про відсутність у нього такої пом'якшуючої обставини як щире каяття та обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. При цьому судом враховано думку потерпілої, яка зазначила, що призначене ОСОБА_1 покарання судом першої інстанції є м'яким.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд обґрунтовано призначив засудженому ОСОБА_1 більш суворе покарання в межах санкції ч. 2

ст. 121 КК України.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_1 покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 50, 65 КК України.

Таким чином, підстав для пом'якшення засудженому ОСОБА_1 покарання за злочин, передбачений ч 2 ст. 121 КК України у касаційній скарзі не міститься, розглядом кримінального провадження не встановлено.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України є законним та обґрунтованим.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду -