507/292/17 Про умисне вбивство трьох осіб, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків особою, який був раніше судимий за скоєння умисного вбивства - 28.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року та захисника Стецюка І. П. на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160180000569 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Колониця,Страшенського району, Республіка Молдова, проживаючого за адресою: мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого: 08 грудня 1995 року за ст. 94, ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 140 КК України (у редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; 15 жовтня 2009 року за ч. 2 ст. 263 КК України допокарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців; 19 жовтня 2011 року звільненого з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року визнано винуватими і засуджено ОСОБА_2:

- за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років;

- за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Вирішено питання процесуальних витрат, речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2, який був раніше судимий за вчинення умисного вбивства, засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.

22 січня 2012 року приблизно о 01:00 год. ОСОБА_2, перебуваючи в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2, що належав ОСОБА_4, спільно з останнім вживав спиртні напої, під час чого між ними виникла суперечка на побутовому ґрунті. Під час суперечки у ОСОБА_2, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, з'явився умисел на вбивство ОСОБА_4, реалізуючи який, ОСОБА_2 дерев'яною лавкою завдав потерпілому декілька ударів в область голови, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, від яких ОСОБА_4 помер на місці події. ОСОБА_2 переконавшись, що довів свій умисел до кінця і ОСОБА_4 помер, з місця скоєння злочину втік.

28 січня 2012 року приблизно о 20:00 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, прийшов до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, з метою придбання алкогольних напоїв у ОСОБА_5, де, скориставшись незамкненими вхідними дверима зайшов до будинку. ОСОБА_5 відмовся продати алкогольні напої ОСОБА_2 та почав проганяти його з будинку, що спровокувало між ними сварку, під час якої ОСОБА_5 декілька разів вдарив ОСОБА_2 по обличчю, використовуючи кастет, та став в нецензурній формі ображати ОСОБА_2

На ґрунті особистих неприязних стосунків, викликаних побоями та нецензурною лайкою на його адресу, ОСОБА_2 з метою розправи вирішив убити ОСОБА_5

Реалізуючи свій злочинний умисел, перебуваючи в приміщенні коридору будинку потерпілого, ОСОБА_2, схопив з підлоги порожню скляну пляшку, бажаючи настання смерті ОСОБА_5, завдав йому один удар в область голови, від чого потерпілий впав на підлогу. Після цього ОСОБА_2, піднявши з підлоги іншу скляну пляшку, знову завдав удар в область голови лежачому на підлозі ОСОБА_5, а потім фрагментом розбитої пляшки (шийкою) завдав потерпілому удар в область лівого ока. Далі ОСОБА_2 ліктем правої руки наніс потерпілому декілька ударів в область грудної клітини.

В результаті цих дій ОСОБА_2 ОСОБА_5 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, від яких він помер на місці події.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2, переночувавши у вказаному будинку, 29 січня 2012 року приблизно о 06:00 год. викрав належне ОСОБА_5 майно на загальну суму 329 грн і втік з місця вчинення злочину.

30 січня 2012 року приблизно о 10:00 год. ОСОБА_2 з метою придбання спиртних напоїв прийшов до будинку ОСОБА_7, розташованому за адресою: АДРЕСА_4, де скориставшись тим, що не були замкнені вхідні двері, шляхом вільного доступу, проник всередину будинку.

Перебуваючи у будинку та отримавши від ОСОБА_7 відмову в продажі спиртного, ОСОБА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, чавунною сковородою, яку він взяв у будинку, наніс декілька ударів в область голови ОСОБА_7, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від ускладнень яких ОСОБА_7 13 лютого 2012 року померла.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вирішено питання про зарахування строку попереднього ув'язнення в строк відбування покарання.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_2 стверджує про незаконність постановлених щодо нього судових рішень. Зазначає про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам, фальсифікацію матеріалів провадження, неповноту, однобічність досудового розслідування провадження та розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Зазначає про неправильність встановлення мотиву вчинення злочинів щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_4 він вбив захищаючи свою співмешканку від зґвалтування, а ОСОБА_5 - захищаючись від протиправних дій останнього. Посилається на неналежне виконання захисником своїх обов'язків і розгляд провадження в суді апеляційної інстанції незаконним складом суду. Вказує на суворість призначеного йому покарання. Просить судові рішення щодо нього скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 284 КПК України.

У касаційній скарзі захисник Стецюк І. П., не заперечуючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 121 КК України, стверджує про неправильність кваліфікації дій засудженого за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України. Наводячи доводи, аналогічні доводам касаційної скарги засудженого щодо мотиву вчинення ОСОБА_2 злочинів, стверджує, що за епізодом злочинних дій щодо ОСОБА_4 дії ОСОБА_2 підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК України, а епізодом щодо ОСОБА_5 - за ст. 124 КК України. Посилається на те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності у ОСОБА_2 умислу на вбивство ґрунтуються на припущеннях. Вказує про незаконність складу суду, який розглядав провадження в суді апеляційної інстанції. Зазначає вимогу про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду провадження в цьому суді.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_2 та захисник Стецюк І. П. підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.

Прокурор Дерун А. І. висловив доводи, заперечуючи проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень можуть бути лише істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За таких обставин у касаційному порядку не є підставами для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_2 невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам, неповнота, однобічність досудового розслідування провадження та розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, про що йдеться у касаційній скарзі засудженого.

При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 121 КК України у касаційних скаргах не заперечуються.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК України, відповідає обставинам, з'ясованим судом, встановлених під час кримінального провадження, підтверджений ретельно перевіреними у судовому засіданні і детально наведеним у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Посилання у касаційних скаргах про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнані безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами провадження.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

У касаційних скаргах не оскаржується, що саме злочинні дії ОСОБА_2 перебувають в прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_8 та ОСОБА_5

Як визначено ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання, шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

З встановлених судом першої інстанції фактичних обставин не вбачається, що дії ОСОБА_2 були спричинені внаслідок неправомірних дій з боку ОСОБА_4 і ОСОБА_5

За показаннями самого ОСОБА_2 в судовому засіданні, його обурили ті факти, що потерпілий ОСОБА_5 на його вимогу надати алкогольні напої, відповів відмовою, намагався вигнати його зі свого будинку та вдарив його кастетом.

При цьому і у касаційній скарзі не заперечується, що саме ОСОБА_2 прийшов до будинку ОСОБА_5 з метою купівлі алкогольних напоїв, а останній намагався змусити засудженого покинути домоволодіння, у тому числі шляхом нанесення удару кастетом по голові. Перевіреними судом доказами встановлено, що частина виявлених на тілі ОСОБА_5 тілесних ушкоджень була спричинена останньому коли той перебував у горизонтальному положенні.

Твердження, що ОСОБА_2 вбив ОСОБА_4, внаслідок неправомірних дій останнього також не знайшли свого підтвердження.

В суді ОСОБА_2 в межах обраної ним позиції захисту стверджував, що його дії були спровоковані самими потерпілими, які першими на нього нападали, били та висловлювалися на його адресу нецензурною лайкою, його вказане дратувало, а він, перебуваючи в стані психологічного розладу, намагався себе захищати.

Одночасно ОСОБА_2 надавав інші показання та пояснював, що його обурило те, що ОСОБА_4 став приділяти увагу його цивільній дружині, у зв'язку з чим він вдарив потерпілого, а потім добив його. В подальшому ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначав, що співмешканка "ОСОБА_9" про допомогу не просила та супротив не чинила під час того, як ОСОБА_4 намагався її роздягнути, а згодом вказав, що співмешканка скаржилася на дії ОСОБА_4 Як свідок "ОСОБА_9" в суді допитана не була, а ОСОБА_2 не міг вказати її точне місцезнаходження, посилаючись на те, що вона виїхала до Білорусії.

Цим суперечливим показанням ОСОБА_2 суд надав правильну оцінку та у сукупності оцінив їх з іншими повно та всебічно дослідженими доказами у провадженні, врахувавши мотив вчинення злочинів, знаряддя та спосіб нанесення ушкоджень потерпілому.

На підставі ретельно досліджених доказів, які детально наведені у вироку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність з боку ОСОБА_4 і ОСОБА_5реального суспільно небезпечного посягання по відношенню до ОСОБА_2

При цьому суд погоджується, що характер, послідовність, рішучість і динамічність дій, вчинених ОСОБА_2 відносно потерпілого ОСОБА_4, кількість нанесених ушкоджень (декілька ударів), знаряддя злочину (дерев'яна лавка), характер і локалізацію тілесних ушкоджень (життєво-важливий орган - голова), розміщення потерпілого по відношенню до нападаючого як передньою, так і задньою поверхнею тіла - усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_2 мав прямий умисел саме на позбавлення життя потерпілого, а тому посилання захисника на необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України безпідставні.

Повно та об'єктивно дослідивши матеріали провадження, суд правильно кваліфікував дії засудженого за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України і не встановлено підстав стверджувати, що в діях ОСОБА_2 є інший склад злочину, передбачений законом України про кримінальну відповідальність.

Підстав для закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 КПК України, як про це просить ОСОБА_2 також не встановлено, а за змістом касаційної скарги засуджений фактично стверджує про неправильність кваліфікації його дій.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили судам постановити законні та справедливі судові рішення не виявлено.

Твердження ОСОБА_2 про порушення його права на захист безпідставні.

З матеріалів провадження вбачається, свої обов'язки щодо захисту ОСОБА_2 захисники, залучені до провадження, в межах обраної лінії захисту, виконували повною мірою шляхом подання відповідних заяв, клопотань, апеляційних та касаційної скарг.

Посилання засудженого ОСОБА_2 на застосування щодо нього недозволених методів ведення досудового розслідування внаслідок чого він обмовив себе, необґрунтовані, а в матеріалах провадження відсутні дані з яких би це вбачалося. Окрім того, при постановленні судових рішень суди не посилалися як на докази на протоколи допиту ОСОБА_2 як підозрюваного.

Також безпідставними є доводи сторони захисту щодо постановлення незаконним складом суду ухвали апеляційного суду.

З матеріалів провадження вбачається, що суддя Мандрик В. А. в колегії з іншими суддями постановляв рішення про скасування вироку Котовського міськрайонного суму Одеської області від 28 серпня 2014 року з призначенням нового розгляду провадження в суді першої інстанції лише з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону - ст. 384 КПК України, а саме права на розгляд провадження судом присяжних.

Інші питання при скасуванні вказаного вироку судом апеляційної інстанції у складі судді Мандрика В. А. судом апеляційної інстанції не вирішувалися, у зв'язку з чим не було сумнівів у неупередженості вказаного судді при новому розгляді по суті кримінального провадження щодо ОСОБА_2 Окрім того, учасники судового провадження не заявляли відвід судді Мандрику В. А.

Разом із тим, судові рішення щодо ОСОБА_2 підлягають зміні з наступних підстав.

При перевірці справи встановлено, що, призначаючи ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 121 КК України, судом було порушено вимоги ч. 2 ст. 416 КПК України, відповідно до якої після скасування судом апеляційної інстанції вироку при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2014 року було засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі; за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Цей вирок ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2014 року за апеляційними скаргами заступника прокурора Одеської області, засудженого ОСОБА_2, захисника Григоржевського Б. І. було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у зв'язку з порушенням вимог ст. 384 КПК України не роз'ясненням ОСОБА_2 права на розгляд провадження судом присяжних, а не за м'якістю призначеного покарання.

При новому судовому розгляді справи та постановленні вироку 07 грудня 2015 року Котовський міськрайонний суд Одеської області, засуджуючи ОСОБА_2 за ті самі злочини у тому самому обсязі обвинувачення, погіршив становище засудженого, посиливши призначене йому покарання, визначивши його за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі; за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років; за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Цей вирок ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яку задоволено частково, також було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання у зв'язку з невідповідністю обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України та реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам ст. 109 КПК України.

Після проведення нового розгляду справи щодо ОСОБА_2, Роздільнянський районний суд Одеської області порушив вимоги ч. 2 ст. 416 КПК України та при постановленні вироку від 12 жовтня 2017 року без зміни обсягу обвинувачення засудив ОСОБА_2 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 121 КК України, посиливши призначене йому покарання за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 121 КК України, порівняно з вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2014 року, який не скасовувався у зв'язку з м'якістю призначеного покарання, визначивши його за ч. 1 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 років, а за ч. 2 ст. 121 КК України на строк 8 років.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені порушення місцевого суду.

За таких обставин судові рішення щодо ОСОБА_2 підлягають зміні із пом'якшенням засудженому строку покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Разом з тим, покарання за п. 13 ч. 2 ст. 2 ст. 115 КК України та за сукупністю злочинів, у виді довічного позбавлення волі призначене з врахуванням тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів, два з яких є особливо тяжким, а один - тяжким, їх кількості та конкретних обставини справи, тривалість часу протягом якого вчинювалися злочини та способи позбавлення життя трьох потерпілих, що вказує на

стійкість антисоціальних проявів та цілеспрямованість поведінки ОСОБА_2, який становить виключну небезпеку для оточуючих та суспільства.

Зокрема судом було враховано, що ОСОБА_2 не висловлював жодного жалю внаслідок зневажливого ставлення до життя інших осіб, щодо наслідків скоєного, неодноразово підтверджував в судовому засіданні, що його розлючувати неможна, оскільки він вбивав та буде продовжувати це робити; розуміння самого ОСОБА_2 його схильності до жорстокості та відсутність спроб вибачення, а також невідворотність наслідків злочинних дій, які полягають у смерті трьох осіб протягом короткого проміжку часу, а саме з 22 по 29 січня 2012 року, ту обставину, що ОСОБА_2, будучи раніше неодноразово засудженим, в тому числі і за умисне вбивство, через три місяці після звільнення з місць позбавлення волі, знову вчинив ряд вбивств у стані алкогольного сп'яніння і щодо осіб похилого віку, втратив всі соціальні зв'язки поза межами місць позбавлення волі, характеризувався негативно, офіційно не працював та офіційного джерела доходів не мав, сімейні та родинні зв'язки не підтримував, що вказує на стійкість антисоціальних проявів його поведінки. Також було враховано думку потерпілих, які наполягали на призначенні суворого покарання, а пом'якшуючих покарання обставин судом встановлено не було.

У касаційній скарзі засуджений хоча і посилається на суворість призначеного йому покарання, проте, належних доводів на обґрунтування не наводить.

Призначене ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

З огляду на викладене, касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника Стецюка І. П. залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року щодо ОСОБА_2 змінити: пом'якшити призначене покарання за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.