725/2946/16-к Про таємне викрадення чужого майна з автомобіля, шляхом пошкодження замка автомобіля - 05.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Матійчук Р.І. на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260020000572, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Клішківці Хотинського району Чернівецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 раніше відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він

з 21 години 15 квітня 2016 року по 9 годину 25 хвилин 16 квітня 2016 року перебуваючи по вул. Белінського, 16 в м. Чернівці, з корисливих мотивів, таємно, умисно шляхом пошкодження замка автомобіля НОМЕР_1, викрав майно потерпілого ОСОБА_3 на загальну суму 26 451 грн, чим спричинив останньому матеріальної шкоди на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що при призначенні ОСОБА_2 покарання не враховано повною мірою дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не перебуває на обліку у нарколога, психіатра, активно сприяв розкриттю злочину та частково відшкодував заподіяну шкоду потерпілому. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), оскільки в ній не зазначено підстави, через які апеляційна скарга визнана необґрунтованою.

Потерпілий ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу захисника, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_2 без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Парусов А.М. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Парусова А.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним процесуальним законом не передбачена.

Як убачається зі змісту касаційної скарги захисник, крім іншого, вказує на неповноту судового розгляду та не погоджуються із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК.

Цей висновок підтверджується показаннями самого ОСОБА_2, який не заперечував про вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_3 з автомобіля "Славута" в період з 15 по 16 квітня 2016 року; потерпілого ОСОБА_3 про те, що в період часу з 15 по 16 квітня 2016 року шляхом пошкодження замка з його автомобіля марки "Славута" було викрадено майно на суму 26 451 грн.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 185 КК.

Також у касаційній скарзі захисник, посилається на те, що судом не враховано при призначенні ОСОБА_2 покарання всіх обставин, що пом'якшують покарання. А також захисником порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК та врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК відноситься до злочинів середньої тяжкості, дані про особу винного, котрий за місцем проживання характеризується позитивно, в силу ст. 89 КК є особою раніше не судимою, але до кримінальної відповідальності притягується не вперше, думку потерпілого, а також обставини, що пом'якшують покарання, зокрема, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначив ОСОБА_2 покарання, яке передбачено санкцією ч. 1 ст. 185 КК, та обґрунтовано зазначив, що саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

А тому колегія суддів касаційного суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених КК, дотримався принципу індивідуалізації покарання, призначивши ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, яке слід відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами, в тому числі і захисника Матійчук Р.І., на вирок місцевого суду, в ухвалі навів докладні та мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_2, не встановлено.

Тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441- 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

у х в а л и в:

Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 березня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Матійчук Р.І. - без задоволення.