750/6149/17 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин - 27.03.2019 Прийняття

розглянув в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 червня 2018 року в межах кримінального провадження № 12017270010002727 по обвинуваченню

ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Чернігові, проживає за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини:

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 лютого 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки 6 місяців та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Як встановлено судом першої інстанції, 04 квітня 2017 року у вечірній час ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в квартирі АДРЕСА_2, в ході конфлікту, що виник на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно наніс не менше трьох ударі обома руками в область голови та тулубу ОСОБА_2, чим спричинив останньому тяжке тілесне ушкодження, а також легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 20 червня 2018 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, також зазначається про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості та про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Вказується, що апеляційний суд, перевіряючи правильність призначення ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання, не врахував вимог ст. ст. 50, 65 КК України, залишив поза увагою низку доводів апеляційної скарги прокурора, не навів належного обґрунтування, з яких підстав відхилив доводи апеляційної скарги прокурора. Також апеляційним судом залишено поза увагою, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності та двічі притягувався до кримінальної відповідальності і, хоча судимість є погашеною, проте зазначене вказує на схильність особи до вчинення правопорушень. Зазначається, що ОСОБА_1 не працевлаштований, зловживає алкогольними напоями і проходження лікування після отримання апеляційної скарги прокурора слід розцінювати як намагання уникнути справедливого покарання.

Вказується про відсутність підстав для застосування відносно ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України та звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

У відповідності з вимогами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ч. 1 ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

Разом з тим, доводи касаційної скарги прокурора щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості, є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

В апеляційній скарзі прокурор порушував питання про скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції та постановлення свого вироку, яким слід засудити обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначав про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. При цьому наводились доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, зокрема, щодо безпідставного застосування положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд переглянув кримінальне провадження в межах, встановлених ст. 404 КПК України, та в порядку, визначеному ст. 405 КПК України, визнав доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, безпідставними і погодився з висновком суду щодо виду та розміру призначеного судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання, а також щодо можливості застосування відносно обвинуваченого положень ст. 75 КК.

Питання призначення покарання та звільнення від нього чи його відбування нерозривно пов'язані між собою, оскільки визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання, ухвалити рішення про можливість чи неможливість звільнення особи від покарання чи його відбування.

При цьому, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування, як уже зазначалося Верховним Судом раніше, мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 5 лютого 2019 року у справі № № 753/24474/15-к та інші).

Переглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 та спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

При цьому, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо можливості застосувати відносно ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що в матеріалах провадження міститься заява потерпілого ОСОБА_2, згідно зі змістом якої потерпілий отримав від обвинуваченого в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 2000 грн. та просив не позбавляти ОСОБА_1 волі, аналогічна позиція була висловлена потерпілим і в судовому засіданні суду першої інстанції, крім того потерпілий зазначив, що вони з обвинуваченим порозумілись, потерпілий йому вибачив і вони залишились у дружніх стосунках. Також апеляційний суд послався на довідку Комунального лікувально-профілактичного закладу "Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня", відповідно до якої ОСОБА_1 перебував на лікуванні від алкогольної залежності.

Доводи касаційної скарги прокурора, що перебування ОСОБА_1 на лікуванні слід розцінювати як намагання уникнути справедливого покарання, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені доводи нічим не підтверджені, а є лише припущенням прокурора.

Також є безпідставним і твердження прокурора, що судом апеляційної інстанції перебільшено значимість примирення обвинуваченого з потерпілим.

Також апеляційним судом в ухвалі зазначено, що з моменту звільнення ОСОБА_1 з-під варти, тобто протягом року, останній до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягався, вказано про відсутність негативних характеристик.

Крім того апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв у розкритті злочину, частково відшкодував матеріальну та моральну шкоду.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, вважає зазначені висновки обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.