646/1741/16-к Про керування автомобілем перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, порушення ПДР та скоєння наїзду на електроопору, внаслідок чого пасажир автомобіля отримав тяжкі тілесні ушкодження - 07.02.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015220010000451, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Червонозаводського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2017 року ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено цивільні позови та питання про процесуальні витрати у провадженні.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання. Ухвалено новий вирок, за яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 1 жовтня 2015 року близько 21:00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем "Mercedes-Benz Vito 110D", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по проїжджій частині в районі будинку №254 по пр. Гагаріна в м. Харкові, не врахував безпечну швидкість руху, дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, скоїв наїзд на електроопору. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автомобіля ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що апеляційний суд не дослідив доказів щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого, що безпосередньо впливає на кваліфікацію його дій. Крім того, вважає призначене покарання невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зазначає, що апеляційний суд в повній мірі не врахував пом'якшуючі покарання обставини, натомість врахував як обтяжуючу - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, хоча міг не враховувати і безпідставно не застосував звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор заперечив проти задоволення вимог касаційної скарги засудженого.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не дослідив доказів щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого не заслуговують на увагу .

Суд наголошує, що відповідно до положень ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Із матеріалів провадження вбачається, що розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції проведено відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України. Так, суд урахував думку усіх учасників процесу (в тому числі і засудженого ОСОБА_1.), переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції та визнав недоцільним досліджувати докази щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд роз'яснив сторонам кримінального провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

З апеляційною скаргою на вирок місцевого суду звертався лише прокурор з підстави невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Під час апеляційної процедури жодних клопотань про дослідження доказів ніхто із учасників не заявляв. Суд апеляційної інстанції діє виключно в межах поданої апеляційної скарги та, в даному випадку, з урахуванням положень ст. 349 КПК, а відтак не був наділений процесуальним правом досліджувати докази щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого чи то з власної ініціативи, чи за клопотанням учасників судового провадження.

Доводи касаційної скарги засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також те, що апеляційний суд в повній мірі не врахував пом'якшуючі покарання обставини, натомість врахував як обтяжуючу - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, і безпідставно не застосував звільнення від відбування покарання з випробуванням, не грунтуються на вимогах закону з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

В свою чергу, ч.1 ст. 75 КК України передбачає, що при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, не звернув уваги на точні положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначених питань має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід послатися у рішенні.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, постановляючи свій вирок, апеляційний суд взяв до уваги дані про особу засудженого ОСОБА_1, який має постійне місце проживання та роботи, за якими характеризується позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, а також в якості обставин, що пом'якшують покарання, суд визнав - щире каяття, наявність на утриманні у засудженого трьох малолітніх дітей, добровільне часткове відшкодування потерпілому ОСОБА_2 шкоди заподіяної злочином, тому призначив покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією статті. Приймаючи рішення про необхідність реального відбування покарання, суд апеляційної інстанції врахував ряд обставин, зокрема: характер допущених засудженим порушень Правил дорожнього руху щодо безпечності руху та виїзд на перешкоду у вигляді електроопори те, що потерпілий став особою з інвалідністю та потребує стороннього догляду, керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, тому підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.

Касаційний суд вважає, що призначене апеляційним судом покарання є законним, справедливим, вонобуде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню ОСОБА_1 та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи", адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України (4651-17) , підстави вважати його невмотивованим - відсутні.

Доводи касаційної скарги і матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування вироку апеляційного суду, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, п. 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК (4651-17) України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд вважає, що касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.