734/2395/17 Про незаконне заволодіння транспортним засобом - 14.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Гуца М.В. на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2018 року щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2018 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2018 року, ОСОБА_4 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 06 квітня 2017 року проник на територію частково огородженого двору домоволодіння АДРЕСА_2, та незаконно заволодів транспортним засобом - мотоциклом "ALFA", моделі "NW49-4" 2013 року випуску, вартістю 9 681 грн 92 коп, який належить потерпілій ОСОБА_2 Під час експлуатації вказаного транспортного засобу ОСОБА_4 допустив його пошкодження, заподіявши потерпілій збитків на суму 420 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Гуц М.В., не погоджуючись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_4 з ч. 2 на ч. 1 ст. 289 КК України, та призначити покарання із застосуванням положення ст. 75 КК України. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не правильно кваліфікував дії його підзахисного за ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки діями ОСОБА_4 не було вчинено "проникнення до іншого сховища".

Позиції учасників судового провадження

Прокурор та потерпіла заперечували проти касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України неповнота досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання захисник, перегляду в касаційному порядку не підлягає, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Той факт, що ОСОБА_4 незаконно заволодів транспортним засобом, з проникненням до іншого сховища, підтверджується, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_5, який пояснив про обставини придбання ним у обвинуваченого транспортного засобу, потерпілої ОСОБА_2, згідно з якими подвір'я використовувалось для зберігання мотоцикла та іншого належного їй майна, має паркан з трьох сторін для зручностей у користуванні - вільного виходу на город, а також даними, що містяться у протоколі огляду місця події, висновку товарознавчої експертизи, речовими та документальними доказами.

Підстав уважати, що потерпіла та свідок обмовили засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, немає, оскільки їхні показання узгоджуються між собою та з іншими письмовими доказами, наданими та дослідженими в судовому засіданні.

На думку колегії суддів касаційного суду, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх належність й допустимість, з урахуванням положень статей 94, 97 КПК України.

Також Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 саме за ч. 2 ст. 289 КК України, який узгоджується з позицією об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленою в постанові № 51-2436 кмо 18 від 19 листопада 2018 року щодо поняття "сховище" та встановлення об'єктивних обставин, які дозволяють його ідентифікувати.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_4 Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника, зміст якої є аналогічний змісту касаційної скарги, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника Гуца М.В. залишити без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2018 року щодо ОСОБА_4 - без зміни.