759/15166/15-к Про постановлення суддею у своїх особистих інтересах завідомо неправосудної постанови у судовій справі - 05.03.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Гапона О.Є., який брав участь під час розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015110200000004, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Козелець Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 375 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, через недоведеність в його діянні складу вказаного злочину.

Згідно з вироком органом досудового розслідування ОСОБА_2 пред'являлося обвинувачення за вчинення дій, передбачених частиною 2 статті 375 КК, як постановлення суддею в інших особистих інтересах завідомо неправосудної постанови у судовій справі, за наступних обставин.

У листопаді 2013 року Президентом України ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, у результаті чого Кабінетом Міністрів України 21 листопада 2013 року було прийнято рішення про призупинення процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Після цього, починаючи з 22 листопада 2013 року, на Майдані незалежності в місті Києві розпочалися безстрокові виключно мирні зібрання громадян ("Євромайдан") на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України.

Використовуючи гарантоване Європейською Конвенцією та Конституцією України (254к/96-ВР) право на мирні зібрання, продовжуючи акції протесту, спрямовані передусім проти свавілля правоохоронних органів та на підтримку Європейської зовнішньої політики держави, з 30 листопада 2013 року громадянами України організовано цивільний автопротест - "Автомайдан".

На знак незгоди з незаконними діями влади 29 грудня 2013 року, використовуючи власні транспортні засоби, дотримуючись Правил дорожнього руху України (далі - ПДР (1306-2001-п) ), учасники руху "Автомайдан" організували та провели мирний захід автопохід до резиденції "Межигір'я" Президента України ОСОБА_3, розташованої в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. При цьому службові особи органів ДАІ МВС України, діючи з метою перешкоджання організації та проведенню мирних акцій протесту, вуличних походів водіями-учасниками руху "Автомайдан", починаючи з 29 грудня 2013 року, масово та систематично складали завідомо неправдиві офіційні документи - рапорти про нібито невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу, які потім були одним з головних доказів вини власника автомобіля у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ). Санкція цієї статті передбачала накладення штрафу від дев'яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права учасників акцій протесту керувати транспортним засобом строком від 3 до 6 місяців, що позбавляло їх можливості у подальшому брати участь у проведенні мирних акцій протесту на транспортних засобах.

У січні 2014 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з відділу ДАІ з обслуговування Києво-Святошинського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області надійшов протокол стосовно ОСОБА_4 серії АГ2 №243214 від 8 січня 2014 року про вчинення ним адміністративного правопорушення за статтею 122-2 КУпАП.

Підставою для складання адміністративного протоколу став рапорт інспектора ДПС взводу № 3 роти ДПС УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_5 від 29 грудня 2013 року про те, що в 12:56 на 21 км автодороги Київ-Овруч у с. Нові Петрівці Києво-Святошинського району Київської області водій автомобіля "Mitsubishi Lancer", д.н.з НОМЕР_1, не виконав вимогу працівника міліції, подану за допомогою жезла та свистка, про зупинку транспортного засобу, чим порушив пункт 2.4 ПДР (1306-2001-п) .

Вказаний адміністративний протокол стосовно ОСОБА_4 автоматизованою системою документообігу Києво-Святошинського районного суду Київської області визначено для розгляду судді Лисенку В.В. та присвоєно судовій справі № 369/342/14-п. Натомість, ОСОБА_2, розглядаючи зазначену справу, порушив наведені вище загальні положення законодавства, яке регулює розгляд справ у судах, а також вимоги статей 245, 251, 252, 280 КУпАП щодо здійснення провадження у справах про адміністративне правопорушення.

Незважаючи на викладені вище вимоги законодавства, ОСОБА_2, обіймаючи посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області, будучи службовою особою і носієм судової влади, маючи відповідну фахову підготовку та великий досвід роботи, будучи обізнаним із подіями, які відбувалися у державі, діючи умисно, з метою постановлення завідомо неправосудної постанови при фактичному здійсненні правосуддя, з кар'єристських мотивів, розраховуючи отримати преференції для подальшого просування по службі та в інших особистих інтересів, розглядаючи адміністративну справу № 369/342/14-п стосовно ОСОБА_4, склав, підписав та постановив, оголосивши у судовому засіданні, завідомо неправосудну постанову про накладення на нього адміністративного стягнення.

При цьому, суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 29 січня 2014 року у невстановлений слідством час у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області, розташованого по вул. Мельниченка, 1 у м. Києві, діючи із зазначених мотивів, достовірно знаючи, що ОСОБА_4 не вчиняв адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, а протокол про адміністративне правопорушення складено у порушення статті 256 КУпАП за відсутності свідків правопорушення та понятих, без наявності належних та допустимих доказів, які б вказували на обґрунтованість притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення вищезазначеного правопорушення, усвідомлюючи завідомо неправосудний характер прийнятого рішення і бажаючи цього, склав, підписав та постановив, оголосивши у судовому засіданні, завідомо неправосудну постанову про визнання ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосування до нього стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 6 місяців.

Суддя ОСОБА_2 свідомо прагнув та бажав всупереч матеріальному та процесуальному закону і фактичним обставинам, встановленим у справі, незаконно притягнути ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності та постановити судове рішення, яке за своєю суттю не було актом правосуддя, а його рішення мало цілеспрямований незаконний характер.

Так, всупереч заявленим у судовому засіданні обґрунтованим клопотанням ОСОБА_4 та його адвоката, спрямованим на встановлення істини у справі, з метою винесення завідомо неправосудного рішення, суддя ОСОБА_2 умисно не викликав у судове засідання та не отримав пояснень від інспектора ОСОБА_5 та старшого інспектора ОСОБА_6, якими складались офіційні документи, що стали підставою для притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності.

З цією ж метою суддя ОСОБА_2 у судовому засіданні умисно не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_4 не міг вчинити правопорушення, оскільки 29 грудня 2013 року в 12:56 на 21 км автодороги Київ-Овруч у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області за кермом транспортного засобу не перебував.

Під час розгляду адміністративної справи суддя ОСОБА_2 умисно не вжив заходів до встановлення часу вчинення адміністративного правопорушення, незважаючи на розбіжності у складених працівниками ДПС ДАІ офіційних документах. Окрім того, в постанові про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності суддею ОСОБА_2 не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення.

Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на винесення неправосудної постанови, він також залишив без розгляду клопотання ОСОБА_4 та його адвоката ОСОБА_16 про виклик у судове засідання працівників міліції, якими складалися офіційні документи, що містили неправдиві відомості про час та обставини вчиненого правопорушення.

Більше того, ОСОБА_2 у судовому засіданні відкрито заявив, що позбавляє ОСОБА_4 права керувати транспортними засобами саме як учасника акцій протесту, що не потребує виклику свідків та дослідження обставин правопорушення.

Таким чином, суддя ОСОБА_2 достеменно знав, що діє всупереч вимогам закону і справедливості, приймає до розгляду адміністративні матеріали, в яких містяться завідомо недостовірні відомості про вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, свідомо ігноруючи його клопотання щодо перевірки достовірності складених офіційних документів.

Одночасно, ОСОБА_4 звернувся до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/342/14-п, в якій просив постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Апеляційним судом Київської області встановлено, що судом першої інстанції прийнято рішення, яке не відповідає вимогам статей 33, 245, 280 КУпАП. Зокрема, рапорт та протокол мають суттєві розбіжності щодо часу вчинення адміністративного правопорушення, тому не можуть бути визнані джерелом доказів. Показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтверджуються поясненнями ОСОБА_4, а тому апеляційний суд визнав їх достовірними, які вказують, що в діях ОСОБА_4 відсутній склад адміністративного правопорушення. Крім того, в матеріалах справи немає доказів про застосування технічних засобів, які передбачені Переліком технічних засобів, що використовуються в підрозділах ДАІ МВС України для виявлення та фіксування порушень ПДР (1306-2001-п) , затвердженого наказом № 33 від 01 березня 2010 року.

Постановою судді апеляційного суду Київської області Шевченко О.В. від 3 березня 2014 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4, постанову судді Києво-Святошинського районного суду ОСОБА_2 скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Як підсумовано в обвинувальному акті, суддя ОСОБА_2 вчинив постановлення завідомо неправосудної постанови, діючи з прямим умислом, оскільки усвідомлював відсутність у матеріалах справи підстав для притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді підриву авторитету та престижу органів судової влади, порушення конституційних прав громадян, грубого порушення встановленого порядку реалізації конституційних засад здійснення судочинства в Україні та бажав настання таких наслідків з метою проявити свою лояльність до чинної на той час влади і таким способом отримати преференції для подальшого просування по службі, та в інших особистих інтересах. У результаті злочинних дій, пов'язаних з винесенням завідомо неправосудної постанови, суддею ОСОБА_2 завдано істотну шкоду у вигляді порушення законних прав, свобод і інтересів громадянина ОСОБА_4, якого строком на шість місяців незаконно позбавлено права керувати транспортними засобами.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які стали передумовою неправильному застосуванню закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що при визнанні ОСОБА_2 невинуватим суд не врахував та не надав оцінки обставинам провадження, доказам сторони обвинувачення, а саме те, що його вина доведена та підтверджується доказами, зібраними в ході досудового розслідування та безпосередньо дослідженими в ході судового розгляду.

На переконання прокурора, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов хибного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_2

Крім того, прокурор звертає увагу на відсутність з боку органу досудового розслідування порушень вимог процесуального закону в частині внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, визначення підслідності кримінального провадження та повідомлення особі про підозру.

Вважає прокурор і те, що суд апеляційної інстанції своїх висновків не вмотивував та відповідей на доводи прокурора не навів, а також вбачає, що ухвала названого суду повністю дублює вирок суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, доводи захисника, який заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, а саме постановлення суддею в інших особистих інтересах завідомо неправосудної постанови у судовій справі.

Зокрема, ОСОБА_2, обвинувачувався в тому, що ним, як суддею суду першої інстанції, було винесено завідомо неправосудну постанову, а саме без дотримання вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП, та на підставі якої ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності, що встановлено судом апеляційної інстанції та у зв'язку з чим скасовано таку постанову суду першої інстанції та закрито провадження у справі.

Перевіряючи надані стороною обвинувачення докази на підтвердження такого обвинувачення, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вважав недоведеним склад злочину, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, та виправдав ОСОБА_2

У судовому порядку досліджено такі докази, як: показання ОСОБА_2, показання потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, постанову Верховної Ради України, протокол про адміністративне правопорушення, копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2014 року, рапорт старшого прокурора прокуратури Києво-Святошинського району Київської області від 16 лютого 2015 року, матеріали кримінального провадження №42014110030000019, протоколи тимчасового доступу до речей і документів та їх огляду від 04 серпня 2015 року, повідомлення прокуратури Київської області від 10 серпня 2015 року, компіляція судових рішень.

Оспорюючи такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій, прокурор вважає, що у судів було достатньо підстав для того, щоб притягнути ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності. Адже на підтвердження обвинувачення за частиною 2 статі 375 КК (2341-14) було надано достатньо доказів, а завідомо неправосудне рішення було скасовано судом апеляційної інстанції саме з підстав недотримання вимог закону під час його постановлення.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими твердженнями прокурора, оскільки суд касаційної інстанції вже надавав свої висновки щодо врахування рішення вищої інстанції про скасування, на переконання сторони обвинувачення, завідомо неправосудного рішення, а також оцінки доказів на його підтвердження.

Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду України №5-24кс14 від 20 листопада 2014 року та №5-56кс15 від 18 червня 2015 року, якими суд першої інстанції також мотивував свої висновки, а також у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року (справа №520/8135/15-к, провадження №51-203км17).

Зокрема, зверталася увага на те, що поставлений у провину злочин є злочином проти правосуддя, відповідно об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що складаються у сфері здійснення правосуддя, зокрема винесення суддею постанови. Об'єктивна сторона вказаного злочину полягає у вчиненні певних дій, які виражені в постановленні неправосудного рішення.

На законодавчому рівні не визначено поняття "неправосудне" судове рішення, не розтлумачено його і Конституційним Судом України, відсутні підстави ототожнювати його із такими поняттями як "незаконне" та "необґрунтоване", а також не має підстав стверджувати, що неправосудне судове рішення - це у будь-якому випадку таке рішення, яке було скасовано вищою судовою інстанцією.

Верховний Суд України, досліджуючи правозастосування статті 375 КК про кримінальну відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення, вказував на те, що поняття "неправосудне судове рішення" у поєднанні з вказівкою на "завідомість" його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя.

Тобто, скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції не може бути передумовою для притягнення особи до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 375 КК.

Адже перевірка дотримання вимог закону та повнота розгляду справи входить виключно до повноважень суду апеляційної інстанції під час перегляду рішень суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення та відповідно охоплюється нормами КУпАП (80731-10) .

Слід наголосити на тому, що суд першої інстанції не мав у своєму розпорядженні тих доказів, якими орган досудового розслідування обґрунтовує пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення, а мав на власний розсуд розцінювати правдивість пояснень свідків, як то передбачено у КУпАП (80731-10) .

Про неправосудність судового рішення може свідчити умисне викривлення фактичних обставин справи, спотворення фактичних даних, тощо. У обвинувачені таких даних не наведено.

Колегія суддів приходить до висновку, що докази у кримінальному провадженні здобули належну оцінку у відповідності до вимог статті 94 КПК.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого частини 2 статті 375 КК, характеризується виключно прямим умислом з обов'язковою наявністю мотиву. ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні злочину з інших особистих інтересів, а саме з кар'єристських мотивів (кар'єризм).

Однак, на обґрунтування наявності такого мотиву сторона обвинувачення не встановила і не надала суду жодного доказу того, в чому саме полягав кар'єризм ОСОБА_2 - ні взагалі, ні щодо винесення постанови від 29 січня 2014 року, та які дії вживалися ОСОБА_2 для реалізації цього мотиву, як вплинуло винесення ним зазначеної постанови на його кар'єрний ріст.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про виправдання ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, через недоведеність складу вказаного злочину, а докази у провадженні оцінені і перевірені відповідно до вимог статей 85, 86, 94 КПК.

Не заслуговують на увагу і твердження прокурора про помилки у висновках судів щодо підсудності кримінального провадження.

Розгляд кримінального провадження щодо судді Києво - Святошинського районного Київської області суду відбувся у Святошинському районному суді м. Києва згідно з частиною 2 статті 32 КПК, а саме у суді найбільш територіально наближеного до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

Безпідставними слід визнати і доводи прокурора, де він стверджує про хибність висновків судів щодо вручення повідомлення про підозру не у відповідності до вимог процесуального закону.

Перевіривши правильність вручення підозри шляхом допиту ОСОБА_13, як особи, яка це безпосередньо здійснювала, судами першої та апеляційної інстанції встановлені порушення вимог частини 3 статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 15 частини 1 статті 3, статті 36, статті 42, частини 1 статті 276, статті 277, статті 278, пункту 3 частини 1 статті 481 КПК під час такої процесуальної дії.

Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, було лише підписане Заступником Генерального прокурора України, але вручення здійснив за його дорученням старший слідчий другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області у той час, коли заступник прокурора вже був звільнений з органів прокуратури.

Відповідно до статті пункту 1 частини статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Натомість твердження прокурора про те, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, не заслуговують на увагу і тому, що виправдувальний вирок не може бути скасовано лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав стверджувати, що процесуальні дії під час досудового розслідування відбулися з дотриманням вимог процесуального закону.

Враховуючи викладене та те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтувалися на наведених обставинах, то колегія суддів має всі підстави стверджувати про законність та обґрунтованість судових рішень. У зв'язку з чим касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.