127/28238/17 Про порушення вимог Правил дорожнього руху України, невжиття заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та скоєння наїзду на пішохода, Внаслідок чого пішохід загинув від отриманих тілесних ушкоджень на місці пригоди, а також невжиття заходів для надання потерпілому першої медичної допомоги, не звернувся за допомогою до інших осіб та не відправив потерпілого до лікувального закладу та зник на автомобілі з місця пригоди - 14.03.2019 Прийняття

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Кузьміна С.В. на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року щодо ОСОБА_1

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ст. 135 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців;

- за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов'язки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 91 600 гривень в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди та 916 гривень судових витрат.

Скасовано арешт на автомобіль "Ford Skorpio", державний номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, посвідчення водія НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1, накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2017 року.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Так, 17 листопада 2017 року близько 21 год. 45 хв. ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем "Ford Scorpio", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Київській у м. Вінниці в напрямку центру міста в районі будинку № 93 в момент об'єктивної появи в полі зору пішохода, який зліва на право перетинав проїзну частину дороги, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та як наслідок допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.

Крім того, після вчинення 17 листопада 2017 року близько 21 год. 45 хв. дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_1 достовірно знаючи, що ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження та перебуває в небезпечному для життя стані, позбавлений реальної можливості до самозбереження, усвідомлюючи, що в результаті його дій можуть настати тяжкі наслідки, не переконався чи потребує ОСОБА_5 допомоги, не вжив заходів для надання йому першої медичної допомоги, не звернувся за допомогою до інших осіб та не відправив потерпілого до лікувального закладу, хоча повинен і мав об'єктивну можливість це зробити, не виконавши свого громадянського обов'язку, що покладав на нього закон і загальновизнані норми моралі, з метою уникнути відповідальності автомобілем зник з місця пригоди.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м'якості, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями кримінального процесуального закону. Вважає необґрунтованим вирок суду щодо наявності підстав для застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_1, а ухвалу про залишення вироку без зміни такою, що не відповідає ст. 419 КПК України, оскільки в ній, на думку прокурора, не зазначено підстав з яких апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.

В судовому засіданні засуджений і його захисник вважали касаційну скаргу безпідставною і просили залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК України та як наслідок невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м'якості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду щодо призначеного ОСОБА_1 основного покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

При вирішенні питання щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є злочинами середньої тяжкості та тяжким, особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, згідно довідки КЗ "ВОПНЛ ім. акад. О.І. Ющенка" № 20/4947 від 29.11.2017 року за даними архіву лікарні та картотеки диспансерного відділення станом на 26.11.2017 року ОСОБА_1 на обліку не значиться. Також судом враховано молодий вік ОСОБА_1, якому на момент скоєння ДТП виповнилось лише 19 років та стан його здоров'я.

Щире каяття ОСОБА_1 та часткове відшкодування завданої злочинами шкоди судом визнано обставинами, що пом'якшують покарання. Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Крім того, судом враховано та дано оцінку діям ОСОБА_5, який згідно висновку судово-медичної експертизи № 996 від 14.12.2017 року, на момент ДТП 17.11.2017 року перебував в стані алкогольного сп'яніння середнього ступеню, із вмістом в крові етилового спирту у концентрації 1,6 0/00, та перетинав проїзну частину поза межами регульованого чи нерегульованого пішохідного переходу.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні не наполягала на суворому покаранні для ОСОБА_1

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення і перевиховання ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства, звільнивши його від відбуття основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Крім того, з огляду на обставини вчинення злочину, місцевим судом ОСОБА_1 призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Отже, покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги прокурора щодо безпідставності застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав їх необґрунтованими. Апеляційний суд додаткового зазначив, що після постановлення вироку ОСОБА_1 влаштувався на роботу, де зміг позитивно проявити свої трудові та людські якості, про що зазначено в даній на нього характеристиці. За допомогою батьків знайшов можливість повністю відшкодувати потерпілій заявлену нею суму моральних збитків, яка в розписці зазначила, що ніяких претензій майнового чи немайнового характеру до ОСОБА_1 не має. Такі обставини, на думку колегії суддів апеляційного суду, є підтвердженням, що ОСОБА_1 намагався своєю поведінкою відвернути заподіяну шкоду, що в свою чергу, підтверджує його щире каяття в спростування доводів зазначених в апеляційній скарзі прокурора.

Зазначив апеляційний суд і про те, що заподіяння тяжкого наслідку, передбачено диспозицією ст. 286 ч. 2 КК України, у зв'язку із чим така обставина не може бути врахована судом додатково як обставина, що обтяжує покарання.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Обмежень щодо застосування положень ст. 66 ч. 1 п. 2 КК України закон не містить, у зв'язку із чим доводи касаційної скарги прокурора про помилковість рішення місцевого суду щодо визнання часткового відшкодування ОСОБА_1 завданої злочином шкоди як обставини, що пом'якшує покарання, є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України є безпідставними, вони не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і не відповідають вимогам закону.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Кузьміна С.В. - без задоволення.