536/1604/16-к Про розбійні напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством та погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я осіб, які зазнали нападу, вчинені за попередньою змовою групою осіб, поєднані з проникненням у житло; незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої - 16.09.2021 Прийняття

захисників: Ялисоветського А. А., Гонтара В. М.,розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_1 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 вересня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року, а також касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170000000069, за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кременчук Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого: 1) вироком Апеляційного суду Полтавської області від 04 вересня 2008 року за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 2) вироком Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2009 року за ч. 1 ст. 309 КК України до остаточно визначеного на підставі ч. 4 ст. 70 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, 18 вересня 2013 року звільненого по відбуттю строку,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Кременчук Полтавської області, жителя АДРЕСА_2 ), раніше судимого: 1) вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 серпня 2000 року за ст. 102, ч. 3 ст. 140, ст. 198, ст. 42 КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, на підставі ст. 46-1 КК України відстрочено виконання вироку на 2 роки; 2) вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 червня 2002 року за ч. 3 ст. 185, ст. 304, 42 КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 43 КК України 1960 року приєднано 6 місяців позбавлення волі за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 серпня 2000 року та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого 15 грудня 2003 року на невідбутий строк покарання 1 рік 1 місяць 3 дні; 3) вироком Апеляційного суду Полтавської області від 04 вересня 2008 року за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 146 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 4) вироком Київського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2009 року за ч. 1 ст. 309 КК України до остаточно визначеного на підставі ч. 4 ст. 70 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України;

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 вересня 2019 року засуджено:

- ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК України на 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого; за ч. 3 ст. 289 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, яке є його власністю;

- ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого; за ч. 3 ст. 289 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна, яке є його власністю;

- ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого; за ч. 3 ст. 289 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року вирок суду першої інстанції змінено. Визначено строк відбування покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обчислювати з 20 квітня 2016 року, тобто з часу фактичного затримання. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в строк відбутого покарання попереднє ув`язнення з 20 квітня 2016 року по 13 серпня 2020 року, включно, з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі. В решті вирок суду залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими та засуджено за: розбійні напади з метою заволодіння чужим майном, поєднані з насильством та погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я осіб, які зазнали нападу, вчинені за попередньою змовою групою осіб, поєднані з проникненням у житло; незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої.

Так, 09 лютого 2016 року, приблизно о 21:30 год, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою між собою, прибули до будинку на АДРЕСА_4, де шляхом вибиття віконного скла та, погрожуючи фізичною розправою ОСОБА_4, примусили її відчинити вхідні двері і, проникнувши до будинку, застосували фізичне насильство та вимагали кошти й дорогоцінності. Після того, як ОСОБА_3 і ОСОБА_2 зібрали цінні речі та гроші, що знайшли в будинку, останній липкою стрічкою зав`язав руки потерпілої та, погрожуючи застосуванням насильства, ОСОБА_1 забрав ключі від належного їй транспортного засобу AUDIA4, д.н.з. НОМЕР_1, що стояв на подвір`ї будинку і таким чином разом з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 незаконно заволоділи вказаним транспортним засобом, вартістю 294822, 22 грн, виїхавши з подвір`я разом з належним потерпілій майном на загальну суму 166328, 47 грн. Крім того, вказані особи пошкодили декоративну вставку панелі приладів і кришку речового ящика, чим заподіяли матеріальну шкоду потерпілій на загальну суму 914, 26 грн. Після цього, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишили автомобіль в районі перехрестя, від якого проходить дорога вглиб с. Білецьківка. В результаті нападу на ОСОБА_4, останній, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 644 від 16 червня 2016 року було заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Продовжуючи, після кількох днів спостереження за будинком ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_5, ОСОБА_1, діючи повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_2 та двома невстановленими особами, 25 лютого 2016 року, приблизно о 20:00 год, одягнувши на голову маски типу балаклави, прибули за вказаною адресою та, вивівши зі строю засіб контролю воріт, стали чекати потерпілого. Коли ОСОБА_6 приїхав до домоволодіння, до нього підбіг ОСОБА_2 з невстановленою особою та почали душити, долаючи опір потерпілого від чого він втратив свідомість. Зв`язавши та помістивши в автомобіль ОСОБА_6, забрали ключі від будинку, проникнувши до якого, нанесли декілька ударів кулаками і ногами потерпілій ОСОБА_7, поклали її на підлогу та вимагали гроші. В цей час, ОСОБА_1 зайшов до кімнати, де перебувала ОСОБА_8 з двома малолітніми дітьми та приставив до голови пристрій для відстрілу гумових куль, вимагаючи гроші і золото, після чого схопив за волосся та вдарив головою об підлогу. Після того коли потерпіла передала йому золото, ОСОБА_1 наніс їй ще декілька ударів по голові. Потім нападники затягнули в будинок ОСОБА_6, де нанесли близько 10 ударів кулаками та ногами, вимагали віддати гроші, замотали в килим і з місця злочину зникли, заволодівши належним потерпілим майном на загальну суму 87860,93 грн. Внаслідок нападу, згідно з висновком експертизи № 757 від 12 липня 2016 року, потерпілому ОСОБА_6 було заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Крім того, ОСОБА_1, діючи повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та невстановленою особою, після спостереження за будинком ОСОБА_9 на АДРЕСА_6, 05 квітня 2016 року, приблизно о 00:10 год, на автомобілі ГАЗ 24, д.н.з. НОМЕР_2, прибули за вказаною адресою з метою здійснення розбійного нападу, де ОСОБА_2 залишився в автомобілі для спостереження за можливою зміною обстановки, а всі інші - зайшли на подвір`я, постукали в двері будинку і в той момент, коли відчинив власник будинку ОСОБА_9, напали на нього, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, штовхнули його, нанесли кілька ударів гумовим кийком в область рук і ніг, таким чином незаконно проникнули до будинку останнього, де заволоділи належним потерпілому майном на загальну суму 691, 21 грн. В результаті нападу, потерпілому ОСОБА_9 згідно з висновком судово-медичної експертизи № 385 від 07.04.2016 року були спричинені легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо нього і провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Обґрунтовуючи свої вимоги наводить доводи щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду, не погоджується з оцінкою доказів. Вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні ухвали слідчого судді апеляційного суду про надання дозволу на проведення негласних слідчо-розшукових дій, вони не відкривалися стороні захисту, в зв`язку з чим, отримані в результаті їх здійснення докази, вважає недопустимими. Також зазначає про порушення права на захист, в зв`язку зі здійсненням ряду слідчих дій у справі без участі захисника. Стверджує, що інкримінованих злочинів не вчиняв та вважає, що оскаржуваними судовими рішеннями не доведено його винуватості поза розумним сумнівом. Не погоджується з визнанням обставиною, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо малолітніх дітей. Вважає, що всі наведені порушення, про які зазначали у апеляційній скарзі він та його захисник, усупереч вимогам ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та безпідставно залишив їх без задоволення.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 також просить скасувати постановлені відносно нього вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, в зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх вимог вказує на порушення права на захист через неналежне, на його думку, надання призначеним йому захисником послуг. Зазначає, що неодноразово заявляв клопотання про заміну призначеного йому захисника, в задоволенні яких безпідставно відмовляли. В зв`язку з наведеним, вважає, що всі докази, отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції не дав належних відповідей на доводи його апеляційної скарги про це.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді. Вважає, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України, в зв`язку з тим, що апеляційний розгляд було здійснено Харківським апеляційним судом, а не Полтавським. Вказує, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 23 КПК України, при перевірці доводів апеляційних скарг не дослідив безпосередньо доказів. Враховуючи, що він та його захисник просили визнати його невинуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, зазначений суд був зобов`язаний це зробити. Стверджує, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, залишились без відповідей більшість доводів його апеляційної скарги, в тому числі щодо відсутності, на його думку, в справі постанови про зміну групи прокурорів. Також зауважує, що в матеріалах справи є не всі диски з належним записом судових засідань судів першої та апеляційної інстанцій, що вважає безумовною підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Під час касаційного розгляду ОСОБА_10, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також їх захисники, підтримали подані засудженими касаційні скарги та просили їх задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор під час касаційного розгляду вважала, що підстав для задоволення касаційних скарг сторони захисту немає, а тому їх слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються в касаційних скаргах засуджені, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Тому, переглядаючи судові рішення, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Переглядаючи справу за апеляційними скаргами засуджених та одного з захисників, в яких вони оспорювали правильність встановлення фактичних обставин, обґрунтовували недопустимість, на їх думку, деяких доказів винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, наполягали на відсутності попередньої змови між ними, стверджували про те, що інкримінованих їм злочинів не вчиняли, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засуджених.

За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України кваліфіковано правильно.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав: показання потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9 про обставини вчинення розбійних нападів на них; показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 ; дані протоколів пред`явлення речей для впізнання від 16.06.2016 року та від 17.06.2016 року, проведення слідчого експерименту від 15.06.2016 року, пред`явлення особи для впізнання, огляду місця події від 09.02.2016 року та 10.02.2016 року, висновку судово-медичного експерта № 644 від 15.06.2016 року, висновку експертів № 199-201 від 25.05.2016 року, висновку експерта № 91 від 23.07.2016 року, протоколу огляду місця події від 25.02.2016 року, огляду автомобіля від 26.02.2016 року, протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_6 від 15.06.2019 року, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 27.06.2016 року, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 28.06.2016 року, висновку судово-медичного експерта № 757 від 12.07.2016 року, протоколу прийняття заяви ОСОБА_9 про вчинення злочину від 06.04.2016 року, протоколу огляду місця події від 06.04.2016 року, протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 від 16.06.2019 року, протоколів пред`явлення речей для впізнання від 08.04.2016 року, протоколів пред`явлення особи для впізнання від 28.04.2016 року та від 13.04.2016 року, висновку судово-медичного експерта № 385 від 07.04.2016 року, висновку експерта № 244-247 від 16.06.2016 року, протоколів обшуку від 20.04.2016 року, протоколів за результатами проведення негласних слідчих дій візуального спостереження за особою ОСОБА_1, протоколу за результатами проведення негласних слідчих дій візуального спостереження за особою ОСОБА_3, протоколу за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, контролю за телефонними розмовами від 25.04.2016 року, протоколу за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, контролю за телефонними розмовами від 26.04.2016 року, а також інші докази, зміст яких детально відображено у вироку.

Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та не викликають у суду сумнівів у їх правдивості.

Таким чином, перевіривши матеріали справи, суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, детально перевірив викладені в апеляційних скаргах засуджених та захисника доводи, в тому числі стосовно недопустимості, на їх думку, доказів в зв`язку з їх отриманням з порушенням вимог кримінального процесуального закону, порушення права на захист, відсутності доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на вчинення розбійних нападів, а також незаконного заволодіння транспортним засобом, в діях останніх в цілому, які є аналогічними, за своїм змістом, доводам касаційних скарг та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Ухвала цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Твердження засудженого ОСОБА_3 про порушення апеляційним судом засад безпосередності дослідження доказів є безпідставними.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

За приписами статей 404, 405 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах з доповненнями, у тому числі, за необхідності і шляхом дослідження доказів.

Стаття 404 КПК України не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У ч. 2 ст. 23 цього Кодексу зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з такою оцінкою, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

У даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції погодився із тією оцінкою, яку дав суд першої інстанції, а тому підстав для повторного дослідження доказів не було. За таких обставин не вбачається порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів.

Що стосується посилань в касаційних скаргах про відсутність в матеріалах справи ухвал слідчого судді апеляційного суду про надання дозволу на проведення негласних слідчо-розшукових дій та не відкриття їх стороні захисту, в зв`язку з чим, отримані в результаті їх здійснення докази слід вважати недопустимими, то як убачається зі справи, ці доводи також ретельно були перевірені апеляційним судом та обґрунтовано визнані безпідставними.

Стороні захисту, в порядку статті 290 КПК України, були відкриті всі матеріали, які перебували на той час у розпорядженні прокурора, у тому числі протоколи за результатами проведення НСРД. Що ж стосується ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення цих слідчих дій, то згідно з матеріалами кримінального провадження, судом було здійснено всі можливі заходи для отримання вказаних ухвал під час судового розгляду, проте як убачається з наявного у справі листа Полтавського апеляційного суду № 1.1-07/44/19 від 26.03.2019 року, було прийнято рішення про відмову в задоволенні звернення судді Миргородського міськрайонного суду про зняття грифу секретності з матеріальних носіїв інформації, якими надавався дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що містяться в ухвалах слідчих суддів Апеляційного суду Полтавської області № 271т, 273т, 275т, 278т від 18.0.2016 року в кримінальному провадженні № 12015170000000910 та долучення їх до матеріалів кримінального провадження.

Враховуючи позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к), процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України (4651-17) порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України (4651-17) .

Принцип змагальності є наскрізним і він не вичерпується реалізацією положень статті 290 цього Кодексу. Навпаки, після передачі кримінального провадження до суду, саме суд у ході розгляду справи під час безпосереднього дослідження кожного доказу у змагальній процедурі забезпечує безпосереднє дотримання принципу змагальності.

Не відкриття таких процесуальних документів, як ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД до моменту передачі кримінального провадження до суду не може бути безумовною підставою для визнання результатів цих НСРД недопустимими доказами.

У § 150 рішення у справі "Матановіч (Matanovic) проти Хорватії" від 04 квітня 2017 року ЄСПЛ зазначив, що в контексті використання доказів, отриманих за допомогою спеціальних слідчих заходів, необхідно брати до уваги той факт, чи було дотримано право на захист. Зокрема, необхідно перевірити, чи отримав заявник можливість оскаржити достовірність доказів та протидіяти їх використанню.

Крім того, ЄСПЛ звернув увагу, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальне провадження, в тому числі елементи такого провадження, пов`язані з процедурою, повинні бути змагальними. Право на змагальність означає, що в кримінальному провадженні як стороні обвинувачення, так і стороні захисту повинна забезпечуватись можливість бути обізнаною про факт подання іншою стороною зауважень та коментувати подані зауваження та докази (рішення ЄСПЛ у справі "Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії", цит. вище, § 66- 67).

ВП ВС висловила свою правову позицію про те, що суди повинні вивчати ситуації, коли процесуальні документи щодо проведених НСРД не були повністю розкриті стороні захисту після завершення досудового розслідування. Поряд з перевіркою дотримання умов надання дозволу на проведення НСРД суд повинен з`ясувати причини, які перешкодили прокурору відкрити їх.

Матеріали із зафіксованими на них результатами НСРД у справі, що розглядається, фактично лише підтверджують інформацію про те, що інші наявні докази у цій справі, не суперечать іншим доказам, які враховані судами першої та апеляційної інстанцій і вони не є єдиним доказом на підтвердження винуватості засуджених, який суди поклали в основу прийнятих судових рішень.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами були належно досліджені усі докази у справі та оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК України як кожен окремо, так і в сукупності. Висновки судів про допустимість доказів та доведеність винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, є обґрунтованими.

Безпідставними є доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_3 про порушення правил підсудності у даній справі. Як видно із її матеріалів, апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснено Харківським апеляційним судом на підставі ухвали Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 лютого 2020 року. Тому будь-яких порушень вимог закону щодо визначення підсудності кримінального провадження відносно ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 немає.

Покарання, призначене ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів.

При обранні його виду та розміру суд урахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 злочинів, які відносяться до особливо тяжких, скоєних з корисливих мотивів. Також суд взяв до уваги усі дані про особи винних, обставин, що пом`якшують покарання не встановив, проте обставинами, що обтяжують покарання визнав вчинення злочину щодо малолітніх дітей, особи похилого віку та рецидив злочинів.

Суд апеляційної інстанції повністю погодився з призначеним засудженим покаранням. При цьому, вказаний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг засуджених про відсутність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо малолітніх дітей, обґрунтовано не знайшов підстав для виключення такого рішення, як не знаходить їх і суд касаційної інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог засуджених немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 вересня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року, а також касаційні скарги засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 вересня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року - без задоволення.