442/1290/18 Про порушення Правил дорожнього руху, та скоєння наїзду на пішохода, який переходив дорогу по неврегульованому пішохідному переході, внаслідок чого потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження - 05.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12017140110002470, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 13 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вироком установлено, що 26 листопада 2017 року близько 17:40 на ділянці дороги на вул. Володимира Великого в м. Дрогобичі Львівської області поблизу будинку № 28 ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Skoda Superb" (д/н НОМЕР_1), порушив вимоги пунктів 1.5, 1.10, 2.3, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який переходив дорогу по неврегульованому пішохідному переході. У результаті ДТП потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 вересня 2018 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК та не призначення йому додаткового покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення, особі засудженого, конкретним обставинам справи та меті покарання через м'якість. На думку прокурора, зазначені у вироку дані про особу ОСОБА_1 та обставини, які пом'якшують покарання, можуть бути враховані при призначенні засудженому покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК та застосуванні ст. 75 КК. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі прокурора з приводу м'якості призначеного засудженому покарання, і, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, не зазначив конкретних підстав, на яких її визнано необґрунтованою.

У запереченні на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо нього - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор не підтримала касаційної скарги та просила ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку місцевого суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі прокурор не оспорює.

Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, з'ясувавши думку учасників судового провадження щодо недоцільності дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорювалися, з'ясувавши правильність розуміння змісту цих обставин, переконавшись у добровільності такої позиції учасників судового провадження та роз'яснивши їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, розглянув справу за правилами ч. 3 ст. 349 КПК.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК є правильною.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Статтею 65 КК встановлено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Водночас згідно зі ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин.

Місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 основного покарання із застосуванням ст. 69 КК та не призначаючи додаткове, а апеляційний суд, погоджуючись із таким рішенням, урахували ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують покарання, та навели у вироку та ухвалі переконливі підстави прийняття такого рішення.

Зокрема, судові інстанції врахували, що ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненому та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, надав медичну допомогу потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільно відшкодував завдану шкоду та процесуальні витрати. Обставин, що обтяжують покарання, у справі не встановлено. Крім того, ОСОБА_1 раніше не судимий, працює, позитивно характеризується.

Також, як видно з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_2 претензій до ОСОБА_1 не має та просив не позбавляти його права керувати транспортними засобами, оскільки ОСОБА_1 на своєму автомобілі надає потерпілому допомогу, про що свідчать заяви останнього (а.с. 7, 58).

Наведені обставини, що пом'якшують покараннята істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного давали підстави судовим інстанціям дійти висновку про можливість при призначенні ОСОБА_1 покарання перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286 КК, а також не призначати засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Отже, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.

Апеляційний суд, як убачається з ухали від 10 вересня 2018 року, ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, щодо м'якості призначеного засудженому покарання і обґрунтовано визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.

Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, немає підстав.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 Суд не встановив.