161/14423/18 Про затвердження угоди про визнання винуватості в кримінальному провадженні - 11.04.2019 Прийняття

Степанюка С.Є. в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 2 листопада 2018 року про повернення апеляційної скарги на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №22018030000000126, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.ПерекораСтарокостянтинівського району Хмельницької області, зареєстрованого там само АДРЕСА_2, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

28 вересня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області затвердив угоду про визнання винуватості від 4 вересня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 2201800000000126 від 3 вересня 2018 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2КК, між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної

служби управління нагляду в кримінальному провадженні прокуратури Волинської області Лісовецьким О.П. та підозрюваним ОСОБА_3

Суд визнавОСОБА_3 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 2 ст. 369-2 КК,і призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі

1470 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 24990 грн.

ЗапобіжнийзахідОСОБА_3. до набрання вироком законної сили залишено попередній у вигляді застави із покладеними раніше обов'язками, визначеними

ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), згідно з ухвалою суду від 27 липня 2018 року.

Відповідно до вимог ч. 11 ст. 182 КПК, після набрання вироком законної сили, заставу в сумі 260000 грн, внесену на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Волинській області, згідно квитанції

№ 0.0.1096045098.1 від 28 липня 2018 року ухвалено повернути заставодавцю-ОСОБА_1

Вирішено питання речових доказів та зняття арешту в кримінальному провадженні.

Зазначений вирок суду першої інстанції в інтересах ОСОБА_2 оскаржено адвокатом Степанюком С.Є.

За ухвалою Волинського апеляційного суду від 2 листопада 2018 року апеляційну скаргу захисника Степанюка С.Є. в інтересах ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2018 року на підставі

угоди про визнання винуватості, яка укладена між прокурором та підозрюваним ОСОБА_3,повернутоапелянту з посиланням на те, що він відповідно

до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК не має повноважень оскаржувати вирок

на підставі угоди, яка укладена з іншим обвинуваченим.

Вимоги касаційної скарги

У касаційній скарзі захисник Степанюк С.Є. просить ухвалу Волинського апеляційного суду від 2 листопада 2018 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд, повертаючи його апеляційну скаргу, порушив норми КПК (4651-17) та його конституційне право на

оскарження судового рішення, що стосується інтересів ОСОБА_2

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу адвоката Степанюка С.Є. обґрунтованою і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно з приписами ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Статтею 24 КПК передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Крім норм ст. 7, ч. 6 ст. 9, частин 1 та 2 ст. 24, ч. 4 ст. 394 КПК, які гарантують доступ до правосуддя, цей основоположний принцип верховенства права також забезпечує Конституція України (254к/96-ВР) (ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 3 ст. 129). Конституція України (254к/96-ВР) , яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у главі 31 КПК (4651-17) , кореспондується із положеннями ст. 24 КПК й розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень.

Офіційне тлумачення конституційних положень здійснюєКонституційний Суд України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмеженим (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У вирокуЛуцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2018 року щодо ОСОБА_3, який адвокат Степанюк С.Є. оскаржив до апеляційного суду в інтересах ОСОБА_2, суд встановив, що ОСОБА_3, здійснюючи підприємницьку діяльність та будучи директором суб'єкта господарювання, до видів діяльності якого віднесено будівництво житлових і нежитлових приміщень, управління нерухомим майном, проведення інших спеціалізованих будівельних робіт, в силу виду своєї діяльності, налагодив ділові та товариські відносини з начальником інспекційного відділу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі УДАБІ) ОСОБА_2, який за Законом України "Про запобігання корупції" (1700-18) є особою, уповноваженою на виконання функцій держави та вчинив умисні дії, які орган досудового розслідування кваліфікував за

ч. 2 ст. 369-2 КК, що виразились в одержанні неправомірної вигоди для себе і третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

За таких обставин вирок щодо ОСОБА_3 стосується інтересів ОСОБА_2 тією мірою, що надає йому згідно із ч. 2 ст. 24 КПК право оскаржити його до вищих судових інстанцій. У цьому вироку недвозначно стверджено про участь ОСОБА_2 у вчиненні злочину і в такий спосіб створює преюдицію та всупереч презумпції невинуватості встановлює його винуватість у вчиненні злочину.

У своїй апеляційній скарзі захисник Степанюк С.Є. просив вирок суду скасувати як незаконний і кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 направити до слідчого відділу УСБУ у Волинській області для проведення досудового розслідування у загальному порядку.

Оскільки ст. 394 КПК не врегульовано питання апеляційного оскарження вироку на підставі угоди, якщо ним порушуються права іншої особи, яка не є учасником цього кримінального провадження, суд, вирішуючи питання захисту порушених прав такої особи, повинен звертатися до загальних норм кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені

ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Статтею 7 КПК передбачені загальні засади кримінального провадження, до яких належать:верховенство права; законність, рівність перед законом і судом;презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;забезпечення права на захист;змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Так, відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Така позиція Суду узгоджується і з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 3 березня 2016 року у справі № 5-347кс15, про те, що конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком установленої законом заборони на таке оскарження. При цьому відсутність "інших осіб" у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та зверненні до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК.

Відповідно до цієї норми закону кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Отже, при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з'ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.

Повертаючи адвокату Степанюку С.Є. його апеляційну скаргу, апеляційний суд позбавив його такої можливості, що істотно вплинуло на захист інтересів

Враховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку, що ухвалу судді Волинського апеляційного суду від 2 листопада 2018 року про повернення апеляційної скарги адвокатаСтепанюка С.Є.,який діє в інтересахОСОБА_2,постановлено з порушеннями вимог пунктів 10, 14 ч.1 ст. 7, ч.6 ст. 9, ч.2 ст. 24, п.10 ст. 393 КПК, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Оскільки в силу ч.1 ст. 412 КПК такі порушення є істотними порушеннями кримінального процесуального закону, то відповідно до п.1 ч.1 ст. 438 КПК належить скасувати ухвалу судді апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.