715/598/17 Про порушення вимог Правил дорожнього руху України, скоєне шляхом катання потерпілого на лижах, причепивши останнього мутузкою за легковий автомобіль, під час чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження - 14.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Попової-Завгородньої С.Г. в інтересах ОСОБА_2 на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017260080000049 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним в тому, що він 19 січня 2017 року приблизно о 20:00, спільно з ОСОБА_3 домовились кататись на лижах по вулицям смт. Глибока Чернівецької області, тримаючись за мотузку, яка буде прив'язана до автомобіля.

Для реалізації свого задуму ОСОБА_2 20 січня 2017 року, приблизно о 12:00 керуючи автомобілем марки "BMW520 D" з реєстраційними номерами Республіки Польща НОМЕР_1, спільно з ОСОБА_3 приїхали в АДРЕСА_2, де проживає ОСОБА_5 Взявши у останнього лижі, інвентар до них та дві мотузки, одні кінці яких прив'язали до буксировочної скоби вищевказаного автомобіля. В подальшому ОСОБА_3 взувши лижі почав триматись за кінці мотузок, а ОСОБА_2 керуючи автомобілем почав тягнути його за собою, катаючи його по вулицям смт. Глибока Чернівецької області.

Під час руху, ОСОБА_2 доїхавши до перехрестя вул. Сонячна-Запорізька, що у смт. Глибока Чернівецької області, керував вказаним автомобілем зі швидкістю приблизно 15 км/год і не урахувавши дорожню обстановку та проявляючи злочинну недбалість порушив вимоги п. 21.11. Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (1306-2001-п) , які передбачають, що забороняється перевозити пасажирів поза кабіною автомобіля.

Внаслідок порушення вимог Правил дорожнього руху України ОСОБА_2 допустив дорожньо-транспортну пригоду, яка перебуває в причинному зв'язку із його діями та під час я потерпілий ОСОБА_3, отримав тяжкі тілесні ушкодження. Таким чином, ОСОБА_2 своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху (далі ПДР (1306-2001-п) ) та експлуатації транспорту під час керування транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 скасовано, а останнього визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 серпня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасовано і призначено новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 червня 2018 року вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року відносно ОСОБА_2 в частині правової кваліфікації змінено, перекваліфіковано дії останнього з ч. 2 ст. 286 на ст.128 КК України. Визнано винним ОСОБА_2 за ст. 128 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення. При цьому стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд необґрунтовано змінив обвинувачення ОСОБА_2, збільшивши його об'єм, перекваліфікувавши дії останнього з ч. 2 ст. 286 КК України на ст. 128 КК України, чим вийшов за межі обвинувачення пред'явленого ОСОБА_2 за обвинувальним актом.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор та потерпілий ОСОБА_3 просять залишити її без задоволення як безпідставну.

В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, щодо невірної кваліфікації апеляційним судом дій ОСОБА_2 за ст. 128 КК України є безпідставними.

Із матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 дійшов висновку про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікував дії останнього за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяла потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

У подальшому апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в порядку ст. 404 КПК України, визнав висновки суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України помилковими.

Обґрунтовуючи свій висновок про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_2 не за ч. 2 ст. 286 КК України, а за ст. 128 КК України, апеляційний суд, в ухвалі вказав, що ОСОБА_2 не порушив інкримінованих йому правил дорожнього руху України, зокрема п. 21.11., оскільки відповідно до технічних характеристик автомобіль марки BMW-520 D не має кабіни водія.

При цьому суд апеляційної інстанції, за встановлених судом першої інстанції обставин, ретельно перевірив та належно оцінив у сукупності всі докази кримінального провадження, допитавши обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши письмові докази, прийшов до висновку, що в даному випадку мало місце заподіяння тяжкого тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості, яка полягала в тому, що ОСОБА_2, катаючи на автомобілі ОСОБА_9 на лижах по вулицям смт. Глибока, який тримався за мотузку, яка була прив'язана до автомобіля, не передбачаючи можливості настання шкоди здоров'ю потерпілого, повинен був і міг передбачити це, діючи з більшою обачністю. Такий висновок суду ґрунтується на показаннях потерпілого, який показав, що він просив ОСОБА_2 під час катання опустити бокове скло та відкрити кришку багажника, з тим щоб покращити оглядовість та вербальний контакт між ними. Дані прохання потерпілого ОСОБА_2 проігнорував, проявивши злочинну недбалість. А також на показання вказаних свідків.

Таким чином, апеляційний суд, дотримавшись ст. 23 КПК України, об'єктивно з'ясував всі обставини, підтверджені доказами, які було досліджено і перевірено під час судового розгляду, а також оцінив їх відповідно до ст. 94 цього Кодексу та надав правильну юридичну оцінку.

Докази винуватості ОСОБА_2, на які посилалась сторона обвинувачення, перевірені судом та згідно зі статтями 85, 86, 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.

З огляду на викладене, доводи захисника про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 286 на ст. 128 КК України.

Таким чином, у процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Підстав, передбачених ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 не встановлено.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що в отриманні тяжких тілесних ушкоджень є вина самого потерпілого, є надуманими і безпідставними, та спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_3, який як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції вказав, що він не був ініціатором та не пропонував кататися ОСОБА_2 на лижах.

Більш того, потерпілий ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції чітко вказав, що він просив обвинуваченого ОСОБА_2 не сідати за кермо автомобіля, оскільки той не має навиків, однак останній його не послухав і сказав, що покатає його і зробить тільки один круг.

Даний факт підтверджується і показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які пояснили, що керувати автомобілем мав ОСОБА_5 При цьому останній попереджав ОСОБА_2, що це небезпечно і вікна повинні бути відкриті та постійно треба дивитися в дзеркала. Однак, ОСОБА_2 проявив самовпевненість, знехтував порадами і сам сів за кермо та возив ОСОБА_3

Твердження сторони захисту про те, що потерпілий самостійно вдарився у бетонну опору та відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_2 об'єктивної сторони складу злочину, так як його дії щодо керування транспортним засобом, не перебувають у причинному зв'язку з отриманням потерпілим тяжких тілесних ушкоджень є необґрунтованими і таким що не відповідають встановленим обставинам.

Так, судами був встановлений факт катання ОСОБА_2 на своєму автомобілі ОСОБА_3 на лижах по вулицям смт. Глибока, який тримався за мотузку, яка була прив'язана до автомобіля та проїжджаючи перехрестя вулиць Сонячна - Запорізька, ОСОБА_2 пригальмував, в результаті чого одна мотузка, яка опустилася на проїзджу частину дороги, замоталась потерпілому за праву ногу, що в подальшому, при проходженні даного повороту, спричинило падіння ОСОБА_3 на дорогу та його зіткнення із електроопорою, в результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя.

Зазначені обставини підтвердив і сам ОСОБА_2, який не заперечував фактичних обставин кримінального провадження при яких сталася дана подія, а також потерпілий ОСОБА_3, свідки : ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судами було достовірно встановлено про наявність причинного зв'язку між вчиненим ОСОБА_2 кримінальним правопорушенням та отриманням потерпілим ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя.

Що стосується доводів захисника про те, що апеляційний суд, перекваліфікувавши дії ОСОБА_2 вийшов за межі обвинувачення пред'явленого останньому за обвинувальним актом, то вони є необґрунтованими.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини та її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Саме частина обвинувального акту, де викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які сторона обвинувачення вважає встановленими, правова кваліфікація правопорушення і встановлює межі судового розгляду кримінального провадження. Тобто, межі судового розгляду визначаються виходячи із висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

У вказаному кримінальному провадженні фактичні обставини вчиненого та наслідки у виді отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень належним чином встановлені судами першої і апеляційної інстанцій, не заперечуються учасниками судового провадження та охоплюються обсягом обвинувачення викладеного в обвинувальному акті.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що суд апеляційної інстанції, діючи в межах своїх повноважень, зокрема частини першою пунктом другим статті 408 КПК України, згідно якої, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке правопорушення, правильно перекваліфікував дії ОСОБА_2 на ст. 128 КК України, оскільки нове обвинувачення не є більш тяжким, а формулювання фактичної сторони обвинувачення залишилось без істотних змін, тісно пов'язане з первинним та охоплюється обсягом раніше сформованого обвинувачення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65, 75 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 червня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Попової-Завгородньої С.Г. - без задоволення.