756/12893/15-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, скоєне під час словесного конфлікту на ґрунті особистих неприязних стосунків - 27.02.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Мойсеєнко Н. Д. на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року у кримінальному провадженні № 12015100050005843 по обвинуваченню

ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК, у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Як встановлено судом першої інстанції, 21 червня 2015 року в 02 год. 00 хв. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які перебували поблизу будинку № 4-в по вул. Кондратюка у м. Києві, відбувся словесний конфлікт на ґрунті особистих неприязних стосунків, під час в якого у ОСОБА_1 виник умисел, направлений на спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень. Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки у виді тяжкого тілесного ушкодження і бажаючи їх настання, однак не бажаючи настання смерті ОСОБА_3, ОСОБА_1 спричинив йому легкі тілесні ушкодження. Після чого, продовжуючи свої дії, ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3, один удар ножем в грудну клітину, чим спричинив проникаюче колото-різане поранення грудей зліва, що призвело до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року зазначений вирок суду першої інстанції залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування зазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою те, що конфлікт був розпочатий саме потерпілим ОСОБА_3, що засуджений ОСОБА_1 захищався від дій потерпілого, що умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень у нього не було і його дії слід було кваліфікувати за ст. 124 КК. Також наводяться доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначається, що суд апеляційної інстанції в ухвалі невірно зазначив дату народження засудженого.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор не підтримав касаційну скаргу захисника, просив судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції у межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі захисник, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, фактично наводить доводи, які стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, та зазначає, що судами залишено поза увагою, що ОСОБА_1 захищався від протиправних дій потерпілого, а тому, на думку захисника, дії засудженого повинні бути кваліфіковані за ст. 124 КК.

Відповідно до положень ст. 124 КК кримінальна відповідальність передбачена за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

При цьому згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Разом з тим, твердження захисника щодо перевищення ОСОБА_1 меж необхідної оборони не є обґрунтованими.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, а саме в умисному спричиненні тяжких тілесних ушкоджень, підтверджується сукупністю доказів, які суд першої інстанції безпосередньо дослідив, проаналізував та дав їм відповідну правову оцінку з наведенням у вироку відповідних висновків.

Зокрема, твердження ОСОБА_1 щодо ненавмисного характеру його дій суд першої інстанції спростував, зазначивши, що ініціатором зустрічі засудженого та потерпілого був саме засуджений, який повідомив потерпілому місце свого перебування та вийшов на вулицю, тобто зробив зі свого боку все, щоб зустрітися з потерпілим, що телефонна розмова, яка відбулася між засудженим та потерпілим, носила образливий характер; що для ОСОБА_1 був очевидним той факт, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння і засуджений готувався до конфліктної ситуації з потерпілим. Крім того, висновок судово-медичного експерта підтвердив показання потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 щодо характеру нанесення ударів та повністю спростував версію ОСОБА_1 щодо ненавмисність нанесення проникаючого колото-різаного поранення, оскільки напрямок ранового каналу свідчить про те, що удар ножем був нанесений знизу вгору.

Зазначене свідчить про наявність у ОСОБА_1 умислу на заподіяння ОСОБА_3 тілесних ушкоджень і спростовує твердження захисника.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд вважає, що висновки суду першої інстанції є належним чином обґрунтовані та вмотивованими, підстав вважати ці висновки сумнівними не вбачається.

Поряд із цим, доводи захисника, які стосувалися невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та оцінки доказів, з огляду на положення ч. 1 ст. 433 КПК, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Інших доводів, які відповідно до вимог ст. 438 КПК можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, захисник у касаційній скарзі не наводить.

Виходячи з зазначеного, перевіривши, при цьому, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин провадження, керуючись статтями 433, 434, 436- 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисника є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.

З цих підставСуд постановив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Мойсеєнко Н. Д. залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року відносно ОСОБА_1, - без зміни.