299/3778/16-к Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та необережне заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості - 05.02.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014070080001086, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився та проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ст. 128 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ст. 128 КК та призначено покарання: за ч. 2 ст. 125 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, за ст. 128 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, тривалістю 1 рік, та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_2 засуджено за те, що він 22 грудня 2014 року приблизно о 19.00, перебуваючи у приміщенні кухні Чорнотисівського дошкільного навчального закладу на вул. Ірхи, 1 "А" у с. Чорнотисів Виноградівського району Закарпатської області, діючи умисно, на ґрунті неприязних відносин, наніс ОСОБА_1 один удар кулаком в обличчя, заподіявши потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Також, ОСОБА_2 22 грудня 2014 року приблизно о 19.00, перебуваючи у приміщенні кухні Чорнотисівського дошкільного навчального закладу на вул. Ірхи, 1 "А" у с. Чорнотисів Виноградівського району Закарпатської області, діючи необережно, на ґрунті неприязних відносин, внаслідок злочинної недбалості, не передбачивши можливості настання наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень наніс ОСОБА_1 один удар кулаком в обличчя, у результаті чого потерпілий впав на підлогу приміщення кухні, отримавши середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження у виді закритого перелому зовнішньої кісточки правої малогомілкової кістки та закритого перелому внутрішньої кісточки правого гомілково-ступеневого суглобу.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на умисні дії при формулюванні ОСОБА_2 обвинувачення, визнаного судом доведеним за ст. 128 КК. На підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_2 звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності. У решіт вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Як убачається зі змісту касаційної скарги з доповненнями, потерпілий ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує, що тілесні ушкодження він отримав внаслідок умисних дій ОСОБА_2, а тому такі дії підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 122 КК. Вважає, що передбачені у ст. 49 КК строки давності притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності не закінчились, оскільки засуджений у період із січня по жовтень 2017 року ухилявся від суду. Крім того, на думку потерпілого, звільнивши засудженого від покарання у зв'язку з закінченням строків давності, апеляційний суд вийшов за межі наданих йому ст. 404 КПК повноважень, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу потерпілого засуджений ОСОБА_2 вказав на законність і обґрунтованість ухвали апеляційного суду та просив залишити її без зміни.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу.

Прокурор Пашков Є. Є. заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглядаючи вирок щодо ОСОБА_2 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у зв'язку з чим кваліфікацію вчиненого ним діяння за ч. 2 ст. 125 та ст. 128 КК вважав неправильною.

Однак, залишаючи апеляційну скаргу засудженого без задоволення, апеляційний суд зазначених доводів належним чином не перевірив, вичерпних мотивів щодо їх неспроможності не навів, обмежившись лише посиланням на докази, покладені в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Зокрема, без уваги апеляційного суду залишились вимоги ст. 374 КПК щодо змісту вироку суду першої інстанції. Так, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Формулювання обвинувачення у вироку викладається на підставі встановлених судом за результатами дослідження доказів фактичних обставин кримінального провадження та повинне відповідати диспозиції норми, за якою винна особа притягується до кримінальної відповідальності. Проте цих вимог процесуального закону місцевий суд не дотримався.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, об'єктивна сторона діяння, поставленого ОСОБА_2 у провину, виражається у нанесенні ним одного удару в обличчя потерпілому ОСОБА_1, у результаті чого останньому спричинено легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Тобто, правильність кваліфікації вчиненого діяння в даному випадку залежить від встановлення судом форми вини ОСОБА_2, а саме суб'єктивного сприйняття ним суспільно небезпечного характеру своїх дій та їх наслідків. У випадку встановлення судом, що ОСОБА_2 передбачав настання відповідних наслідків і бажав або свідомо припускав їх настання, його дії слід вважати умисними. В іншому випадку, якщо ОСОБА_2 передбачав настання таких наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення, або не передбачав, хоча повинен був і міг їх передбачити, такі дії є необережними. Також не виключається можливість наявності змішаної форми вини, яка являє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних наслідків одного і того ж діяння. При змішаній формі вини щодо одних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших - необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість). Однак у будь-якому випадку форма вини засудженого повинна мати чітке відображення у вироку при формулюванні судом обвинувачення, визнаного доведеним.

Разом з цим, із встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження та зазначеного у вироку формулювання обвинувачення не вбачається однозначного висновку суду першої інстанції щодо форми вини ОСОБА_2 по відношенню до вчиненого ним діяння. В одному випадку суд вказав, що удар потерпілому ОСОБА_2 наніс умисно, а в іншому випадку зазначив про необережне вчинення винним відповідних дій. Вказане позбавляє можливості перевірити правильність кваліфікації застосування щодо ОСОБА_2 положень ч. 2 ст. 125 та ст. 128 КК.

Крім того, зі змісту вироку можна дійти висновку, що по відношенню до потерпілого ОСОБА_2 вчинив декілька дій, хоча доказами кримінального провадження підтверджується нанесення одного удару, який спричинив різні за тяжкістю наслідки.

Допущені місцевим судом порушення вимог кримінального процесуального закону щодо змісту обвинувального вироку згідно з ч. 1 ст. 412 КПК є істотними, оскільки перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.

Вказані порушення залишились без уваги суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного розгляду у встановленому законом порядку їх не усунув, натомість також допустив ряд порушень.

Так, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора та виключивши з вироку місцевого суду посилання на наявність у діях ОСОБА_2 умисної форми вини, апеляційний суд не дотримався такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження показань, речей і документів, оскільки без безпосереднього дослідження доказів фактично встановив інші обставини кримінального провадження, пов'язані з суб'єктивною стороною вчиненого ОСОБА_2 діяння, які не були встановлені судом першої інстанції.

Крім того, за змістом ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК звільнення від покарання у зв'язку з закінченням строків давності здійснюється судом за кожен злочин окремо, проте апеляційний суд на підставі клопотання сторони захисту звільнив ОСОБА_2 від покарання, призначеного засудженому за сукупністю злочинів, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Враховуючи, що у касаційній сказі потерпілий, серед іншого, оспорив правильність встановлення судами першої та апеляційної інстанцій суб'єктивної сторони вчиненого ОСОБА_2 діяння, тому касаційна скарга у цій частині підлягає задоволенню.

Разом із тим, доводи потерпілого про необхідність кваліфікації вчиненого ОСОБА_2 діяння за ч. 1 ст. 122 КК є неспроможними. Так, згідно з приписами ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Оскільки органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ст. 128 КК, і питання про зміну обвинувачення потерпілий перед прокурором не ставив, тому суд був позбавлений права вийти за межі висунутого обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації дій ОСОБА_2 на більш тяжкий злочин.

Також, з матеріалів кримінального провадження не вбачається обставин, які були б підставою для зупинення чи переривання перебігу строку давності притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності.

За таких обставин, касаційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід врахувати вищевикладене та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам ст. 307 КПК.