Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В., Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2012р. по справі № 2а-10773/12/2070

за позовом ОСОБА_1

до Державного комітету у справах національностей та релігій (Державна міграційна служба України) третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення,

ОСОБА_1 (далі по справі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державного комітету у справах національностей та релігій (Державна міграційна служба України) (далі по справі - відповідач), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просила суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України № 427-12 від 10.08.2012 року;

- зобов'язати Державну міграційну службу України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 року відмовлено в задоволенні позову .

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів норм чинного законодавства.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 08.11.2011 року звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до органу Державної міграційної служби України в Харківській області, в якій зазначив, що йому загрожує небезпека у м. Ташкент республіки Узбекистан, тому що позивач відноситься до євангельських християн баптистів.

Рішенням Державної міграційної служби України від 10.08.2012 року № 427-12 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою то, яка потребує додаткового захисту з посиланням на абз.4 частини 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

У відповідності до абзацу другого ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок і зазначених побоювань.

Згідно ч. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року (995_011) і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (995_363) та цього Закону (3671-17) , але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Цим Законом визначені уповноважені органи, які приймають відповідні рішення щодо визначення статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, або ж відмови у наданні такого статусу.

У відповідності до п. 3 ч. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції належать прийняття рішень про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішень про втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В ході судового розгляду досліджено матеріали справи та встановлено, що підставами для надання йому статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначає, що відноситься до євангельських християн баптистів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, дав оцінку зазначеному позивачем та навів відповідне обґрунтування.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що обставини, які викладені позивачем по справі, не містять ознаки реального побоювання бути переслідуваним у своїй країні.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2012р. по справі № 2а-10773/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.