490/3800/18 Про відмову задовольнити подання апеляційного суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів - 11.03.2019 Прийняття

розглянув подання Миколаївського апеляційного суду про направлення кримінального провадження № 12017150000000151 щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

Суть питання та встановлені судом обставини

До Верховного Суду звернувся Миколаївський апеляційний суд з поданням в якому порушується питання про визначення територіальної підсудності кримінального провадження.

В поданні зазначається, що на адресу Миколаївського апеляційного суду з Центрального районного суду м. Миколаєва надійшло кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 149 КК України так, як захисник заявив клопотання про направлення кримінального провадження для визначення територіальної підсудності, оскільки частина інкримінованих обвинуваченому дій вчинено ним не на території м. Миколаєва, зокрема дії по переміщенню та передачі через кордон України. Отже, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність направлення зазначеного кримінального провадження до Верховного Суду для вирішення питання щодо зміни підсудності.

Мотиви Суду

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 34 цього Кодексу питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів вирішується колегією суддів Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого.

При цьому подання суду апеляційної інстанції має бути вмотивованим, містити посилання на конкретні обставини, які стали підставою для звернення до Верховного Суду, обґрунтування необхідності направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, а також вказівку на суд, до територіальної юрисдикції якого, на думку апеляційного суду, належить конкретне кримінальне провадження.

Натомість, з подання як місцевого, так і апеляційного суду вбачається, що в них не наведено конкретних обставин, які вказують на вчинення обвинуваченим протиправних діянь на території, яка належить до юрисдикції іншого суду. Подання містить лише формальне посилання на необхідність вирішення питання щодо підсудності кримінального провадження відносно ОСОБА_1

Згідно ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_1 інкримінують вчинення трьох епізодів злочинної діяльності, здійснених у період 2011 - 2012 року, 2013 - 2014 року та у 2017 році. Зазначені дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 149 КК України як вербування, переміщення, передача людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, вчинені повторно, щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб. Оскільки усі злочини є однаковими за тяжкістю, то кримінальне провадження мав би здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.

При цьому слід зазначити, що при кваліфікації дій ОСОБА_1 орган досудового розслідування не зазначив, що ОСОБА_1 обвинувачується у переміщенні та передачі потерпілих через державний кордон України, незважаючи на те, що такі фактичні обставини викладені в описовій частині обвинувального акту. Тобто, обвинувальний акт містить істотні суперечності.

Крім того, з обвинувального акту вбачається, що останній за часом епізод вербування потерпілої ОСОБА_2 вчинено у 2017 року. Орган досудового розслідування зазначив, що ОСОБА_1 вчиняв вербування потерпілої через мережу Інтернет та за допомогою мобільного телефону. Проте в обвинувальному акті відсутнє чітко встановлене місце вчинення зазначених дій. Внаслідок зазначеного, Суд позбавлений можливості встановити місце вчинення останнього за часом кримінального правопорушення.

Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні закінчено слідчим слідчого відділу СУ ГУНП в Миколаївській області, процесуальне керівництво забезпечується прокуратурою Миколаївськоїобласті. Внаслідок цього колегія суддів вважає, що кримінальне провадження правильно направлено до суду в межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. При цьому Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 34 КПК України Верховний Суд вирішує питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів. Питання визначення підсудності кримінального провадження не входить до компетенції Верховного Суду.

З урахуванням викладеного та положень статей 32, 34 КПК України, Суд дійшов висновку, що подання Миколаївського апеляційного суду задоволенню не підлягає.

З цих підстав Суд постановив:

Подання Миколаївського апеляційного суду про направлення кримінального провадження № 12017150000000151 щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів залишити без задоволення.