545/321/17 Про порушення Правил дорожнього руху України, перевищення швидкості руху автомобіля, що стало причиною скоєння наїзду автомобіля на металеве огородження, унаслідок чого три пасажира цього автомобіля отримали тілесні ушкодження, що спричинили їх смерть - 14.03.2019 Прийняття

ОСОБА_1 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 9 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1216170000000144, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Красний Луч Луганської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вирокомПолтавського районного суду Полтавської області від 9 серпня 2017 рокуОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді домашнього арешту змінено на тримання під вартою, взято його під варту негайно в залі суду і термін відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту взяття під варту -9 серпня 2017 року.

Цивільний позов прокуратури Полтавської області задоволено, стягнуто з

ОСОБА_1 на користь держави: в особі1-ї міської клінічної лікарні м. Полтави - витратина стаціонарне лікування потерпілих ОСОБА_3. в розмірі 13 020,32 грнта ОСОБА_4 в розмірі 2622,40 грнта в особі Київської міської клінічної лікарні

№ 1 витрати на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_4 в розмірі 6877 грн.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4. 24 508,90 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 100000 грн - моральноїшкоди (відшкодування за завдані тілесні ушкодження) та 200000 грн моральної шкоди (відшкодування у зв'язку зі смертю

матері - ОСОБА_5).

Цивільний позов ОСОБА_4 в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди з ПАТ "Страхова компанія "Скайд" залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо зняття арештуі судових витрат у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 22 березня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 17 березня 2016 року близько01:35,керуючи автомобілем "CITROEN JUMPY"

(д.р.з. НОМЕР_1),рухаючись по автодорозі Київ-Харків зі сторони м. Києва у напрямку м. Полтави на 324 км автодороги, всупереч вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожньої обстановки, у результаті чого на заокругленні дороги по правій стороні по ходу руху керованого ним транспортного засобу допустив його виїзд за межі проїзної частини дороги, виїхав на розділювальну смугу, розташовану з лівої сторони від смуги руху автомобіля, де скоїв наїзд на металеве огородження, унаслідок чого пасажири цього автомобіляОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження, що спричинили їх смерть,

ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_4- середньоїтяжкості тілесні ушкодження.

У прямому причинному зв'язку з виникненням цієї дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває порушення ОСОБА_1 вимог

п. 12.1 Правил дорожнього руху.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1просить судові рішення щодо нього скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що обвинувальний акт не відповідає вимогамст. 291 Кримінального процесуального кодексу України

(далі - КПК (4651-17) ) через відсутність у ньому формулювання обвинувачення,

а вирок - вимогамч. 3 ст. 374 КПК України. Вказує на те, що обвинувальний акт йому не вручали, але у матеріалах справи є підписана ним розписка, суд не роз'яснив йому суті обвинувачення і не з'ясував, чи воно йому зрозуміле, крім того,сам акт було підписано прокурором Махно А.В., а у судовому засіданні брав участь інший прокурор і питання про його відвід суд не вирішував.

Суд не дослідив та не долучив доказів, зокрема висновку експерта про стан його (ОСОБА_1)здоров'я,а також йому не надали можливості скористатися правом репліки, не було роз'яснено права на захиcт і не було врученопам'ятки про права та обов'язки.

Крім того, на порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд, вирішуючи питання про обсяг дослідження доказів у судовому засіданні, не з'ясував у нього, чи правильно він розуміє зміст обставин вчинення злочину та чи така позиція є добровільною.

Таким чином, вважає, що він не міг повноцінно здійснювати свій захист, а отже було допущено порушення його права на захист.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Алієв Г.В. підтримали касаційну скаргу ОСОБА_1 і просили її задовольнити.

Прокурор Ємець І.І. заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1та просив судові рішення щодо нього залишити без зміни.

Мотиви Суду

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Вирок суду щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які було розглянуто в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не роз'яснив йому наслідків розгляду кримінального провадження за правилами ч. 3 ст. 349 КПК не знайшли свого підтвердження.

Як видно з матеріалів провадження, суд, з'ясувавши думку учасників судового провадження стосовно недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, правильність розуміння змісту цих обставин, переконавшись у добровільності такої позиції учасників судового провадження та роз'яснивши їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, розглянув справу за правилами ст. 349 КПК.

Погодившись із таким порядком дослідження доказів, ОСОБА_1 пояснив, що вказані обставини йому зрозумілі і ним не оспорюються.

Є безпідставними і доводи ОСОБА_1 про порушення його права на захист через неконкретність обвинувачення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1, складений слідчим і затверджений прокурором 30 січня

2017 року, містить відомості, передбачені пунктами 1-9 ч. 2 ст. 291 КПК, зокрема: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення ч. 3 ст. 286 КК та формулювання обвинувачення.

Про офіційне доведення до відома ОСОБА_1 фактичних та юридичних підстав пред'явленого відповідно до обвинувального акта обвинувачення свідчить його розписка про отримання ним копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування (а.к.п. 8).

Доводи засудженого, викладені в скарзі, про те, щообвинувальний акт у кримінальномупровадженні було підписано прокурором Махно А.В., але самогоакта йому (ОСОБА_1) не вручали, натоміть у матеріалах справи є підписана ним розписка,тащо у судовому засіданні брав учать інший прокурор і питання про його відвід судом не вирішувалося, не знайшли свого підтвердження.

Згідно з повідомленням прокуратури Полтавської області від 2 лютого 2017 року в порядку ч. 1 ст. 37 КПК у кримінальному провадженні було призначено групу прокурорів, до складу якої, крім інших, входив прокурор Савченко О.І. У судовому засіданні ОСОБА_1 відводів щодо складу суду, зокрема участі прокурора

Савченка О.І.,не заявляв і підтвердив, що обвинувальний акт йому було вручено і суть обвинувачення йому зрозуміла (т. 1, а.к.п. 9 та аудіозапис судового засідання від 4 серпня 2017 року).

Також із матеріалів кримінального провадження вбачається, що після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального актаОСОБА_1 підтвердив зрозумілість пред'явленого обвинувачення. І самевід такого обвинувачення він захищався в суді.

Провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження, що спричинили їх смерть, ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_4 - середньої тяжкості тілесні ушкодження, за обставин, які виклав у вироку.

Суд правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_1 дії.

З висновками суду погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Не знайшли свого підтвердження доводи, наведені в касаційній скарзіОСОБА_1, про те, що суд не дослідив та не долучив доказів про стан його здоров'я, зокремавиписного епікризу та висновку експерта.

В судовому засіданні ОСОБА_1, про що свідчить аудіозапис судового засідання, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи виписного епікризу

№ 2268/276 та висновку експерта № 165. Такі клопотання ОСОБА_1 було задоволено і зазначені матеріали долучено до матеріалів справи. При цьому було уточнено, і ОСОБА_1 не заперечував проти цього, що дані матеріали буде досліджено судом унарадчій кімнаті (т. 1, а.к.п. 126, 128-138).

Позбавлені підстав і доводи ОСОБА_1 про порушення судом його права на захист, оскільки йому не надали можливості скористатися правом репліки, не було роз'яснено права на захиcт і не вручаласяпам'ятка про права та обов'язки.

Судові дебати в кримінальному процесі - це самостійна частина судового розгляду, суть якої полягає в проголошенні сторонами промов, у яких вони викладають свої висновки за результатами судового слідства, даючи юридичну оцінку отриманим результатам, формулюють та обґрунтовують свої вимоги та пропозиції перед судом і свої заперечення проти доводів, висновків, вимог та пропозицій інших сторін.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 364 КПК після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками.

Репліка - це короткий виступ учасника судових дебатів, який заперечує іншій стороні з питань, які та виклала у своїй промові або в репліці. Ні прокурор, ні захисник, ні інші особи, які мають право виступати в судових дебатах, не повинні розраховувати на репліку як на можливість доповнити основний виступ. Залишення якого-небудь питання без висвітлення в основній промові з розрахунком на репліку є неправильним, томущо репліки може і не бути. Скористатися реплікою - право, а не обов'язок учасника судових дебатів. Відмова від репліки не означає, що той, хто відмовився, згодний із виступами інших учасників процесу.По закінченні виступів головуючий оголошує судові дебати завершенимита надає останнє слово обвинуваченому.Саме право на останнє слово є важливою процесуальною гарантією реалізації обвинуваченим свого права на захист.

З матеріалів кримінального провадження та протоколу судового засідання вбачається, що після закінчення судових дебатів учасники судового процесу відмовилися від репліки, після чого ОСОБА_1 виступив з останнім словом.

Також, суд з`ясовував у обвинуваченого чи зрозумілі йому його права, будь-яких клопотань, зокрема, й щодо залучення до участі у справі захисника, ОСОБА_1 не заявив.

Ураховуючи наведене, немає жодних підстав стверджувати, що у судовому засіданні було порушено право ОСОБА_1 на захист.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 не оскаржував в апеляційному порядку законності його засудження за ч. 3 ст. 286 КК, а посилався лише на надмірну суворість обраного йому заходу примусу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 хоча і посилається незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, однак не наводить доводів в чому вона полягає, не зазначає конкретних порушень закону, допущених апеляційним судом при постановленні ухвали за результатами розгляду його апеляції на вирок суду та не вказує, які саме доводи його скарги залишилися поза увагою цього суду.

Зважаючи на приписи статей 404, 419 КПК апеляційний суд переглядає вирок в межах апеляційної скарги та у своїй ухвалі надає вичерпну відповідь на ті доводи, що наведені в ній.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які могли б бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1впорядку ч.2 ст. 433 ПК, якою передбачено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 9 серпня 2017 року

ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення" попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК (4651-17) , застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Разом з тим ч. 3 цієї статті передбачено, що часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

За ч. 3 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію в часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Частиною 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) , чинною на час скоєння

ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, було визначено, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 вчинив злочин у період чинності редакції ч. 5

ст. 72 КК, передбаченої Законом України № 838-VIII (838-19) , з огляду на ст. 5 КК зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання має здійснюватися відповідно до вказаної норми закону.

Крім того, така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 серпня 2018 року, згідно з яким, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) у силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року(включно), і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII (2046-19) , то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) .

У такому разі Закон № 838-VIII (838-19) має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII (2046-19) є неправильним, оскільки його зворотня дія як такого, що "іншим чином погіршує становище особи", відповідно до ч. 2 ст. 5 КК не допускається.

Зі змісту ч. 2 ст. 532 КПК вбачається, що судове рішення набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій при постановленні рішення на вказані вимоги закону уваги не звернув, а тому оскаржувана ухвала щодо ОСОБА_1 підлягає зміні на підставі ч. 2 ст. 433 КПК.