621/1727/16-к Про умисне вбивство - 28.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Міщенко Інесси Ігорівни на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016220300000793, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Гірське Луганської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу, 30 вересня 2015 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.1,6 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 15, п.п. 9,13 ч.2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року ОСОБА_1 засуджений:

- за п.п.1,6 ч.2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч.2 ст. 15, п.п. 9,13 ч.2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 30 вересня 2015 року Лозівського міськрайонного суду Харківської області, та остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з 02 липня 2016 року.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення, зокрема період з 02 липня 2016 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено цивільні позови, а також питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 02 липня 2016 року близько 10:00 години, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проник на територію дачної ділянки АДРЕСА_2, де, з метою подальшого заволодіння майном ОСОБА_3 навмисно наніс останньому не менше п'яти ударів металевим кутником в область голови, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, від яких настала смерть потерпілого.

Далі, ОСОБА_1 прослідував до будинку, розташованого на вказаній ділянці, де помітив ОСОБА_4, якій навмисно наніс не менше двох ударів металевим кутником в область голови, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, від яких настала смерть останньої.

З метою доведення свого злочинного умислу до кінця, проник до належного останнім будинку, звідки таємно викрав майно потерпілих, а саме : каблучку із срібла 925 проби, мобільний телефон "Nokia-2610", мобільний телефон "Samsung GT-E2152 Duos" із картою пам'яті та зарядним пристроєм до нього, туристичний рюкзак, всього на загальну суму 1172 гривень 19 копійок.

Після цього ОСОБА_1 помітив як на територію вказаного двору прийшов сусід потерпілих по дачній ділянці - ОСОБА_5, та, з метою приховання вчиненого вбивства, умисно наніс не менше двох ударів металевим кутником в область голови ОСОБА_5, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Виконавши усі необхідні дії, направлені на протиправне позбавлення життя ОСОБА_5, ОСОБА_1 безперешкодно зник з місця злочину, але його умисел не був доведений до кінця, так як ОСОБА_5, було вчасно госпіталізовано та надано медичну допомогу.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суди не звернули увагу на наявність пом'якшуючих покарання обставин - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів. Так само не взяли до уваги те, що ОСОБА_1 є особою молодого віку, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні трьох дітей, просив вибачення у потерпілих, визнав цивільні позови. Відтак, вважає, що призначене засудженому покарання є явно несправедливим, через суворість.

Засуджений, у поданій ним касаційній скарзі, просить змінити постановлені щодо нього судові рішення та пом'якшити призначене покарання, шляхом визначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк. В обґрунтування своєї позиції наводить доводи, що є аналогічними доводам захисника. Крім того, стверджує, що не мав умислу на вбивство потерпілих.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в суді касаційної інстанції заперечив проти задоволення вимог касаційних скарг сторони захисту.

Засуджений та захисник касаційні скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Посилання засудженого ОСОБА_1 про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілих спростовується встановленими фактичними обставинами, які підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК України дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна- це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел буває прямий і непрямий.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК). Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події.

Судами правильно враховано, що обвинувачений обрав знаряддям вчинення злочину металевий кутник, тобто була велика ймовірність того, що при його застосуванні можна заподіяти смерть людині. ОСОБА_1 цілеспрямовано наносив удари усім трьом потерпілим у життєво важливий орган - голову. Значення має також кількість ударів, він наніс не менше п'яти ударів потерпілому ОСОБА_3, потерпілій ОСОБА_4 та потерпілому ОСОБА_5 не менше двох ударів. Свої протиправні дії винний не припиняв, доки потерпілі не перестали виявляти ознак життя. Не можна залишити поза увагою те, що ОСОБА_1 є молодою людиною, а потерпілі були людьми похилого віку, тобто була нерівність фізичних можливостей. Після досягнення бажаного результату - смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3, засуджений одразу проник до їх будинку, звідки викрав належне їм майно. Потім, з метою приховання вчиненого вбивства, ОСОБА_1 обраним ним однотипним способом намагався убити потерпілого ОСОБА_5 Тому, ураховуючи усі встановлені обставини справи суди вірно встановили, що ОСОБА_1 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілим.

Доводи касаційних скарг засудженого та його захисника щодо суворості призначеного покарання не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Положеннями ст. 64 КК передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог статей 50, 65, 64 КК України.

Суд при призначені покарання ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі врахував, що засуджений, будучи молодою, фізично здоровою, працездатною людиною, не вважаючи життя людини найвищою цінністю, безжально, шляхом нанесення численних поранень, холоднокровно вбив раніше не знайому йому подружню пару людей похилого віку та здійснив замах на вбивство їх сусіда, які не становили ніякої небезпеки, не чинили щодо нього протиправних дій та опору. Вбивство вчинено заради викрадення майна, яке не мало великої цінності, тобто винний поставив життя потерпілих нижче від своїх бажань, нехтуючи загальнолюдськими цінностями, у нього відсутні будь-які притаманні людині прояви співчуття, жалю до потерпілих, особливо цинічне ставлення до життя людини, оскільки внаслідок його насильницьких дій настали непоправні наслідки у виді загибелі двох осіб та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень третій . Засуджений раніше судимий за вчинення умисних злочинів, в період невідбутого покарання за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року вчинив умисні особливо тяжкі злочини .

Таким чином, усі зазначені обставини вказують на крайню ступінь деградації ОСОБА_1 нехтування ним цінностями людського життя, відсутність будь-якої поваги до людей старшого віку та його високу суспільну небезпеку. Тому, колегія суддів погоджується з висновками суду про неможливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вважає справедливим застосування щодо нього виняткової міри покарання - довічного позбавлення волі. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися явно неспівмірним вчиненим протиправним діянням внаслідок суворості.

Неможливо визнати прийнятними доводи сторони захисту про те, що суди не звернули увагу на наявність пом'якшуючих покарання обставин - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений вину у вчиненому визнавав частково, не міг пояснити мотивів своїх дій, взагалі не визнав наявність умислу на вбивство потерпілих, а тому твердження захисту про щире каяття ОСОБА_1 є формальним, оскільки не підтверджується поведінкою винного як під час судового розгляду, так і після постановлення вироку у справі.

Що стосується активного сприяння розкриттю злочинів, то матеріали кримінального провадження також не містять даних про активне (ініціативне) сприяння засудженого розкриттю злочинів, оскільки уся інформація щодо вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_1 та неспростовні докази його винуватості були здобуті органом досудового розслідування без ініціативного сприяння останнього.

З урахуванням наведеного, висновки судів про відсутність пом'якшуючих обставини, що обумовлюють можливість призначення засудженому більш м'якого покарання, є правильними.

З огляду на викладене та керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд вважає, що відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_1, тому касаційні скарги засудженого та захисника слід залишити без задоволення.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 24 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника - без задоволення.