357/14462/14-к Про визнання особи невинуватим за пред'явленим йому обвинуваченням та виправдання його у зв'язку з недоведеністю скоєння злочину, передбаченого ст. 286 КК України - 14.03.2019 Прийняття

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 357/14462/14-к

Провадження № 51 - 629 км 17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Анзійчук Ю.В.,

прокурора Кулаківського К.О.,

виправданого ОСОБА_1,

його захисників адвокатів БатуриП.О., Куца І.В.

розглянув в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013100010000195 від 23 червня 2013 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Єреван Вірменія, вірменина, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Пухи І.Ю. на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року щодо ОСОБА_1

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за пред'явленим йому обвинуваченням та виправдано його у зв'язку з недоведеністю вчинення злочину, передбаченого ст. 286 ч. 3 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення в тому, що 22 червня 2013 року о 19-30год. він, керуючи технічно справним автомобілем "Range Rover", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині автодороги Київ - Одеса, біля с. Черкаса Білоцерківського району Київської області зі сторони м. Одеси в напрямку м. Києва з перевищенням допустимої відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху України (далі- ПДР (1306-2001-п) ) для цієї ділянки дороги швидкості, що становила не менше ніж 137 км/год., на 98-му кілометрі + 107.36 м в порушення й недотримання вимог пунктів 1.3.; 1.5; 2.3б; 10.1; 11.2; 12.3 та 12.9.б ПДР (1306-2001-п) змінив напрямок руху та здійснив маневр перестроювання, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем марки "ВАЗ-2107", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, який в цей час рухався з протилежного напрямку і виконував маневр у вигляді розвороту. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій та двоє пасажирів цього автомобіля ОСОБА_7 та ОСОБА_8 загинули на місці події.

Виправдовуючи ОСОБА_1, суд зазначив, що орган досудового розслідування не встановив, а прокурор не надав суду беззаперечних належних та допустимих доказів на доведення його винуватості й для цього вичерпано можливості їх отримання. Зокрема, висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року в частині визначення швидкостей руху автомобілів, за участю яких сталася ДТП, суд визнав недопустимим доказом з огляду на суперечливість використаних експертом під час дослідження вихідних даних та їх неузгодженість із сукупністю інших доказів у справі. Крім того, посилаючись на доктрину "плоди отруєного дерева" з практики Європейського суду з прав людини, суд визнав недопустимим і висновок автотехнічної експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року, оскільки дані цього висновку є похідними від висновків, здобутих при проведенні вищезгаданої експертизи, попередньо визнаної недопустимим доказом. Враховуючи висновки комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №14415-14417/14-52 від 31 січня 2015 року та судової автотехнічної експертизи № 19155/15-52 від 29 січня 2016 року про відсутність технічної можливості у водія ОСОБА_1 уникнути зіткнення з автомобілем "ВАЗ-2107" під керуванням ОСОБА_6, дії якого не відповідали вимогам п. 10.4 ПДР (1306-2001-п) , суд виправдав ОСОБА_1 на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України, оскільки в ході судового розгляду не було доведено, що обвинуваченим вчинено злочин, передбачений ст. 286 ч. 3 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року щодо ОСОБА_1 змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на визнання недопустимими доказами судову транспортно - трасологічну та автотехнічну експертизу № 6626/10170 від 31.10.2013 року в частині визначення швидкостей руху автомобіля "Rаngе Rover" д.н.з. НОМЕР_1 та ВАЗ - 2107 д.н.з. НОМЕР_4, а також судову експертизу № 9-8 від 21.07.2014 року, висновки якої є похідними від висновків вищезазначеної експертизи. В решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимоги ст.ст. 8, 22, 23, 85, 96, 92, 94, 95, 332, 370, 374, 419 КПК України, що вплинуло в подальшому на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, передбаченого ст. 286 ч. 3 КК України, та які перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення. Вказує на те, що в судах обох інстанцій, з метою доведення винуватості ОСОБА_1 та спростування розбіжностей у висновках експертиз, проведених у ході досудового слідства та під час судового розгляду, які суперечили один одному, прокурором заявлялися клопотання про призначення комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, проте в порушення вимог ст. 332 ч. 2 КПК України, необґрунтовано таке клопотання відхилено, чим порушено засади змагальності, визначені ст. 22 КПК України. Вважає, що незадоволення такого клопотання позбавило прокурора права, передбаченого ст.ст. 91, 92 КПК України, довести подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у його вчиненні. Вважає, що висновки експертиз, які покладені в основу виправдувального вироку складені із порушеннями вимог відповідних методик, у зв'язку із чим не мали братися до уваги судами при прийняті остаточного рішення. Вказує на інші порушення вимог кримінального процесуального закону, які також вплинули на постановлення необґрунтованих вироку та ухвали щодо ОСОБА_1

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити частково, вважав за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Виправданий та його захисники в судовому засіданні заперечували проти касаційної скарги прокурора та просили відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст.ст. 418 ч. 2, 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про недоведеність вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ст. 286 ч. 3 КК України, подав апеляційну скаргу, в якій вказав на допущені, на його думку, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладеним у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Висновком судової транспротно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31.10.2013 року (т. 2, а.п. 31-42) визначено два варіанти розрахунку швидкості руху автомобіля Range Rover, яким керував ОСОБА_1, та визначено умови таких розрахунків. При цьому в першому варіанті швидкість руху цього автомобіля в момент зіткнення без врахування сліду гальмування, який відобразився до місця зіткнення, складала 150 км/год, а швидкість руху перед початком відображення лівого сліду гальмування, який відобразився до місця зіткнення, з урахуванням наведених в дослідницькій частині висновку розрахунків по витратам кінетичної енергії, склала 183 км/год. В другому варіанті розрахунку за умови, що відображений слід лівого переднього колеса є слідом юзу, а не слідом гальмування, експертом зроблено висновок про те, що відповідна швидкість руху автомобіля Range Rover склала 137 км/год та 163 км/год. Цим же висновком встановлено, що швидкість руху автомобіля ВАЗ-2107 в момент зіткнення складала 7 км/год.

Висновком автотехнічної експертизи від 21.07.2014 року № 9-8 (т. 2 а.п. 85-96) визначено, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля RangeRover ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 та п. 12.6 ПДР (1306-2001-п) , мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ-2107 шляхом виконання вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) . В цьому ж висновку зазначено, що у даній дорожній обстановці невідповідність дій водія автомобіля RangeRover, номерний знак, НОМЕР_1, ОСОБА_1 вимогам п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому за висновком комісійної транпсортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 14415-14417/14-52 від 31.01.2015 (т. 2 а.п. 169-176) швидкість автомобіля RangeRoverна момент зіткнення могла становити від 64 км/год до 105 км/год, а швидкість автомобіля ВАЗ-2107 на момент зіткнення могла становити від 14 км/год до 25 км/год.

Відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 19155/15-52 від 29.01.2016 року (т. 3 а.п. 3-12) водій ОСОБА_1 у випадку руху із вказаною в слідчому експерименті швидкістю 100110 км/год не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ-2107 з моменту його початку руху шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування керованого ним автомобіля RangeRover.

Маючи такі висновки експертиз, які суперечать один одному, судом першої інстанції було допитано експерта ОСОБА_9, який склав перший висновок судової транспротно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31.10.2013 року, та який на поставлене йому запитання щодо розміру (ширини) сліду лівого колеса автомобіля Range Rover пояснив, що ним в розрахунок було взято розмір 0,3 метра замість зазначених в протоколі 0,03 метра. На уточнююче запитання головуючої експерт пояснив, що така неточність при розрахунках не вплинула на розрахунки щодо визначення швидкостей руху транспортних засобів.

Таким чином експерт ОСОБА_9 заперечив помилковість висновку експертизи від 31.10.2013 року щодо остаточних розрахунків швидкостей руху автомобілів Range Rover та ВАЗ-2107.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо вироку суду першої інстанції в частині визнання недопустимими доказами висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року в частині визначення швидкостей руху автомобіля "Rаngе Rover" д.н.з. НОМЕР_1 та "ВАЗ-2107" д.н.з. НОМЕР_4, а також висновку судової експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року, зазначив, що порушення вимог процесуальної форми їх проведення встановлено не було, у зв'язку із чим посилання суду у вироку на визнання даних експертиз недопустимими доказами слід виключити з мотивувальної частини вироку.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що з підстав зазначених у вироку висновки зазначених експертиз не слід брати до уваги, проте з яких саме підстав у своїй ухвалі не зазначив.

Як вбачається із вироку, судом першої інстанції надано оцінку і аналіз обставини того, яким чином зміна зазначеного у висновку розміру ширини сліду колеса автомобіля RangeRoverз 0,03 м на 0,3 м, а також невірний, на думку суду, підхід до розрахунку швидкості руху вплинули на остаточний висновок № 6626/10170 від 31.10.2013 року, і з цих мотивів цей висновок не взято апеляційним судом до уваги. Висновок автотехнічної експертизи від 21.07.2014 року № 9-8 в свою чергу не взято до уваги як похідний від вказаного висновку.

Суд першої інстанції, допитавши особу, що володіє спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань (експерта ОСОБА_9.), отримавши відповідь про те, що висновки експертизи № 6626/10170 від 31.10.2013 року є вірними, дав свою, іншу оцінку щодо тих же явищ, тим самим заперечивши правильність висновку експерта.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що у зв'язку із наявністю вказаних суперечливих висновків експертиз прокурор В.Шевченко в суді першої інстанції подав письмове клопотання про необхідність призначити комплексну судово-медичну транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизи в порядку ст. 332 КПК України (т. 3 а.п. 21-28), проте у його задоволенні ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2016 року було відмовлено. В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, в тому числі, що за результатами проведення експертиз точно не встановлено місце вчинення самого ДТП.

На вказану обставину суд апеляційної інстанції уваги не звернув та дійшов до передчасного висновку щодо достатності мотивів місцевого суду для рішення про те, щоб не брати до уваги висновки експертиз № 6626/10170 від 31.10.2013 року та від 21.07.2014 року № 9-8.

Відповідно до ст. 332 ч. 2 п. 1 КПК України суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності.

Про необхідність застосування вказаних вимог закону прокурор зазначав у своїй апеляційній скарзі на вирок суду щодо ОСОБА_1, проте судом апеляційної інстанції належного обґрунтування рішення щодо залишення вказаних доводів апеляційної скарги прокурора без задоволення в ухвалі не зазначено.

Прокурор, яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Пуха І.Ю. у зв'язку із цими обставинами під час розгляду справи апеляційним судом 24 квітня 2018 року також заявляла усне клопотання про необхідність призначення комісійної судово-медичної транспортно-трасологічної автотехнічної експертизи, на вирішення якої запропонувала поставити ряд питань щодо взаємного розташування автомобілів Range Roverта ВАЗ-2107, щодо місця їх зіткнення відносно елементів дороги, механізму розвитку ДТП, щодо швидкостей руху зазначених транспортних засобів, а також питання висновку експертизи від 31.01.2015 року, зробленої за клопотанням сторони захисту. Проте, апеляційний суд, порадившись на місці, ухвалив відмовити у задоволенні такого клопотання прокурора як такого, що не достатньо обґрунтоване.

Крім того, не зазначено в ухвалі апеляційного суду та не дано відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора про те, що в порушення вимог статті 23 КПК України суд мотивував вирок показання експертів ОСОБА_10 та ОСОБА_5, які в судові засідання не викликались та не допитувались. Клопотання про виклик та допит зазначених осіб не надходили.

За обставин того, що прокурор в апеляційній скарзі оскаржив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 за ст. 286 ч. 3 КК України, вказував на однобічність і неповноту розгляду справи судом першої інстанції і помилкову оцінку ним доказів, та просив ухвалити новий обвинувальний вирок з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до ст. 22 ч. 6 КПК України апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови.

Суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду не прийняв мотивованого рішення щодо зазначеного клопотання прокурора, яка брала участь під час апеляційного розгляду в суді апеляційної інстанції, з врахуванням положень ст. 332 ч. 2 п. 1 КПК України КПК (4651-17) України.

Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України при розгляді апеляційної скарги прокурора і дійшов передчасного висновку щодо законності вироку суду першої інстанції щодоОСОБА_1, залишивши його без зміни.

На необхідність перевірити доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, вказував суд касаційної інстанції в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 року, проте чого в порушення вимог ст. 439 ч. 2 КПК України апеляційним судом виконано не було.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення. Такі доводи касаційної скарги прокурора є обґрунтованими, а тому його касаційна скарга з цих підстав в цій частині підлягає задоволенню частково.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, перевірити усі доводи як апеляційної скарги, так і інші доводи касаційної скарги прокурора щодо дій ОСОБА_1, в тому числі і щодо наявності у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 3 КК України, дослідити обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку і ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Пухи І.Ю. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

' 'p'