646/7631/17 Про умисне ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, скоєне маючи реальну можливість виконувати покладені на нього обов'язки та ігноруючи вимоги закону в цій частині, шляхом протиправного керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння - 10.04.2019 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220060002181,

стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого за ст. 389 ч. 1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

1. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Прокурор у касаційній скарзі виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Так, прокурор вважає, що апеляційний суд безпідставно виключив з вироку посилання на статті 71, 72 КК України щодо визначення остаточного покарання за сукупністю вироків, які підлягали обов'язковому застосуванню до особи, котра вчинила новий злочин під час умовно-дострокового звільнення. На думку прокурора, прийняття вказаного рішення також призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість. Зазначає також про недотримання апеляційним судом повною мірою вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК України (4651-17) ) при залишенні апеляційної скарги прокурора без задоволення та про необґрунтованість рішення про задоволення апеляційної скарги захисника.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції

За вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за ст. 389 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

На підставі частин 1, 3 ст. 71, ст. 72 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2008 року та остаточно визначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки дев'ять місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

ОСОБА_3 у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 02 травня 2008 року до 14 травня 2009 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, призначеного йому за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2008 року за ст. 286 ч. 3 КК України, та, відповідно, зарахованого на підставі ст. 72 ч. 5 КК України ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2017 року.

У задоволенні клопотання засудженого та його захисника щодо застосування положень Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) відмовлено.

Також вирішено долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 29 березня 2018 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а апеляційну скаргу захисника задовольнив. Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2017 року відносно засудженого ОСОБА_3 змінив, виключив із нього посилання на застосування положень статей 71, 72 КК України та призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Суд ухвалив рішення вважати ОСОБА_3 засудженим за ст. 389 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки. Додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, призначене за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2008 року, ухвалено виконувати самостійно.

У решті вирок суду залишено без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2008 року ОСОБА_3 засуджено за ст. 286 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2015 року ОСОБА_3 звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання на невідбутий строк 2 роки 7 місяців 17 днів. Червонозаводський районний суд м. Харкова ухвалою від 05 грудня 2017 року зарахував у строк відбування покарання ОСОБА_3 строк попереднього ув'язнення з 02 травня 2008 року до 14 травня 2009 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

29 вересня 2015 року ОСОБА_3 поставлено на облік у Комінтернівському МРВ КВІ УДПтСУ в частині виконання додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки.

29 вересня 2015 року ОСОБА_3 ознайомлено з порядком та умовами відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки, про що у нього відібрано розписку та роз'яснено наслідки у разі ухилення від відбування покарання, передбачені ст. 389 ч. 1 КК України.

Втім, 24 серпня 2017 року приблизно о 17:30 ОСОБА_3, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з метою ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, маючи реальну можливість виконувати покладені на нього обов'язки та ігноруючи вимоги закону в цій частині, протиправно у стані алкогольного сп'яніння керував автомобілем "Mitsubishi Lancer" (державний номерний знак НОМЕР_1), яким рухався на вул. Молочній у м. Харкові поблизу будинку № 3, корп. 3. При цьому ОСОБА_3 вчинив порушення вимог пунктів 18.4, пп. "а" п. 2.1 Правил дорожнього руху, у зв'язку з чим був зупинений працівниками УПП у м. Харкові та в подальшому був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 126, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у засіданні касаційного суду підтримав касаційну скаргу прокурора.

Захисник у засіданні касаційного суду проти доводів касаційної скарги прокурора заперечила.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України (2341-14)

4.1.1 Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

Частина 1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Частина 3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17)

4.2.1 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.2 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Частина 3. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та меж перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, установлених КПК України (4651-17) , розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено в частині перевірки правильності застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування положень статей 71, 72 КК України, та дотримання вимог процесуального закону при постановленні ухвали.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 389 ч. 1 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються, як і кваліфікація дій за вказаним законом.

5.2 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

Попереднім вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2008 року ОСОБА_3 засуджено за ст. 286 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

(Строк відбування основного покарання за цим вироком мав тривати з 02 травня 2008 року до 02 травня 2018 року).

У подальшому Полтавський районний суд Полтавської області ухвалою від 15 вересня 2015 року звільнив ОСОБА_3 умовно-достроково від відбування основного покарання на невідбутий строк 2 роки 7 місяців 17 днів.

Під час умовно-дострокового звільнення ОСОБА_3 вчинив новий злочин, за вчинення якого у цьому кримінальному провадженні вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2017 року черезневиконання ним призначеного йому за вказаним вироком суду від 27 серпня 2018 року додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки, визнано винуватим і засуджено за ст. 389 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки. (Вказаний злочин ОСОБА_3 вчинив 24 серпня 2017 року, тобто коли строк основного покарання за попереднім вироком ще не був відбутий).

При ухваленні вироку за ст. 389 ч. 1 КК України суд першої інстанції дійшов висновку, що засуджений вчинив цей злочин, невідбувши повністю покарання за попереднім вироком від 27 серпня 2008 року, тому визначив остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі статей 71, 72 КК України [4.1.1].

Вказаний вирок до суду апеляційної інстанції оскаржив як прокурор на підставі невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу винного через м'якість, так і захисник на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме необхідності виключення з вироку посилань на застосування положень статей 71, 72 КК України.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора через її необґрунтованість, і задовольнив апеляційну скаргу захисника, виключивши з вироку рішення суду про визначення остаточного покарання за сукупністю вироків, оскільки ОСОБА_3 основне покарання за попереднім вироком до дня вчинення злочину в цьому кримінальному провадженні відбув повністю. Рішення про виключення з вироку застосування статей 71, 72 КК України через відбуття ОСОБА_3 основного покарання за попереднім вироком мотивували з тих підстав, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, хоча й послався на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2017 року про зарахування у строк відбування покарання ОСОБА_3 строку попереднього ув'язнення з 02 травня 2008 року до 14 травня 2009 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, але фактично цього розрахунку не взяв до уваги, а відповідно до нього останнім днем відбуття повного покарання вже є не 02 травня 2018 року, а 20 квітня 2017 року. При цьому, що новий злочин вже було вчинено пізніше - 24 серпня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи таке рішення, не дотримався вимог процесуального закону про те, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки задовольняючи апеляційну скаргу захисника про зміну вироку та залишаючи апеляційну скаргу прокурора про невідповідність призначеного покарання без задоволення, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та допустив істотні порушення вимог процесуального закону з огляду на незаконність такого рішення, яке підлягає безумовному скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції [4.2.1, 4.2.2].

Законодавцем передбачено, що в разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При цьому призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, а не призначенню до самостійного виконання, як ухвалив апеляційний суд [4.1.1].

Застосування наведених положень закону України про кримінальну відповідальність щодо призначення покарання за сукупністю вироків є для суду обов'язковим в разі вчинення нового злочину до повного відбуття покарання за попереднім вироком.

До того ж, застосування положень ст. 72 ч. 5 КК України щодо зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання не можуть передувати застосуванню положень закону України про кримінальну відповідальність, які регулюють питання призначення покарання.

Вже після призначеного покарання за сукупністю вироків вирішуються питання щодо зарахування строку попереднього ув'язнення у визначений судом загальний строк покарання, що належить відбувати винній особі.

Отже, доводи, зазначені в касаційній скарзі прокурора, в частині неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність й істотного порушення вимог процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне рішення, є обґрунтованими.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України (4651-17) з дотриманням положень закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.