133/120/16-к Про умисне вбивство та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєні під час бійки - 28.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 липня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року та касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020000000345, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. ОрелОрловської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1) раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 липня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за: ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років, ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років.

Постановлено рахувати ОСОБА_2 строк відбування покарання з 30 серпня 2015 року, зарахувавши строк попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі по 20 червня 2017 року включно, а з 21 червня 2017 року до вступу вироку в законну силу - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів за наступних обставин.

Так, 30 серпня 2015 року, приблизно о 00:45, у квартирі АДРЕСА_1 під час спілкування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникла суперечка, яка переросла в бійку. Побачивши це, ОСОБА_2 зробив зауваження ОСОБА_4, проте той на зауваження не відреагував. Тоді ОСОБА_2 забіг у кухню, взяв з своєї робочої сумки ножа та заховав за спину, помістивши під резинку нижньої білизни. Коли він попросив ОСОБА_4 залишити квартиру, той став йти в сторону ОСОБА_2 та декілька разів вдарив його кулаком в обличчя і між ними виникла бійка.

В цей момент, маючи реальну можливість оцінити обстановку, за відсутності жодних обставин, які б свідчили про реальну загрозу його життю та здоров'ю, ОСОБА_2, діючи умисно та усвідомлюючи, що посягає на життя іншої особи, при цьому передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_4, перебуваючи в приміщенні кухні, дістав ніж з-за спини, який тримав у правій руці та, прикладаючи значну фізичну силу, завдав ОСОБА_4 численних ударів, чотири із яких в область життєво важливих органів серця та легень, спричинивши ОСОБА_4 тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці.

Проникаюче колото-різане поранення з ушкодження серця є тяжким тілесним ушкодженням за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Між вказаним ушкодженням та смертю ОСОБА_4 прямий причинний зв'язок.

На крики, які чулися із квартири, через незачинені вхідні двері зайшов спочатку ОСОБА_5, а через декілька хвилин ОСОБА_6, які на вулиці очікували повернення ОСОБА_4

Перебуваючи у квартирі та помітивши, як в приміщенні кухні ОСОБА_2 завдає ударів ОСОБА_4, ОСОБА_5, маючи на меті завадити можливості наносити подальші удари, підійшов до ОСОБА_2 та, взявши рукою за плече, спробував відтягти його від ОСОБА_4 В цей момент, маючи реальну можливість оцінити обстановку, яка склалась, за відсутності жодних обставин, які б свідчили про реальну загрозу його життю та здоров'ю, ОСОБА_2, діючи умисно, ножем, який тримав у правій руці, завдав ОСОБА_5 два удари в область життєво важливих органів, а саме серця та легень. Після цього, втративши ножа, який випустив з руки, взяв металеву каструлю, якою наніс ОСОБА_5 чисельних ударів по голові, в результаті чого спричинив останньому тяжке тілесне ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області 19 квітня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 в частині застосування ч. 5 ст. 72 КК України змінено. Згідно ч. 5 ст. 72 КК України зарахував в строк покарання ОСОБА_2 строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 30 серпня 2015 року по день набрання вироком законної сили, тобто до 19 квітня 2018 року. В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що вчинені ним кримінальні правопорушення, не містять складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121 КК України і він діяв в умовах необхідної оборони з її перевищенням, тому його дії слід кваліфікувати за ст. 118 та 124 КК України. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та стверджує, що у нього не було наміру на вбивство потерпілого, а він діяв в умовах необхідної оборони з її перевищенням.При цьому зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника.

У касаційній сказі прокурор, просить, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, змінити ухвалу апеляційного суду та виключити з неї вказівку про зміну вироку Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 липня 2017 року у частині застосування ч. 5 ст. 72 КК України та про зарахування ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по 19 квітня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

До початку касаційного розгляду прокурор, який подав касаційну скаргу, відмовився від неї, у зв'язку з чим колегія суддів не дає оцінки цій скарзі.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор висловив думку, що у зв'язку з відмовою прокурора від касаційної скарги її не може бути розглянуто в суді касаційної інстанції

та заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого. Захисник і засуджений підтримали подану касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає розгляду, а скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даними нормами кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

Той факт, що засуджений вчинив умисне вбивство ОСОБА_4 та заподіяв тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_5 підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_5, свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 даними, що містяться у протоколах огляду місця події та трупа, огляду предмету, слідчих експериментів, висновках експертів.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_2 саме у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 та ч. 1 ст. 121 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Доводи касаційної скарги засудженого про перевищення ним меж необхідної оборони не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки вони є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

Так, згідно з ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.

При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну

шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Судом ретельно перевірялась версія захисту щодо умисного вбивства ОСОБА_4 та заподіяння потерпілому ОСОБА_5 умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони. Проте, вона правильно визнана безпідставною, оскільки суперечить встановленим фактичним обставинам, спростовується показаннями свідків, які вказали на обставини вчинення кримінальних правопорушень, та висновками експертиз, а також самого засудженого про завчасне приготування ножа, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що у даному конкретному випадку засуджений, завдаючи потерпілому ОСОБА_4 не менше 5 ударів та 2 удари ножем потерпілому ОСОБА_5 в життєво важливі органи, та свідомо припускав настання тяжких наслідків внаслідок таких своїх дій, проте байдуже ставився до їх настання, тобто вчинив злочин з непрямим умислом.

З урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_2, на думку колегії суддів, правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 та ч. 1 ст. 121 КК України.

Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги засудженого щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними. Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, належним чином проаналізував усі доводи наведені у скарзі засудженого на вирок місцевого суду, на кожний з доводів дав повну та вичерпну відповідь.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65, 70 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційна скарга засудженого має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 липня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.