588/678/17 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 28.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Великописарівського районного суду Сумської області від 18 серпня 2017 року та вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 червня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017200270000147 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Великописарівського районного суду Сумської області від 18 серпня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вироком Апеляційного суду Сумської області від 11 червня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуванням скасовано. Постановлено новий вирок, яким призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що він 06 квітня 2017 року у період часу з 18.00 год. по 18.50 год. на вул. Озерянка у м. Тростянець, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, завдав ОСОБА_1 один удар ножем в область тулуба зліва, чим заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судами при призначенні ОСОБА_2 покарання не було враховано усіх обставин справи, даних про особу засудженого та обставин, що обтяжують покарання. Цивільний позов вирішено з порушенням вимог закону, безпідставно зменшено суму відшкодування. Також потерпілий вказує на те, що він не давав згоди на проведення судового розгляду у суді першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а суд апеляційної інстанції усупереч ст. 404 КПК України не дослідив повторно усіх даних про особу винного і дійшов неправильного висновку про пом'якшення покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу частково, просив скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи касаційної скарги потерпілого про м'якість призначеного апеляційним судом покарання ОСОБА_2 є прийнятними.

Так, положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд при призначенні ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років обмеження волі, не в повній мірі врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину та дані про особу винного.

Слід звернути увагу що вчинений злочин є тяжким, на конкретні обставини скоєного, на те, що ОСОБА_2 спричинив тілесні ушкодження ножем, який є ріжучим інструментом, що підсилює суспільну небезпеку вчиненого, напад здійснено на незнайому людину, злочинні дії були припинені тому, що потерпілий утік від засудженого, самостійно покликав на допомогу та звернувся до лікарні.

Крім того, відповідно до ст. 69 КК України підставами для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_2, апеляційний суд зазначив повне визнання своєї вини, щире каяття, добровільне відшкодування матеріальних збитків.

Слід звернути увагу, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Що стосується добровільного відшкодування шкоди, то наявність цієї пом'якшуючої покарання обставини ставить під сумнів активна позиція потерпілого, який висловлює незгоду з рішенням суду по цивільному позові. У матеріалах провадження міститься розписка потерпілого про відшкодування йому завданої матеріальної шкоди в розмірі 5 000 грн. Водночас суд не звернув уваги на те, що цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди був заявлений потерпілим у розмірі 7 200 грн., та 60000грн. моральної шкоди, тобто повного відшкодування шкоди здійснено не було. Саме з цих підстав потерпілим було подано апеляційну скаргу. Отже, суд передчасно визнав добровільне відшкодування шкоди потерпілому як пом'якшуючу обставину.

Слід також погодитись з доводами потерпілого щодо порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного вирішення судом цивільного позову.

Судом першої інстанції проігноровано вимоги ст. 128 КПК України відповідно до яких цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Залишення цивільного позову без розгляду можливе лише у випадках виправдання обвинуваченого (ч. 3 ст. 129 КПК України) або неприбуття в судове засідання цивільного позивача (ч. 1 ст. 326 КПК України). Всупереч наведеному, суд першої інстанції залишив цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи потерпілого щодо неправильного вирішення цивільного позову, послався на те, що обвинувачений відшкодував потерпілому 5 000 грн., що потерпілим не оспорювалося. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що розмір заявленого позову в частині відшкодування матеріальної шкоди складав 7 200 грн., місцевий суд усупереч вимогам процесуального закону не розглянув позов у цій частині, цим порушив вимоги закону, а суд апеляційної інстанції це порушення не усунув.

Крім того, твердження апеляційного суду про вірне вирішення цивільного позову потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди не обгрунтоване. Апеляційний суд погодився з визначеним місцевим судом розміром відшкодування моральної шкоди в сумі 15 000 грн., однак переконливих мотивів свого рішення не навів, пославшись на те, що обвинувачений не працює, стабільного заробітку не має. Однак ці обставини не можуть бути вирішальними під час вирішення цивільного позову.

Посилання потерпілого на порушення місцевим судом вимог ч. 3 ст. 349 КПК України є безпідставним. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в суді першої інстанції ОСОБА_2 визнав свою вину у повному обсязі, не заперечував фактичні обставини скоєного, а тому суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не заперечувалися. При цьому суд з'ясував у учасників процесу, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин та роз'яснив, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Всі учасники судового провадження, у тому числі потерпілий, погодилися з таким порядком дослідження доказів. Отже, порушень прав учасників кримінального провадження не встановлено, а тому підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, як про це просить у касаційній скарзі потерпілий, немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції.