130/1283/17 Про умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час побутового конфлікту з потерпілою - 26.02.2019 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт БраїлівЖмеринського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого - останній раз вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Літинського районного суду Вінницької області від 20 червня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків, ОСОБА_2 до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого 2017 року та остаточно визначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_2 в строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення з 21 лютого 2017 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком, 20 лютого 2017 року о 20:00 ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у будинку АДРЕСА_1, під час побутового конфлікту з ОСОБА_3, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на протиправне заподіяння смерті останній, кухонним ножем завдав потерпілій одного удару в спину, спричинивши їй проникаюче колото-різане поранення, від якого ОСОБА_3 померла.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 07 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишив без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців є несправедливо м'яким, оскільки ОСОБА_2 був раніше неодноразово судимим, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний злочин в період іспитового строку. В порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора та безпідставно залишив без зміни вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання. Зазначає, що апеляційний суд вийшов за межі ст. 404 КПК та надав в ухвалі оцінку доведеності винуватості та кваліфікації дій засудженого, які ніким не оспорювалися.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник Раздорожний М.І. висловився проти задоволення касаційної скарги і просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши всіх учасників судового провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 115 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі через м'якість, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що при призначенні ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК,суд першої інстанції виходив із ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, який хоча й раніше був судимий та задовільно характеризується, однак на спеціальних обліках не перебуває, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину.

З огляду на зазначене, а також з урахуванням принципу індивідуалізації призначення покарання, з наведенням переконливих підстав такого рішення, апеляційний суд погодився із видом та розміром призначеного ОСОБА_2 судом першої інстанції покарання у виді 8 років позбавлення волі, яке за видом та розміром не є мінімальним у межах санкції зазначеної норми, котре буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК, є пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого діяння і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК, оскільки відповідно до ч. 2 цієї статті суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Зважаючи на те, що за результатами перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції не погіршив становище обвинуваченого, а залишив вирок суду першої інстанції без зміни, тому порушення цим судом вимог встановлених ч. 2 ст. 404 КПК відсутнє.

З огляду на наведене, доводи прокурора щодо явної несправедливості призначеного засудженому ОСОБА_2 покарання через м'якість та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими, а відтак відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.

Зважаючи на те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону допущених судом апеляційної інстанції у кримінальному провадженні не виявлено, законних підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року, суд

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції - без задоволення.