Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Стрелець Т.Г., Горбатюка С.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ОСОБА_4 пред'явила позов до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області про скасування постанови відповідача від 12 березня 2015 року № 53 у справі про адміністративне правопорушення, якою позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 188-42 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 6800,00 грн.; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2015 року позов задоволено частково.

Скасовано постанову Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 12 березня 2015 року № 53.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року апеляційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано.

Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції скаржник оскаржив його.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2006 року ОСОБА_4 належить 44/200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарських та побутових будівель і споруд.

07 квітня 2014 року відповідачем проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних норм, стандартів і правил ОСОБА_4

За результатами перевірки складено акт від 07 квітня 2014 року зі змісту якого слідує, що під час перевірки виявленні порушення, а саме на зазначеному об'єкті (житловий будинок АДРЕСА_1) встановлено самовільне виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку: будівництво нежитлової прибудови літ. А 2-1, що є порушенням статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". На момент перевірки будівельні роботи були завершені.

За результатами перевірки відповідачем винесено припис від 07 квітня 2014 року № 94 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким вимагалося від позивача усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, шляхом оформлення відповідних документів на об'єкт "Реконструкція житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1" в порядку, встановленому чинним законодавством, у термін до 09 червня 2014 року.

26 лютого 2015 року з метою перевірки виконання позивачем вимог припису від 07 квітня 2014 року № 94 відповідачем проведено позапланову перевірку, за результатами якої встановлено відсутність вчинення позивачем будь-яких дій щодо оформлення документів дозвільного характеру, які дають право експлуатувати реконструйований житловий будинок

Постановою від 12 березня 2015 року № 53 у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_4 за невиконання припису від 07 квітня 2014 року № 94 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 188-42 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 6800,00 грн.

Не погоджуючись із постановою відповідача від 12 березня 2015 року № 53 позивач звернулась із даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги зазначив, що приймаючи спірне рішення відповідач повинен був встановити та довести, що ОСОБА_4 умисно не виконала вимоги припису і що в її діях є вина, яка виражається у формі умислу чи необережності.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції не погодився та зазначив, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та Законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією суду апеляційної інстанції погоджується з огляду на наступне.

За змістом статей 9, 10, 11 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до частини першої статті 184-42 КУпАП невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що протягом одинадцяти місяців після винесення відповідачем припису від 07 квітня 2014 року № 94 позивач фактично не здійснювала будь-яких передбачених законодавством дій для виконання припису, хоча була попереджена про обов'язковість його виконання і про насідки невиконання.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що позивач об'єктивно передбачала можливість настання відповідальності за свою бездіяльність, але легковажно розраховувала на її відвернення.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що припис від 07 квітня 2014 року № 94, за невиконання якого позивач притягнута до адміністративної відповідальності, в судовому порядку ОСОБА_4 не оскаржувався, що фактично свідчить про згоду позивача з вимогами припису.

Твердження ОСОБА_4 про вчинення нею дій з метою виконання припису та про наявність обставин, що унеможливлюють виконання припису, обґрунтовано не взято до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки доказів на підтвердження власних тверджень позивачем не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно встановив обставини справи та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки під час судового розгляду в судах попередніх інстанцій встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені чинним законодавством.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.