Постанова

іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 477/797/17

провадження № 51-8629км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 7 червня 2018 року, в кримінальному провадженні № 12016150000000113 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Поріччя Веселинівського району Миколаївськоїобласті, жительки АДРЕСА_1, такої, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 1 листопада 2017 року ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на неї обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вказаним вироком ОСОБА_2 визнано винуватою в тому, що вона 16 травня 2016 року близько 17-ї год., керуючи технічно справним автомобілем "Volkswagen Passat" (д.н.з. НОМЕР_1) у світлий час доби рухалася по сухій бетонній дорозі з боку виїзду з території ВАТ "Сандора" у напрямку виїзду на автодорогу Н-11 Дніпропетровськ - Миколаїв, розташовану на 315 км + 201 м цієї автодороги у Вітовському районі Миколаївської області, що є головною дорогою, перед нерегульованим перехрестям із автодорогою Н-11 Дніпропетровськ - Миколаїв усупереч вимог п.п. "б" пунктів 2.3, 10.1, 16.11 Правил Дорожнього руху проявила неуважність до дорожньої обстановки, не стежила за її змінами, попри те, що по головній автодорозі рухаються транспортні засоби, які мають перевагу в русі відносно неї, не зупинилась та не переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, і почала виїжджати на нерегульоване перехрестя нерівнозначних доріг, не надавши при цьому переваги в русі мотоцикла "Ноndа" під керуванням ОСОБА_3, який наближався до нерегульованого перехрестя зліва від неї. Урезультаті чого відбулося зіткнення вказаного мотоцикла із лівою боковою частиною автомобіля "Volkswagen Passat", унаслідок чого водій ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 7 червня 2018 року вказаний вирок залишив без змін, а апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_1, прокурора та захисника Разумовського О.А. в інтересах ОСОБА_2 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку потерпілого, положення ст. 75 КК щодо ОСОБА_2 застосовано неправильно, що призвело до м'якості призначеного їй покарання. Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, які настали у виді смерті єдиного сина, втрати годувальника, а також дані про особу винної та її ставлення до вчиненого, яка щиро не розкаялася, скаржник вважає можливим виправлення ОСОБА_2 лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який необґрунтовано залишив вирок районного суду без зміни.

У запереченнях засуджена ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу потерпілого без задоволення.

У запереченнях представник цивільного відповідача ОСОБА_5 зазначає про відшкодування ТОВ "Сандора" потерпілому на підставі укладеного з ним і нотаріально посвідченого договору моральної шкоди та матеріальних збитків у розмірі 400 000 грн, а також про відшкодування засудженою ОСОБА_2 моральної шкоди і матеріальних збитків потерпілому ОСОБА_1 в розмірі 30 000 грн.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважав, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за який її засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до касаційної скарги потерпілий порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.

Так, у ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, що наділяють суд правом вибору між альтернативами, кожна з яких є законною, як однією з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Що стосується доводів потерпілого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і як наслідок м'якості призначеного ОСОБА_2 покарання у зв'язку з необґрунтованим звільненням засудженої на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, то вони є безпідставними.

Мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_2 покарання, суд зважив на тяжкість вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким, не встановив обставин, що обтяжують покарання, а тому призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке не є мінімальним у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Суд урахував дані про особу винуватої, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягалася, те, що скоєне нею кримінальне правопорушення не є умисним, а за місцем роботи та проживання вона характеризується позитивно і дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства й на підставі ст. 75 КК звільнив її від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, який є максимальним за терміном, для того, щоб засуджена в умовах здійснення контролю за її поведінкою довела своє виправлення.

Призначене ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, визначеному ст. 405 КПК порядку, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, потерпілого та захисника засудженої на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, зокрема доводи в апеляційній скарзі потерпілого, які є аналогічними доводам, наведеним у його касаційній скарзі, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

При цьому обґрунтовуючи можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд урахував те, що засуджена ОСОБА_2 працює на посаді керівника виробничого комплексу № 1 ТОВ "Сандора", позитивно характеризується за місцем роботи й проживання, має сталі соціальні зв'язки, заміжня, має на утриманні хворого чоловіка, інваліда 2-ї групи, моральну шкоду та матеріальні збитки повністю відшкодовано до ухвалення 1 листопада 2017 року вироку місцевим судом (частково обвинуваченою ОСОБА_2, а частково -ТОВ "Сандора"), а також те, що ОСОБА_2, як було встановлено в ході дослідження технічного запису судового засідання суду апеляційної інстанції, визнала свою винуватість, у зв'язку з чим просила лише залишити вирок місцевого суду без змін, щиро розкаялась і попросила вибачення у потерпілих.

За таких обставин апеляційний суд дійшов умотивованого висновку, що існують підстави для застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

За таких обставин касаційна скарга потерпілого не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 7 червня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, акасаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва