344/11089/17 Про замах на таємне заволодіння чужим майном - 27.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090010002913, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Коломийського міськрайонного суду від 24 жовтня 2016 року за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді арешту строком на 3 місяці,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і згідно з пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК покладено на нього обов'язки повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 12 липня 2017 року о 16:10 зайшов до торговельного залу гуртівні "ПАККО 6820", на вул. Вовчинецькій, 192 в м. Івано-Франківську, де у нього виник умисел на таємне заволодіння чужим майном. Із цією метою ОСОБА_1, діючи умисно з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, узяв із виставкового стелажу пляшку алкогольного напою, а саме віскі "Jack Daniels" ємкістю 0.7 л вартістю 371,60 грн, яку помістив до своєї сумки. Після цього він, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, з метою таємного заволодіння незаконно придбаним майном попрямував до виходу з торговельного закладу, пройшовши через вхідний турнікет для відвідувачів. Однак ОСОБА_1 не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії були припинені працівником охорони закладу.

Апеляційний суд Івано-Франківської області залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування цих вимог зазначає, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК проігнорував доводи прокурора щодо безпідставності застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК, не врахував того, що останній, будучи неодноразово судимим, належних висновків для себе не зробив і вчинив новий злочин, що свідчить про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення (що є злочином середньої тяжкості), дані про особу обвинуваченого (не працює, неодружений, раніше неодноразово був судимий, перебуває на диспансерному обліку в Івано-Франківському обласному наркологічному диспансері з 2010 року, нейтрально характеризується за місцем проживання), висновок, наданий у досудововій доповіді органу пробації. Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, суд визнав щире каяття, а обставиною, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів.

Урахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.

З вищезазначеними висновками погодився апеляційний суд, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення, з чим погоджується також і колегія суддів касаційного суду.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

При цьому колегія суддів також ураховує конкретні обставини справи, стадію інкримінованого кримінального правопорушення (незакінчений замах), відсутність заподіяної шкоди.

Отже, призначене ОСОБА_1. покарання відповідає принципу індивідуалізації, є достатнім і необхідним для виправлення винуватого та попередження вчинення нових злочинів, а доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає непереконливими.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.