264/5873/15-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпіла померла - 21.02.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1 дня народження,

уродженця с. Дуброва Гомельської області

Білорусії, який мешкає за адресою:

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 лютого 2017 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року, ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання за вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2011 року та остаточно визначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 01 липня 2015 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого мешкання в загальній кімнаті будинку АДРЕСА_1, під час сварки зі своєю співмешканкою ОСОБА_4, яка виникла на ґрунті ревнощів, умисно наніс численні удари руками та дерев'яним фрагментом стільця по голові та тулубу потерпілої, спричинивши останній тяжких тілесних ушкоджень, від яких вона померла.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2, не погоджуючись із судовими рішеннями щодо ОСОБА_3 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно визнав ОСОБА_3 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки в матеріалах провадження відсутні докази його винуватості. Вказує на те, що висновки судів ґрунтуються на суперечливих доказах сторони обвинувачення, яким до того ж не наданої жодної оцінки. Посилається на те, що під час досудового розслідування не було залучено перекладача, чим порушено право ОСОБА_3 на захист. Крім того, зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

На касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 прокурором подано письмове заперечення, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України неповнота досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання захисник, перегляду в касаційному порядку не підлягає, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У поданій касаційній скарзі захисник порушує питання щодо безпідставного засудження ОСОБА_3 за вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Проте зазначені доводи захисника суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Той факт, що ОСОБА_3 спричинив ОСОБА_4 умисних тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілої, підтверджується, зокрема, показаннями свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, експерта ОСОБА_13, а також даними, що містяться у протоколах оглядів місця події, трупа, предметів, проведення слідчого експерименту, висновках судово-медичних і судово-психіатричної експертиз, а також речовими та документальними доказами.

Підстав уважати, що свідки обмовили засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, немає, оскільки їхні показання узгоджуються між собою та з іншими письмовими доказами, наданими та дослідженими в судовому засіданні.

Крім того, під час судового розгляду були належним чином перевірені та не знайшли свого підтвердження заяви ОСОБА_3 про застосування щодо нього з боку працівників міліції недозволених методів слідства.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх належність, допустимість і достатність, з урахуванням положень статей 94, 97 КПК України, а тому доводи касаційної скарги захисника про відсутність доказів винуватості ОСОБА_3, протиріччя в доказах та ненадання їм належної оцінки є безпідставними.

Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, наявність обставин, що обтяжують покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, рецидив злочинів, а також дані про його особу й те, що він учинив новий злочин у період строку умовно-дострокового звільнення, тобто дотримався вимог статей 65- 67, 71 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про порушення права ОСОБА_3 на захист у зв'язку з незабезпеченням його послугами перекладача, то вони також є необґрунтованими з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 було затримано 01 липня 2015 року за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та в присутності захисника ОСОБА_14 затриманому роз'яснено його процесуальні права, в тому числі право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави (т. 1 а.к.п. 63). ОСОБА_3 під час досудового розслідування висловлював бажання давати показання російською мовою, водночас послуг перекладача не потребував. У ході судового розгляду за клопотанням сторони захисту ОСОБА_3 був забезпечений перекладачем, крім того, отримав у перекладі російською мовою необхідні йому матеріали. Так само перекладач надавав послуги засудженому й під час апеляційного провадження. ОСОБА_3 також отримав у перекладі на мову, якою він володіє, копії вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

Крім того, Суд ураховує те, що ОСОБА_3 є громадянином України, постійно проживав на території Автономної Республіки Крим і Донецької області.

Також захисник ОСОБА_2, здійснюючи захист засудженого фактично із самого початку судового провадження, жодного разу не заявляла про порушення права ОСОБА_3 користуватись рідною мовою.

З огляду на викладене Суд не встановив допущення порушення судовими інстанціями вимог ст. 29 КПК України, та вважає, що по відношенню до ОСОБА_3 було вцілому забезпечено справедливість розгляду провадження, що відповідає ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами захисника та обвинуваченого з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414, КПК України (4651-17) перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.