153/280/17 Про порушення ПДР та скоєння наїзду на пішохода, який перебував на узбіччі дороги, внаслідок чого той отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження - 05.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу законного представника потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020370000294, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомЯмпільського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні. Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ПрАТ ПК "Поділля" залишено без розгляду і роз'яснено право звернутися до суду з цим позовом повторно.

Згідно з вироком ОСОБА_3 30 липня 2016 року близько 22:30, керуючи автомобілем МАЗ 551605 (державний номерний знак НОМЕР_1), рухаючись заднім ходом по неосвітленій вул. Калініна вс. Дзигівка Ямпільського району Вінницької області, усупереч вимогам пункту 10.9 Правил дорожнього руху не звернувся за допомогою до інших осіб для забезпечення безпеки руху транспортного засобу заднім ходом, створив небезпеку та перешкоду іншим учасникам руху і допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, який перебував на узбіччі дороги, внаслідок чого той отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 25 липня 2018 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі законний представник потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2018 року щодо ОСОБА_3 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) належним чином не перевірив доводів, які містилися в її апеляційній скарзі, про те, що районний суд не виконав вимог статей 65, 66 КК і призначив засудженому надмірно м'яке покарання, при цьому не застосував до винуватого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Наголошує, що апеляційний суд, залишаючи її апеляційну скаргу без задоволення, не дав мотивованої відповіді на її твердження про призначення судом першої інстанції ОСОБА_3 явно несправедливого покарання з огляду на те, що останній грубо порушив правила дорожнього руху, які призвели до травмування неповнолітньої дитини, наслідки зазначеної травми на даний час не усунуто, своєї вини засуджений не визнав, пробачення у потерпілого не просив, моральної та матеріальної шкоди добровільно не відшкодував, щиро не розкаявся. На думку ОСОБА_2, суд першої інстанції безпідставно визнав щире каяття обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3 Звертає увагу на те, що щире каяття має носити дієвий, а не формальний характер, і факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження, чого в цьому провадженні немає. Крім того, представник потерпілого вказує на те, що апеляційний суд у тексті ухвали серед її доводів в апеляційній скарзі зазначив прізвище не засудженого ОСОБА_3, а іншої особи, яка не має відношення до даного кримінального провадження.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Шевченко О.О. просила касаційну скаргу законного представника потерпілого залишити без задоволення, а вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2018 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі законний представник потерпілого не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Не ставить під сумнів правильність застосування до засудженого правил ст. 75 КК. Водночас указує, що суд першої інстанції не дотримався вимог статей 50 і 65 КК при призначенні покарання винуватому, а апеляційний суд, розглядаючи її апеляційну скаргу, не відповів на доводи щодо м'якості призначеного ОСОБА_3 покарання.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Зазначених вимог закону суд дотримався.

Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора і законного представника потерпілого. Прокурор в апеляційній скарзі просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_3 і ухвалити новий вирок, яким призначити винуватому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, від відбування якого звільнити його на підставі ст. 75 КК з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки й покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК. Законний представник потерпілого у своїй апеляційній скарзі також не погоджувалася з вироком суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_3, просила скасувати вирок суду першої інстанції в зазначеній частині та ухвалити новий вирок, яким призначити засудженому за ч. 1 ст. 286 КК покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки й покласти обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що викладені в апеляційних скаргах доводи прокурора та законного представника потерпілого не підлягають задоволенню.

Згідно з приписами ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

За правилами ст. 65 КК суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до роз'яснень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд указав, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону. Вирішуючи питання про вид і розмір покарання ОСОБА_3, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке є необережним злочином невеликої тяжкості, особу винуватого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, має постійну роботу і сім'ю. Як пом'якшуючі обставини суд визнав: 1) щире каяття ОСОБА_3, що виразилося у критичній оцінці засудженим своїх дій шляхом визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність; 2) вжиття винуватим невідкладних заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину щодо малолітньої дитини.

Всі зазначені обставини у їхній сукупності давали суду підстави для застосування до ОСОБА_3 покарання у межах санкції, встановленої в ч. 1 ст. 286 КК, а саме у виді обмеження волі на строк 2 роки, що полягає у триманні особи у кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Незастосування до винуватого додаткової міри покарання суд належним чином мотивував, зазначивши, що вчинений злочин є необережним, і навівши обставини, які пом'якшують покарання та знижують ступінь суспільної небезпеки скоєного. Як зазначив суд, ОСОБА_3 є єдиним годувальником у сім'ї, його постійна робота пов'язана з керуванням транспортними засобами, тому позбавлення його цього права у свою чергу позбавить сім'ю джерела доходів і може призвести до порушення стійких соціальних зав'язків.

Погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, апеляційний суд додатково зауважив, що вчинене ОСОБА_3 є необережним злочином невеликої тяжкості, а не умисним злочином, як стверджував прокурор у своїй апеляційній скарзі, і жодних підстав для призначення покарання за ч. 1 ст. 286 КК у виді обмеження волі в максимальному розмірі - на строк 3 роки, як того вимагала представник потерпілого, в її апеляційній скарзі не наведено, а рішення суду не позбавляти засудженого права керувати транспортними засобами є обґрунтованим.

Апеляційний суд урахував, що ОСОБА_3 під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) у стані сп'яніння не перебував (т. 1, а. с. 157), працює водієм у ПАТ "Продовольча компанія "Поділля" (т. 1, а. с. 142) та не має іншого заробітку, його дружина ОСОБА_4 ніде не працює (т. 1, а. с. 207), тому позбавлення засудженого права керувати транспортними засобами поставить його сім'ю у скрутне матеріальне становище, що не буде відповідати тяжкості вчиненого злочину та меті покарання, визначеній у ч. 2 ст. 50 КК.

Тобто суд апеляційної інстанції навів переконливі аргументи на спростування доводів прокурора та законного представника потерпілого про м'якість призначеного ОСОБА_3 покарання, які є аналогічними змісту касаційної скарги останньої.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Згідно з ч. 1 ст. 414 цього Кодексу невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Призначене засудженому судом першої інстанції покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з яким погодився суд апеляційної інстанції, є справедливим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Колегія суддів не має підстав вважати це покарання явно несправедливим через м'якість.

Доводи, наведені в касаційній скарзі законного представника потерпілого, про безпідставність визнання щирого каяття засудженого обставиною, яка пом'якшує покарання, адже, на думку скаржниці, каяття ОСОБА_3 не є дієвим, оскільки той взагалі не намагався відшкодувати шкоду, є неспроможними. Як убачається з матеріалів справи, сама ОСОБА_2 у своїй позовній заяві в інтересах малолітнього ОСОБА_1, яку суд за клопотанням позивача залишив без розгляду, повідомила суду, що засуджений наступного після ДТП дня дав їй 2500 грн (т. 1, а. с. 8-9).

Застосування до ОСОБА_3 правил ст. 75 КК і звільнення його від відбуванням покарання з випробуванням також є обґрунтованим. Своє рішення про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання суд належним чином мотивував, і це рішення в касаційній скарзі під сумнів не ставиться.

Що стосується вказівки законного представника потерпілого на безпідставне зазначення в тексті ухвали апеляційного суду прізвища іншої особи, очевидно, що зазначене є опискою, яку має право виправити суд, який допустив цю описку, за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи у порядку, визначеному ст. 379 КПК.