754/2764/7 Про порушення ПДР, скоєння наїзду на пішохода, яка переходила вулицю на пішоходному переході, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до крововтрати, від чого настала її смерть, та залишення потерпілої після ДТП без надання першої медичної допомоги - 05.02.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Бочарова С.В. на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2018 року про повернення апеляційних скарг ОСОБА_1 та його захисника Бочарова С.В. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100000001215, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1), такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 286, частиною 2 статті 135, частиною 1 статті 383 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 за частиною 2 статті 286 КК засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; за частиною 2 статті 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбування покарання визначено обчислювати з часу затримання ОСОБА_1

У пред'явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 383 КК ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 23 липня 2016 року близько 22:40 керуючи технічно справним автомобілем "Опель-Астра" (д.н.з. НОМЕР_1), який рухався по просп. Лісовому з боку вул. Жукова в напрямку вул. Мілютенка в м. Києві, порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме пункти 1.5, 2.3 б, 18.1 Правил Дорожнього руху України (далі ПДР (1306-2001-п) ), та, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_4, не зменшив швидкості руху, не зупинився та здійснив наїзд на останню. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до крововтрати, від чого настала смерть.

Крім того,ОСОБА_1, здійснивши наїзд на пішохода за зазначених вище обставин, маючи змогу надати допомогу ОСОБА_4, яка через нього опинилася у небезпечному для життя стані, була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через отриманні травми, не залишився на місці пригоди, не вжив заходів з надання першої медичної допомоги, не відвіз потерпілу до найближчого лікувального закладу, а усвідомлено залишив у небезпеці на місці події.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення в тому, що він після дорожньо-транспортній події, 24 липня 2016 року близько 13:00, перебуваючи біля будинку №8 А на вул. Каштановій у м. Києві, зателефонував зі свого мобільного телефону на спецлінію "102" та надав завідомо неправдиве усне повідомлення про вчинення злочину, а саме про викрадення його автомобіля "Опель-Астра" ( д.н.з. НОМЕР_1), після цього о 17:00, перебуваючи у приміщенні ТУП №1 Деснянського УП НП у м. Києві, повторно надав слідчому завідомо неправдиві письмові пояснення про вчинення злочину, а саме про викрадення його автомобіля.

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, ОСОБА_1 та його захисник Бочаров С.В. подали апеляційні скарги.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2018 року апеляційні скарги засудженого та захисника залишено без руху і встановлено строк для усунення в них недоліків.

На виконання вказівок апеляційного суду ОСОБА_1 та його захисник БочаровС.В. подали виправлені апеляційні скарги, проте Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 8 червня 2018 року повернув їх, визнавши такими, у яких недоліків не усунуто.

Вимоги, наведені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду про повернення йому апеляційної скарги та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник оскаржує судові рішення з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що в апеляційній скарзі він порушував питання про визнання невинуватим його підзахисного, наводив доводи такої позиції та у прохальній частині скарги просив скасувати вирок районного суду та постановити новий вирок, за яким виправдати підзахисного.

Крім того, захисник зауважує, що у виправленій апеляційній скарзі він вказував на те, щоб суд дослідив докази відповідно до пункту 5 частини 2 статті 396 КПК, хоча це не є обов'язком сторони, а є лише правом, та не вимагав погіршити становище ОСОБА_1, при цьому просив скасувати обвинувальний вирок та постановити новий виправдувальний вирок.

До того ж захисник, посилаючись на статтю 409 КПК, зазначає, що в апеляційній скарзі повно та всебічно виклав докази, які виправдовують його підзахисного, та, посилаючись на вимоги статті 407 КПК, обґрунтував свою позицію щодо постановлення нового виправдувального вироку стосовно підзахисного.

Вважає безпідставним посилання апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі на вимоги статті 420 КПК, оскільки він як захисник у скарзі ніяким чином не просив погіршити становище підзахисного, а правомірно, на його думку, просив постановити новий виправдувальний вирок. При цьому вказує на порушення судом статті 418 КПК, оскільки суддя-доповідач, як він вважає, безпідставно вимагав зазначити в апеляційній скарзі підстави для постановлення нового вироку, передбачені статтею 420 КПК.

Також зазначає, що підстав, які б вказували на можливість повернення йому апеляційної скарги, немає, а прохальна частина та зміст його апеляційної скарги повним чином узгоджуються з вимогами статей 407, 409, 410- 413 КПК.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі, яка за своїм змістом є аналогічною до касаційної скарги захисника, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника і обвинуваченого, які підтримали свої касаційні скарги, думку потерпілого, який покладався на розсуд суду, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисника та обвинуваченого ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Мотиви Суду

У частині 1 статті 399 КПК зазначено, що суддя-доповідач, установивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених статтею 396 КПК, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, котра подала апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 3 статті 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо особа в установлений строк не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирок районного суду щодо ОСОБА_1 оскаржується прокурором, у зв'язку з чим було відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2018 року апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишені без руху з встановленням строку на усунення в них недоліків. Керуючись частиною 2 статті 396 КПК суд зазначив, що вимоги, викладені в апеляційних скаргах, виходять за межі його повноважень як суду апеляційної інстанції, передбачених кримінальним процесуальним законом.

При цьому пославшись на статті 407 та 420 КПК, суд апеляційної інстанції звернув увагу скаржників, що новий вирок може бути ухвалено лише у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення або необхідності застосування більш суворого покарання, тобто лише за будь-яких обставин, які погіршують становище обвинуваченого.

Крім того, суд послався на те, що апелянти, оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_1, не зазначають про наявність жодних клопотань щодо повторного дослідження обставин, встановлених під час судового провадження, або які, на їхню думку, були досліджені не повністю.

На виконання зазначеної ухвали апеляційного суду захисник та обвинувачений повторно подали апеляційні скарги, у яких лише зазначили про необхідність повторно дослідити докази у кримінальному провадженні, а вимоги до суду апеляційної інстанції залишили незмінними.

Так, у прохальній частині своїх скарг апелянти просили скасувати вирок районного суду та постановити новий виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1

Повертаючи обвинуваченому та захиснику вказані апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки тим, що крім клопотання про дослідження доказів, зміст вимог до суду апеляційної інстанції залишився незмінним.

Тобто обвинувачений і його захисник просили суд апеляційної інстанції скасувати вирок районного суду та ухвалити новий виправдувальний вирок, за яким ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдати за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції повернув апеляційні скарги захисника та його підзахисного на підставі частини 3 статті 399 КПК, при цьому зазначивши про неузгодженість вимог поданих скарг зі змістом статей 407 та 420 КПК, які визначають повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційних скарг та підстави для ухвалення нового вироку.

З цими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до статті 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити вирок або ухвалу без змін;

2) змінити вирок або ухвалу;

3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;

4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;

5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;

6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Таким чином, законодавець чітко розмежував повноваження суду апеляційної інстанції. При цьому постановлення нового вироку при скасуванні повністю або частково вироку суду першої інстанції, як визначено у статті 420 КПК, можливе лише у разі: необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, при скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції при неправильного звільнення обвинуваченого від покарання.

Тобто постановлення нового вироку в суді апеляційної інстанції відповідно до статті 421 КПК можливо лише в тому випадку, коли погіршення становища особи із вищезазначених підстав вимагають у своїх апеляційних скаргах прокурор потерпілий або його представник.

Проте, закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції також чітко визначено у системі кримінальних процесуальних норм. Крім того, передбачено підстави, за наявності яких суд скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу та закриває кримінальне провадження. Такі обставини визначені у статті 284 КПК, вони є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.

До реабілітуючих обставин належить: 1) встановлення відсутності події кримінального правопорушення; 2) встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення; 3) невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відповідно до статті 130 КПК - до відшкодування (компенсації) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

Підстави для закриття кримінального провадження є нереабілітуючими, якщо:1) набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою; 2) помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, коли провадження є необхідним для реабілітації померлого; 3) існує вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлено ухвалу суду про закриття кримінального провадження по тому ж обвинуваченню; 4) потерпілий, а у випадках, передбачених КПК (4651-17) , його представник, відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу.

Судове рішення про скасування обвинувального вироку чи ухвали і закриття кримінального провадження суд апеляційної інстанції приймає у формі ухвали згідно зі статтями 369 - 371, 375, 376, 419 КПК.

З огляду на системне тлумачення зазначених норм кримінального процесуального закону, слід зауважити, що повноваження суду апеляційної інстанції визначені у статті 407 КПК, яка носить загальний характер та відповідно до якої зазначаються вимоги в апеляційній скарзі. При цьому, посилання на постановлення судом апеляційної інстанції вироку, більш детально роз'яснено у спеціальних статтях 420 та 421 цього Кодексу, з чітким визначенням кола осіб, які мають право звертатись до суду з такими вимогами та підстави для постановлення нового вироку.

Закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції визначено статтею 417 КПК, відповідно до якої суд встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Тобто захисник та його підзахисний наполягали на ухваленні нового виправдувального вироку, однак не звернули уваги, що суд апеляційної інстанції відповідно до статті 407 КПК має право скасувати обвинувальний вирок та закрити кримінальне провадження, пославшись на відповідний пункт статті 284 КПК. Однак таке рішення приймається лише у формі ухвали, а новий вирок може бути постановлений лише згідно зі статтями 420 і 421 КПК.

Крім того, за статтею 418 КПК у випадку, передбаченому пунктом 3 частини 1 статті 407 КПК, суд апеляційної інстанції ухвалює вирок. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає у формі ухвали.

Тобто закрити кримінального провадження у суді апеляційної інстанції з підстав зазначених в апеляційних скаргах скаржників, суд має право на підставі пункту 5 статті 407 КПК, однак апелянти наполягали на постановленні виправдувального вироку, про що і вказують у своїй касаційній скарзі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про наявність суперечностей в апеляційних скаргах, оскільки скаржники, посилаючись на недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не зазначили своїх вимог відповідно до статті 407 КПК, а, пославшись на пункт 3 статті 407 КПК, наполягали на постановленні нового вироку, що суперечить змісту їхньої апеляційних скарг та призводить до неузгодженості їхньої позиції з вимогами КПК (4651-17) щодо повноважень суду апеляційної інстанції, а тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

При цьому зі змісту ухвали про залишення без руху апеляційних скарг останніх убачається, що суд апеляційної інстанції належним чином роз'яснив повноваження такого суду, дослівно зазначив прохальну частину апеляційних скарг та ставив вимоги про узгодженість прохальної частини апеляційної скарги з її мотивувальною частиною зазначивши, що питання про погіршення становища обвинуваченого він не ставить та не може ставити, що вимоги до суду апеляційної інстанції повинні бути узгоджені зі змістом статті 407 КПК.

На усунення недоліків такої ухвали апеляційного суду обвинувачений та його захисник, не виправили недоліки, хоча зі змісту самої ухвали було зрозуміло, які вимоги повинні бути зазначені при визнанні особи невинуватою у суді апеляційної інстанції і не може ставитись питання про погіршення становища обвинуваченого.

Ознайомившись з ухвалою про усунення недоліків, яку відповідно до розписки (а.п.55, т.2) ОСОБА_1 особисто отримав 1 червня 2018 року, він та захисник повторно зазначають у своїх апеляційних скаргах, про скасування вироку районного суду та постановлення нового вироку, тобто ігноруючи вказівки апеляційного суду, звертаються до суду апеляційної інстанції та не дивлячись на ті застереження, які містить ухвала про усунення недоліків, свідомо просять постановити новий вирок, що може бути лише в разі погіршення становища особи, як вказував йому апеляційний суд.

Відтак доводи касаційних скарг захисника та обвинуваченого про те, що суд апеляційної інстанції вимагав від сторони захисту вказати підстави для погіршення становища винного з посиланнями на вимоги статті 420 КПК, є безпідставними.

Отже, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог пункту 1 частини 3 статті 399 КПК правильно повернув апеляційні скарги захиснику та його підзахисному. Таке судове рішення колегія суддів вважає обґрунтованим та належним чином вмотивованим.

Інші доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та його захисника не вказують на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому підстав для задоволення касаційних скарг колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2018 року про повернення апеляційних скарг ОСОБА_1 та його захисника Бочарова С.В. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу та касаційну скаргу його захисника - без задоволення.