637/1157/15-к Про таємне викрадення чужого майна, скоєне за попередньою змовою двома особами - 10.04.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Рогозіна С.Л. на вирок Шевченківського районного суду Харківської області від 26 липня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 вересня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015220450000293 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженця с. Безм`ятежнеШевченківського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1), раніше судимого за вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 6 грудня 2012 року за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, на якого покладено обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду Харківської області від 26 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_1 до покарання за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 6 грудня 2012 року у виді 2 років 1 місяця позбавлення волі та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_1 строк попереднього ув'язнення з 25 лютого по 26 травня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_1 працівниками поліції.

За цим же вироком також засуджено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 185 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання на підставі п. "г" ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII "Про амністію у 2016 році".

Вирок щодо нього у касаційному порядку не оскаржено.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони у період із 25 серпня по 4 вересня 2015 року (більш точної дати не встановлено), маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи за попередньою змовою, прийшли в с. Малі Кринки Шевченківського району Харківської області із заздалегідь взятими підручними засобами - обценьками та тачкою, зайшли на невідгороджену територію домоволодіння, в якому ніхто проживав, розташованого по АДРЕСА_2, яке належить ОСОБА_4, де ОСОБА_1 заліз на дах будинку, і застосовуючи фізичну силу, за допомогою обценьок почав зривати металеві листи з покрівлі даху і передавати їх ОСОБА_3, який стояв біля будинку та приймав їх. Після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_3, будучи впевненими, що їх дії залишаються непоміченими, зібрали раніше вживані металеві листи в кількості: 61 металевий лист розміром 1 м на 50 см вагою 305 кг та 5 металевих листів розміром 1,6 м на 80 см вагою 35 кг, загальною вагою 340 кг, завантажили їх на заздалегідь взяту ними тачку та за два рази перевезли їх до села Гетьманівка Шевченківського району Харківської області, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдали ОСОБА_4 матеріального збитку на суму 680 грн.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Рогозіна С.Л. і частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок місцевого суду, пом'якшив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі до 2 років та звільнив його від відбування призначеного покарання на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року.

У решті вирок місцевого суду було залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений та його захисник просять скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вважають, що суд першої інстанції порушив вимоги статей 7, 23, 95, 99, 357 КПК, а саме принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки в судовому засіданні безпосередньо не дослідив речових доказів (66 металевих листів), протоколів огляду місця події, огляду предметів, а також не здійснив безпосереднього дослідження оригіналів, а не копій процесуальних документів (постанов про визнання речовими доказами), що вплинуло на об'єктивність судового розгляду.

Крім того, скаржники вказують на те, що апеляційний суд за наявності клопотання сторони захисту безпосередньо не дослідив зазначених речових доказів, а тому вважають, що постановлена цим судом ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Зазначають, що апеляційний суд безпідставно не застосував до ОСОБА_1 п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію в 2016 році".

У запереченнях прокурор, який брав участь у суді першої інстанції, просив залишити касаційну скаргу засудженого та його захисника без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник просили задовольнити касаційну скаргу.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого та його захисника.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Зі змісту касаційної скарги засудженого та його захисника убачається, що вони, надаючи оцінку доказам, по суті, заперечують достовірність окремих із них, зокрема копій постанов про визнання речових доказів та передачу цих речових доказів на зберігання.

Разом із тим, як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, відповідний висновок суд зробив на підставі аналізу показань обвинувачених в суді, потерпілого, свідків, даних протоколів слідчих дій, копій постанов про визнання речовими доказами та про передачу речових доказів на зберігання, а також аналізу висновку судово-товарознавчої експертизи.

У судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнали свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що підтверджується технічним звукозаписом судового засідання та відображено у вироку місцевого суду.

Крім того, в ході слідчого експерименту 27 листопада 2015 року, проведеного за участю обвинувачених, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтвердили скоєння крадіжки у ОСОБА_4 до обставин та в розмірах, викладених у вироку (т. 2, а. с. 278 - 280).

Відповідно до даних протоколів оглядів місця події з фото таблицями від 11 вересня 2015 року у домоволодінні ОСОБА_5 було виявлено та оглянуто 30 металевих листів розміром 1 м на 50 см, які вона придбала у засуджених, а в домоволодінні ОСОБА_3 було виявлено та оглянуто 31 металевий лист розміром 1 м на 50 см і 5 металевих листів розміром 1,6 м на 80 см, а всього 66 листів відповідно до пред'явленого обвинувачення, а не в меншій кількості, як зазначає сторона захисту (т. 1, а.к.п. 80 - 82, 84 - 87).

Згідно з висновком судово-товарознавчої експертизи № 1069 від 18 листопад 2015 року визначено загальну вартість лому металу, з якого виготовлено 66 викрадених металевих листів вагою 340 кг - 680,00 грн (т. 1, а.к.п. 109 - 114).

Дослідивши вказані докази, суд визнав їх достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні таємного викрадення чужого майна, вчиненого повторно за попередньою змовою групою осіб.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 ККкваліфіковано правильно.

Доводи захисника про порушення принципу безпосередності дослідження доказів є необґрунтованими і в цьому випадку не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Як убачається з матеріалів справи, докази, якими суд обґрунтував висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, були досліджені в судовому засіданні й отримали відповідну оцінку.

Місцевий суд дослідив копії постанов про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання, надані стороною обвинувачення. Вважати їх недостовірними у суду підстав не було.

Не суперечить вимогам КПК (4651-17) і та обставина, що місцевий суд не досліджував в судових засіданнях зазначених металевих листів, оскільки ці предмети злочинного посягання досліджувалися на підставі інших доказів, а саме даних протоколів оглядів місця події з фототаблицями (т. 1, а.к.п. 76 - 82, 84 - 87, 89 - 91) та даних постанов про визнання всіх металевих листів речовими доказами (т. 2, а.к.п. 235, 236). Наведене узгоджується з положеннями ст. 94 КПК про те, що суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Необґрунтованими є доводи захисника та засудженого про порушення апеляційним судом вимоги безпосередності дослідження доказів, який за наявності про це клопотання не досліджував 66 металевих листів.

Так, із матеріалів кримінального провадження убачається, що захисник та засуджений, не погоджуючись із вироком місцевого суду, в апеляційній скарзі вказували на недодержання принципу безпосередності дослідження доказів, проте відповідного клопотання про це в ході апеляційного розгляду не заявляли.

Ураховуючи наведе, а також положення ч. 3 ст. 404 КПК, згідно з яким суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями за клопотанням учасників судового провадження, отже порушень вищевказаних вимог КПК (4651-17) колегія суддів касаційного суду не убачає.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами, перевірив викладені у них доводи, зокрема доводи, наведені в апеляційній скарзі засудженого та його захисника, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, пропорційним, співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_1 п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році", оскільки на час набрання чинності цього закону син ОСОБА_1 був повнолітнім.

Так, відповідно до п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" амністія застосовується до осіб, не позбавлених батьківських прав, котрі на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами. Закон України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) набрав чинності 7 вересня 2017 року, на день набрання чинності цього закону син ОСОБА_1 був повнолітнім, що виключає можливість застосування до засудженого ОСОБА_1 п. "в" ст. 1 згаданого Закону.

Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 КПК.

За таких обставин касаційна скарга засудженого та його захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Шевченківського районного суду Харківської області від 26 липня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Рогозіна С.Л. - без задоволення.