Постанова
Іменем України
21 лютого 2019 р.
м. Київ
справа № 579/650/15-к
провадження № 51-6404км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Могильного О. П.,
суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,
секретаря
судового засідання Тімчинської І.О.,
за участю:
прокурора Ємця І.І.,
засудженого ОСОБА_2,
захисника Базрукова В. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014200190000809, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,уродженця м. Донецька, проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кролевецького районного суду Сумської області від 15 червня 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від покарання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 5 000 грн і витрати на правову допомогу в сумі 10 925 грн..
Ухвалою Апеляційного судуСумської області від 20 лютого 2018 року зазначений вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання. Постановлено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 1 ст. 172 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
У решті вирок залишено без змін.
Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він будучи підприємцем, який згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця НОМЕР_2, яке видане Кролевецькою райдержадміністрацією 23.07.1998р., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, здійснюючи підприємницьку діяльність, пов'язану з наданням комерційних послуг - роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, яку з 01 вересня 2009 року він здійснює у орендованому приміщенні, розташованому у АДРЕСА_2, грубо порушив законодавство про працю за наступних обставинах.
Так, фізична особа - підприємець ОСОБА_2, займаючись підприємницькою діяльністю та, маючи право прийому на роботу та звільнення з роботи працівників, будучи наділеним організаційно - розпорядчими функціями, прийняв та допустив з березня 2012 року на роботу продавцем ОСОБА_4 У подальшому, використовуючи його найману працю протягом тривалого часу з березня 2012 року по травень 2014 року, не уклав трудовий договір з останнім, не зробив відповідний запис у трудову книжку та не зареєстрував у фонді соціального страхування, не здійснив сплату страхових внесків, тобто умисно ігноруючи вимоги законодавства про працю, грубо порушив вимоги п. 6 ч. 1 ст. 24, п. 6 ч. 1 КЗпП (322-08) України, а саме - не уклав з ОСОБА_4 письмовий трудовий договір та не зареєстрував його у Кролевецькому районному центрі зайнятості.
Також, в порушення вимог частин 3 і 4 ст. 48 КЗпП України ОСОБА_2 не оформив працівнику ОСОБА_4 трудову книжку та не здійснив записи до неї про те, що ОСОБА_4 фактично працював у нього продавцем в період часу з березня 2012 року по травень 2014 року.
Крім цього, всупереч вимогам трудового законодавства, ОСОБА_2, в порушення вимог ст. 30 Закону України "Про оплату праці", упродовж вищевказаного часу не забезпечував обліку робочого часу ОСОБА_4 та, в порушення ч. 1 ст. 115 КЗпП України, не дотримувався передбаченої законодавством дворазової виплати заробітної плати протягом місяця.
Всупереч вимогам ст. 253 КЗпП України, протягом вищевказаного періоду ОСОБА_2 не зареєстрував ОСОБА_4 в фонді соціального страхування, внаслідок чого ОСОБА_4 був позбавлений гарантованого ст. 46 Конституції України права на соціальний захист, в тому числі був позбавлений права на нарахування пенсії відповідно до ст. ст. 8, 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 порушує питання про скасування судових рішень щодо нього та просить провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповноту судового розгляду. Зазначає, що дані рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки винесені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, про те, що допущені порушення, в судах першої та апеляційної інстанцій призвели донеправильної оцінки доказів судами першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим, вважає, що не були встановлені достатні докази для доведення його винуватості в судах, а його дії слід кваліфікувати за ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 256 КУпАП. Заперечує правильність вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу.
На касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 потерпілий ОСОБА_4 подав заперечення в яких, наводячи відповідні аргументи, стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити її без задоволення, а вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20 лютого 2018 року - без змін.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_2 і його захисник Безруков В. В. касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Прокурор Ємець І.І. заперечує проти вимог касаційної скарги та просить залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини 1 ст. 433 КПК України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.
При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, доводи про недоведеність його вини за ч. 1 ст. 172 КК України засуджений ОСОБА_2 висловлював під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними. Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_2, із якими погоджується і колегія суддів, суди належним чином умотивували у постановлених судових рішеннях. Ці висновки підтверджено доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили.
Жодних даних, що ставили б під сумнів достовірність наявних у справі доказів, у тому числі послідовних та незмінних показань потерпілого ОСОБА_4 щодо конкретних обставин вчинення щодо нього грубого порушення законодавства про працю, свідків, даних, зазначених у письмових доказах, під час перевірки матеріалів справи не було встановлено. Ці докази узгоджуються між собою, а підстав вважати їх недостовірними матеріали справи не містять.
Хоча засуджений ОСОБА_2 своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, не визнав, його винуватість підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_4, який в судовому засіданні суду першої інстанції детально розповів про обставини вчинення щодо нього грубого порушення законодавства про працю.
Відповідно до встановлених обставин, суди обґрунтовано не знайшли підстав для сумніву в достовірності показань потерпілого у цілому та обґрунтовано поклали їх в основу вироку.
Обставин, які би ставили під сумнів достовірність цих показань, за результатами судового розгляду, не встановлено.
Окрім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, даними, які містяться у свідоцтві платника єдиного податку серії НОМЕР_3 (т.2 а.с. 55), договорі оренди нерухомого майна від 1 вересня 2009 року, згідно якого фізична особа - підприємець ОСОБА_2 прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення у АДРЕСА_2 з метою торгівлі непродовольчими товарами (т.2 а.с. 67-71), заяві ОСОБА_4 від 23 грудня 2014 року згідно якої останній працював у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 продавцем в магазині будівельних матеріалів до травня 2014 року без трудового договору (т.2 а.с. 3), актом перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування № 18-25-041/2 фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, згідно якого в ході перевірки було встановлено, що обов'язки продавця у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_2" у АДРЕСА_2 з березня 2012 року по травень 2014 року виконував ОСОБА_4 без укладення трудового договору, без оформлення трудових відносин, без запису про працевлаштування до трудової книжки, без ведення табелю обліку використання робочого часу, відомостей про виплату заробітної плати, без нарахування та виплати заробітної плати, без здійснення відрахування до фонду державного соціального страхування та сплати страхових внесків, які узгоджені між собою та об'єктивно підтверджені іншими, наданими обвинуваченням, доказами. Тому судом першої інстанції обґрунтовано спростовані доводи засудженого про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 256 КУпАП та правильно зроблено висновок, що своїми діями ОСОБА_2 вчинив інше грубе порушення законодавства про працю.
Крім того, судом належно розглянуто клопотання ОСОБА_2 щодо допиту свідка ОСОБА_16 та мотивовано відмовлено у його допиті.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України.
Посилання засудженого на неправильність вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу на користь потерпілого і невмотивованість рішення місцевого суду в цій частині, є безпідставними.
Так, суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди належно оцінив переживання потерпілого з приводу незаконних дій ОСОБА_2 щодо не оформлення в передбаченому законом порядку його трудових відносин, частково задовольнивши його позовні вимоги на суму 5 000 грн. Із даними висновками погоджується і колегія суддів.
Доводи засудженого ОСОБА_2 щодо недоведеності витрат на правову допомогу представника потерпілого - адвоката за представництво в суді в сумі 10 925 грн є необґрунтованими, оскільки відповідні розрахунки, наявні в матеріалах провадження, були предметом перевірки в судах, про що безпосередньо зазначено і в ухвалі суду апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, детально перевірив викладені в апеляційній скарзі засудженого доводи, які є аналогічними за своїм змістом доводам касаційної скарги засудженого і обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень в касаційних скаргах не наведено та колегією суддів не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд
у х в а л и в:
Вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20 лютого 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
О.П. Могильний О.П. Марчук В.В. Наставний