П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 8105004

Провадження № 13-49 зво18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Яновської О.Г.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.

розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Берегового, про перегляд вироку Апеляційного суду Закарпатської області від 29 серпня 2006 року й ухвали Верховного Суду України від 12 квітня 2007 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,

за участю секретаря судового засідання - Письменної Н.Д.,

учасників судового провадження:

прокурора - Курапова М.В.,

захисника - Спіжової І.І.,

заявника- ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), і

В С Т А Н О В И Л А:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів

1. Вироком Апеляційного суду Закарпатської області від 29 серпня 2006 року ОСОБА_3 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ), та із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.

2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, щодо яких питання про перегляд судових рішень не ставиться.

3. За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він, діючи за попередньою змовою групою осіб разом із ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, 21 серпня 2004 року в м. Береговому Закарпатської області вчинив розбійний напад із метою заволодіння майном родини ОСОБА_8 в особливо великих розмірах, поєднаний з проникненням у житло та застосуванням до потерпілих насильства, небезпечного для їх життя і здоров'я. Подолавши опір потерпілих, засуджені заволоділи чужим майном на загальну суму 100 765, 5 грн.

4. Крім того, ОСОБА_3 із корисливих мотивів та з метою умисного вбивства, вдарив дерев'яною битою по голові ОСОБА_8, чим спричинив йому закритої черепно-мозкової травми з множинними переломами кісток склепіння та основи черепу, розм'яттям тканин головного мозку, внаслідок чого настала смерть потерпілого.

5. Ухвалою Верховного Суду України від 12 квітня 2007 року вирок апеляційного суду, який переглядався щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_3, залишено без зміни.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

6. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі "Гелетей проти України" (заява № 23040/07) від 24 квітня 2018 року, яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення ЄСПЛ), констатовано порушення щодо ОСОБА_3 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція), зокрема, пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з ненаданням заявнику правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року (пункти 66, 72 Рішення ЄСПЛ).

7. Розглянувши інші твердження заявника з урахуванням усіх наявних документів та належності оскаржуваних питань до сфери його компетенції, Суд дійшов висновку, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Тому в решті вимог заява ОСОБА_3 визнана неприйнятною та необґрунтованою відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (пункт 68 Рішення ЄСПЛ).

8. Одночасно ЄСПЛ визнав, що не може робити припущення щодо результату провадження у справі заявника. Встановлення порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції у цій справі не означає, що заявника було засуджено помилково. Суд зазначив, що стаття 445 КПК України та стаття 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачають можливість відновлення провадження у справі, та вважає, що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію (пункт 72 Рішення ЄСПЛ).

Рух справи за заявою про перегляд судових рішень

9. 22 серпня 2018 року ОСОБА_3, не погодившись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із заявою про їх перегляд у зв'язку із встановленням рішенням ЄСПЛ у справі "Гелетей проти України" від 24 квітня 2018 року порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

10. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2018 року розглянуто заяву ОСОБА_3 про усунення недоліків, витребувано з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення ЄСПЛ у справі "Гелетей проти України" від 24 квітня 2018 року та відкрито провадження у справі за заявою засудженого про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами та призначено до судового розгляду.

11. Пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) (далі - КПК України (4651-17) ) передбачено, що апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених параграфом 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII).

12. Оскільки кримінальну справу щодо заявника розглянуто до набрання чинності КПК України (4651-17) за процедурою, передбаченою Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 (1001-05) р. (далі - КПК України 1960 (1001-05) року), при здійсненні перегляду судових рішень за заявою ОСОБА_3 за виключними обставинами мають застосовуватись положення Глави 32-1 КПК України 1960 (1001-05) року з урахуванням положень Глави 34 КПК (4651-17) України.

ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника

13. У своїй заяві та доповненнях до неї ОСОБА_3 порушує питання про перевірку законності та вмотивованості ухвали Верховного Суду України від 12 квітня 2007 року, вироку Апеляційного суду Закарпатської області від 29 серпня 2006 року. В обґрунтування своєї заяви посилається на встановлення рішенням ЄСПЛ факту порушення Україною міжнародних зобов'язань, яке полягає у порушенні органом досудового розслідування його права на захист при проведенні відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року без участі захисника.

14. На цих підставах ОСОБА_3 просить скасувати вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 29 серпня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 12 квітня 2007 року, а кримінальну справу щодо нього направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження

15. Під час судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду заявник підтримав заявлені вимоги, просив їх задовольнити. Захисник ОСОБА_3, адвокат СпіжоваІ.І., підтримала доводи, викладені в заяві про перегляд судових рішень та у доповненнях до неї. Просила скасувати судові рішення та направити кримінальну справу щодо ОСОБА_3 на новий судовий розгляд.

16. Прокурор заперечував проти задоволення заяви засудженого. Вважав, що порушення Конвенції, встановлені ЄСПЛ, не дають підстав для застосування заходів індивідуального характеру щодо ОСОБА_3

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ

Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum)

17. Як убачається з Рішення ЄСПЛ у справі "Гелетей проти України", Суд дійшов висновку про порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо ОСОБА_3 виходячи з такого.

18. Стаття 6 Конвенції стосується виключно процедурних гарантій та гарантує право кожному на справедливий судовий розгляд. У світлі обставин кримінального провадження стаття 6 Конвенції, особливо її пункт 3, може застосовуватися ще до того, як справу передано до суду, якщо справедливість суду може бути підірвана початковим недотриманням її положень. У свою чергу гарантії підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції (забезпечення права особи на захист) є конкретними аспектами права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у пункті 1 цієї статті, які повинні враховуватися у будь-якій оцінці справедливості кримінального провадження.

19. Виходячи з наведеного, право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо зізнавальні показання, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами без забезпечення доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження (рішення Суду від 27 листопада 2008 року у справі "Сальдуз проти Туреччини (Salduz v. Turkey) заява № 36391/02, пункт 55).

20. Відповідно до матеріалів справи, після затримання 22 серпня 2004 року ОСОБА_3 було письмово заявлено, що він бажає, щоб його інтереси захищав адвокат С., котрий проживав у м. Ужгороді (том 2, а.с. 39).

21. Після чого того ж дня заявника допитано слідчим як підозрюваного за участю залученого слідчим захисника Б. Під час цієї процесуальної дії заявник повністю визнав свою вину у вчиненні розбою та умисного вбивства, надав детальні показання щодо вчинених злочинів та визнав, що вдарив потерпілого по голові битою, але зробив це інстинктивно, з метою самооборони. Заявник не зазначив, що сталося з битою, а саме, де або за яких обставин він сховав її після вчиненого вбивства. Заявник та захисник Б. підписали протокол допиту без жодного зауваження до його змісту.

22. Після цього, заявника було залучено до іншої слідчої дії - відтворення обстановки та обставин події із застосуванням відеозапису за участю експерта-криміналіста, слідчого районного відділу міліції, двох понятих і слідчого у справі, однак за відсутності захисника Б.

23. Заявник стверджував, що повторно вимагав запросити захисника С., але цього зроблено не було, водночас, шляхом погроз його було змушено давати показання. Крім того, йому було роз'яснено конституційне право на відмову давати показання щодо себе, і він вписав у протоколі рукою слово "не" поруч з друкованим текстом "покази давати бажає". Під час відтворення обстановки та обставин події заявник показав місце, де знаходилася бита, після чого її було вилучено як доказ.

24. Після підписання угоди матір'ю заявника з адвокатом С., 26 серпня 2004 року, прокурор дав дозвіл адвокату С. представляти заявника замість Б., а заявник відмовився від послуг адвоката Б.

25. Переглянувши відеозапис відтворення обстановки та обставин події від 23 серпня 2004 року за участю адвоката С., заявник відмовився від зізнавальних показань, пояснюючи, що надавав їх у зв'язку з погрозами та під фізичним примусом працівників міліції 22 серпня 2004 року. Під час проведення наступних допитів за участю захисника, заявник відмовився давати показання.

26. 18 лютого 2005 року досудове слідство у кримінальній справі було завершено, заявнику та іншим співучасникам пред'явлено обвинувачення у вчиненні розбою та умисного вбивства (ч. 3 ст. 28, пункти 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України).

27. Вироком Апеляційного суду Закарпатської області 29 серпня 2006 року визнано заявника винним у вчиненні умисного вбивства та розбою (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК України), інших співучасників виправдано за епізодом умисного вбивства, оскільки під час судового слідства встановлено, що ОСОБА_3 своїми діями вийшов за межі попередньої домовленості на вчинення злочину, яка полягала лише у заволодінні майном і грошима потерпілих.

28. Обґрунтовуючи доведеність винуватості заявника, суд у вироку послався на його зізнавальні показання, надані 22 та 23 серпня 2004 року, в тому числі, під час відтворення обстановки та обставин події, коли було знайдено та вилучено знаряддя злочину (биту). При цьому судом першої інстанції не було встановлено порушення права заявника на захист під час проведення окремих слідчих дій.

29. Спростовуючи доводи ОСОБА_3 про порушення його права на захист, суд указав на те, що 22 серпня 2004 року постанова прокурора про призначення захисника Б. була законною, оскільки договору між підозрюваним із обраним ним захисником С. про надання правової допомоги не було укладено. Крім того, 22 серпня 2004 року заявником не висувалися заперечення та зауваження з приводу проведених слідчих дій.

30. ОСОБА_3 було оскаржено вирок суду до Верховного Суду України. В касаційній скарзі заявник повторював доводи про порушення його права на захист, зокрема, що 22 та 23 серпня 2004 року його інтереси представляв не обраний ним захисник С., а призначений всупереч його волі слідчим захисник Б. Засуджений також посилався на те, що йому не надавалася взагалі правова допомога захисника під час проведення відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, коли його було змушено давати зізнавальні показання проти себе.

31. Верховний Суд України, переглядаючи справу як суд апеляційної інстанції, залишив вирок суду щодо ОСОБА_3 без зміни, а його скаргу без задоволення. При цьому доводи заявника про порушення його права на захист під час проведення слідчої дії відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року не було спростовано.

32. Мотивуючи свої висновки про порушення Конвенції, ЄСПЛ виходив із того, що заявника було затримано за підозрою у вчиненні умисного вбивства з обтяжуючими обставинами та розбою. Тому, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, заявник мав право на доступ до захисника під час проведення його першого допиту та слідчих дій, пов'язаних з розслідуванням цих злочинів.

33. Суд звернув увагу, що в справі відсутні докази про те, що відтворення обстановки та обставин події було проведено слідчим без участі захисника за пропозицією заявника або на його вимогу та що зізнавальні показання заявника були надані з його ініціативи, а відповідаючи на запитання слідчого, заявник свідомо, явно та у недвозначний спосіб відмовився від свого права на отримання правової допомоги. У зв'язку з наведеними обставинами, ЄСПЛ указав, що право заявника на захист в кримінальній справі щодо нього було безпідставно обмежено.

34. Крім того, досліджуючи, чи було порушено загальну справедливість провадження внаслідок відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, ЄСПЛ указав, що визнаючи заявника винним, суд першої інстанції прямо послався на зізнавальні показання, надані заявником під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року та на речовий доказ, знайдений після надання цих показань.

35. Водночас, під час проведення слідчої дії 22 серпня 2004 року за відсутності захисника, заявник не лише підтвердив, що він вчинив розбійний напад і вбивство, але й показав місце схову знаряддя злочину (бити), якою він вбив потерпілого (заявник нічого не зазначав про місце схову знаряддя злочину в своїх попередніх зізнавальних показаннях).

36. ЄСПЛ зазначив, що після залучення захисника, обраного на власний розсуд, заявник заперечив свою участь у вчиненні умисного вбивства та розбою, але важко зрозуміти, яким чином можна було б ефективно відмовитися від показань щодо місцезнаходження бити, після того, як її було знайдено та оглянуто працівниками органу досудового розслідування.

37. Наведені обставини, на думку Суду, порушують критерії справедливості провадження, тому ЄСПЛ дійшов висновку, що показання, надані заявником за відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, вплинули на всі показання, які він міг дати пізніше.

38. Виходячи з викладеного, Суд дійшов висновку про порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з ненаданням заявнику правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року.

39. Висновки й аргументи Європейського суду повністю співвідносяться із відповідними положеннями Конституції України (254к/96-ВР) та кримінального процесуального законодавства України.

40. Зокрема, згідно зі статтею 59 Конституції України та статтями 43, 43-1 КПК України 1960 року підозрюваний, обвинувачений має право користуватися правовою допомогою захисника і мати побачення з ним до першого допиту. Реалізація права на захист є одним із основоположних принципів кримінального судочинства.

41. Положеннями пункту 4 частини 1 статті 45 КПК України 1960 року визначено обов'язкову участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства та під час розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення.

42. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 370 КПК України 1960 року порушення права обвинуваченого на захист є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування вироку.

43. Як вбачається зі змісту судових рішень, які заявник просить переглянути, національні суди зазначених вимог закону не дотримались.

44. Хоча під час судового розгляду ОСОБА_3 скаржився на недопустимість тих доказів, які було отримано з порушенням його права на захист, суд першої інстанції відхилив його заперечення без спростування такого твердження підсудного.

45. На ці самі обставини, як на істотні порушення кримінально-процесуального закону, ОСОБА_3 посилався в касаційній скарзі. Проте касаційний суд всупереч вимогам статті 400-2 КПК України 1960 року у прийнятому рішенні цих доводів не висвітлив, жодних відповідей на них не дав, не зазначив підстав, через які визнав їх необґрунтованими.

46. Наведені порушення кримінально-процесуального закону перешкодили судам повно й всебічно розглянути справу і постановити законні та обґрунтовані рішення.

47. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23 лютого 2006 року (далі - Закон № 3477-IV (3477-15) ) рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною.

48. Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV під виконанням рішення розуміється виплата стягувачеві відшкодування, вжиття заходів індивідуального та загального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру відповідно до статті 10 зазначеного Закону є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції, що здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

49. Ураховуючи встановлене ЄСПЛ порушення права ОСОБА_3 на захист, що потягло отримання доказів, які підлягають повторному дослідженню та оцінці, Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, визначених ч. 5 ст. 33, ст. 467 КПК України, ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, позбавлена можливості постановити нове судове рішення в цій справі щодо заявника.

50. За таких обставин вирок апеляційного суду та ухвалу касаційного суду щодо ОСОБА_3 належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

51. Відповідно до змісту статті 33 КПК України 1960 року зі змінами в редакції Закону № 2453-VI (2453-17) (2453-17) від 07 липня 2010 року, судами першої інстанції, які розглядають кримінальні справи, є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Тому після прийняття Великою Палатою Верховного Суду процесуального рішення, її необхідно направити для розгляду за правилами інстанційної підсудності з урахуванням указаних змін до КПК України 1960 (1001-05) року.

52. За правилами територіальної підсудності, передбаченими статтею 37 КПК України 1960 року, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин.

53. З урахуванням цих обставин та змісту статті 38 КПК України 1960 року, кримінальну справу належить направити до Закарпатського апеляційного суду для визначення ним питання про підсудність цієї справи для здійснення нового судового розгляду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 400-21, 400-23, 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , параграфом 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

Заяву ОСОБА_3 про перегляд вироку Апеляційного суду Закарпатської області від 29 серпня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 12 квітня 2007 рокущодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 29 серпня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 12 квітня 2007 року щодо ОСОБА_3 скасувати і направити кримінальну справу № 8105004 на новий судовий розгляд.

Кримінальну справу направити до Закарпатського апеляційного суду для вирішення ним питання про передачу справи до належного місцевого суду з метою забезпечення нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.