Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 127/9357/17
провадження № 51-6553км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В. К.,
суддів Макаровець А. М., Марчук Н. О.,
за участю:
секретаря судового
засідання Демчука П.О.,
прокурора Цигана Ю. В.,
засудженого ОСОБА_2,
захисника Цепляєва С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017020010000758 щодо
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Вінниці, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 8 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року апеляційні скарги захисника Цепляєва С.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_4 задоволено частково, апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 змінено в частині призначеного покарання. Призначено за ч. 1 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн, на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_2 за сукупністю вироків шляхом складання призначених покарань за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2016 року визначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 3 400 грн на користь держави, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, допущено вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2016 року за ч. 2 ст. 342 КК України виконувати самостійно.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 19 лютого 2017 року близько 22:00, керуючи технічно справним автомобілем марки "AUDI A6" (номерний знак Федеративної Республіки Німеччини НОМЕР_3), рухаючись по лівій смузі руху проїзної частини дороги на вул. Київській в напрямку вул. С. Зулінського у м. Вінниці, в районі буд. № 95/1 на порушення вимог пунктів 1.5, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху, не врахував дорожньої обстановки, не вжив своєчасно заходів до зменшення швидкості руху свого автомобіля або зупинки транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого з необережності допустив зіткнення свого автомобіля із задньою частиною технічно справного автомобіля марки "Renault Trafic" (державний номерний знак НОМЕР_1), яким керував водій ОСОБА_5 і який рухався попереду, у попутному напрямку. У результаті первинного зіткнення автомобіль марки "AUDI A6" виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автомобілем марки "ВАЗ 21063" (державний номерний знак НОМЕР_2), що перебував у нерухомому стані, передньою частиною у зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки "AUDI A6" ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На його думку, апеляційний суд неправильно застосував положення ст. 71 КК України та не призначив ОСОБА_2 остаточного покарання, яке було би більшим за невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком. Також прокурор наголошує, що апеляційний суд не зазначив, на підставі яких обставин пом'якшив ОСОБА_2 покарання за ст. 69 КК України, а ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Засуджений ОСОБА_2 подав до суду заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора та залишити судові рішення щодо нього без зміни.
Також до Верховного Суду надійшла заява від потерпілої ОСОБА_4 з проханням закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 у зв'язку з її відмовою від обвинувачення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Циган Ю. В. підтримав касаційну скаргу прокурора.
Засуджений ОСОБА_2 та захисник Цепляєв С.В. заперечували проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_2 з урахуванням положень ст. 69 КК України покарання є непереконливими.
Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Апеляційний суд дійшов висновку про можливість призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України з урахуванням ст. 69 цього Кодексу, правильно та з достатньою повнотою врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують покарання, - визнання вини, відсутність претензій з боку потерпілої та укладення нею шлюбу з обвинуваченим, відсутність претензій з боку цивільного позивача у зв'язку з відшкодуванням шкоди.
Разом з тим висновки апеляційного суду містять суперечності, оскільки, вказавши про застосування до ОСОБА_2 положень ст. 69 КК України та про можливість перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 286 КК України, а саме призначити покарання у виді штрафу, апеляційний суд призначив ОСОБА_2 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 286 КК України.
Щодо доводів прокурора у касаційній скарзі про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 71 КК України, то вони є слушними.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
При цьому слід мати на увазі, що у разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75, 79, 104 КК України, та призначення покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 цього Кодексу за сукупністю вироків не підлягає складанню з іншими видами покарань, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст. 71 КК України і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, та ухвалює рішення про їх самостійне виконання.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 у частині призначеного покарання, та призначаючи йому остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, цих вимог закону не дотримався.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 згідно з вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2016 року засуджений за ч. 2 ст. 342 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнений від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
19 лютого 2017 року, тобто в період іспитового строку, встановленого за вироком місцевого суду від 15 травня 2016 року, ОСОБА_2 вчинив новий злочин з необережності. Апеляційний суд ухвалою від 19 квітня 2018 року призначив ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 268 КК України з урахуванням ст. 69 цього Кодексу у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн, на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК України апеляційний суд за сукупністю вироків визначив остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн, на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, й вказав про самостійне виконання вироку місцевого суду від 16 травня 2016 року.
Тобто апеляційний суд усупереч положенням ч. 4 ст. 71 КК України призначив ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю вироків, яке є меншим ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Колегія суддів вважає, що у зв'язку з таким неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду скасуванню.
Під час нового апеляційного розгляду слід виконати усі вимоги чинного законодавства, перевірити доводи, на які посилаються учасники процесу, та постановити законне судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
В. К. Маринич А.М. Макаровець Н.О. Марчук