335/3572/16-к Про заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, скоєне з корисливих мотивів - 14.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Турчинського М.І. на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 7 вересня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080060001000 за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Запоріжжі, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 2 грудня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст. 190 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_2 залишений у вигляді особистого зобов'язання.

Прийняте рішення щодо цивільного позову потерпілого ОСОБА_3, долі речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 березня 2016 року приблизно о 02 годині 50 хвилин, знаходячись біля приміщення нічного клубу за адресою: м. Запоріжжя, вул. Правди, 40, діючи з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, під вигаданим приводом здійснення телефонного дзвінка, попросив у свого знайомого ОСОБА_3 мобільний телефон вартістю 4444 гривень, отримавши який зник у невідомому напрямку та у подальшому розпорядився ним на власний розсуд.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 7 вересня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Турчинський М.І. просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний розгляд проведений за відсутністю обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілого, чим допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачені пунктами 3, 5 ч.2 ст. 412 КПК України. Крім того, вважає, що апеляційний суд не проаналізував доводи сторони захисту про відсутність у діях засудженого складу інкримінованого йому злочину, оскільки умислу на заволодіння майном потерпілого та корисливих мотивів той не мав.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кулаківський К.О. просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви суду

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції у межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК України.

Доводи захисника щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника Турчинського М.І., в якій він заперечував доведеність винуватості ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, апеляційний суд навів належні і достатні мотиви та підстави ухвалення рішення і не встановив підстав для скасування чи зміни вироку.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК України кваліфіковані правильно.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

В основу вироку суд поклав, зокрема, показання потерпілого ОСОБА_3 про обставини заволодіння ОСОБА_2 його мобільним телефоном шляхом зловживання довірою, а також показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які підтвердили показання потерпілого. Показання потерпілого та свідків є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх правдивості. Підстав не довіряти цим показанням у суду не було.

Той факт, що ОСОБА_2 після отримання мобільного телефону для нібито здійснення дзвінка не повернув його потерпілому, не попередивши останнього зник з місця вчинення злочину, на телефонні дзвінки потерпілому не відповідав, натомість одразу поїхав до ломбарду і здав цей мобільний телефон, розпорядившись вирученими коштами на власний розсуд, об'єктивно свідчить про те, що засуджений з корисливих мотивів недобросовісно використав довіру потерпілого, пов'язану зі знайомством, та діяв з прямим умислом на заволодіння його майном.

Таким чином, провівши судовий розгляд відповідно до вимог ст. 337 КПК України в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено. При цьому встановивши відповідність між фактичними ознаками вчиненого посягання й ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, суд надав правильну кримінально-правову оцінку діям засудженого.

Вирок суду є законним і обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Всі доводи сторони захисту щодо незгоди з вироком місцевого суду були перевірені судом апеляційної інстанції, а підстави, з яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою, з достатньою повнотою зазначені в ухвалі цього суду.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована і відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, колегія суддів погоджується з судовими рішеннями та вважає, що переконливих аргументів, у чому конкретно полягає неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та які саме норми процесуального закону порушили суди при дослідженні обставин справи, у касаційній скарзі не зазначено, натомість доводи захисника зводяться до власного бачення обставин кримінального провадження на користь невинуватості ОСОБА_2, відмінного від висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у судових рішеннях.

Доводи захисника про те, що під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачені пунктами 3, 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, є непереконливими.

Так, матеріали справи містять дані про те, що суд апеляційної інстанції направляв учасникам судового провадження повідомлення про дату, час та місце апеляційного розгляду.

Згідно із зафіксованим на технічному носії звукозаписом судового засідання апеляційного суду, захисник Турчинський М.І. підтвердив, що його підзахисний ОСОБА_2 повідомлений про апеляційний розгляд і не прибув у судове засідання через зайнятість на роботі, з огляду на що захисник просив розглянути справу за відсутності обвинуваченого. За таких обставин, враховуючи те, що участь обвинуваченого в апеляційному розгляді в силу вимог ч.4 ст. 401 КПК України не була обов'язковою, порушень вимог кримінального процесуального закону при перегляді вироку за відсутності обвинуваченого апеляційний суд, всупереч твердженням захисника Турчинського М.І., не допустив.

Беручи до уваги те, що потерпілий не виявив бажання скористатись своїм правом на участь в апеляційному розгляді, письмових заперечень на апеляційну скаргу захисника, заяв про відкладення судового розгляду тощо не подавав, а тому підстав вважати, що під час судового провадження в апеляційному суді були порушені права потерпілого, не вбачається. Більш того, на відміну від викладених у касаційній скарзі доводів про те, що потерпілий мав намір повідомити апеляційному суду про відсутність претензій до обвинуваченого, захисник Турчинський М.І. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не наполягав на виклику потерпілого ОСОБА_3 та не заперечував проти проведення розгляду за його відсутності, мотивувавши свою позицію тим, що після описаної вище події злочину ОСОБА_3 не примирився з засудженим та перебуває з ним у неприязних стосунках.

Таким чином, формально вказуючи на те, що апеляційний розгляд проведений за відсутності засудженого ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3, захисник Турчинський М.І. у касаційній скарзі не навів жодного переконливого обґрунтування, як саме ця обставина перешкодила чи могла перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Отже, за результатами перевірки доводів касаційної скарги захисника істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.