732/1642/16-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, скоєне на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин - 31.01.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270110000168, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Чернігова, проживаючого по АДРЕСА_1, раніше судимого 18.10.2011 року Городнянським районним судом за ч.3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 17 листопада 2016 року по 31 травня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання цивільного позову.

Ухвалою Апеляційного судуЧернігівської області від 12 лютого 2018 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 01 червня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а починаючи з 21 червня 2017 року і по 12 лютого 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 квітня 2016 року, приблизно о 14.30 год., перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, завдав ОСОБА_4 один удар правою ногою в праву частину лоба, в результаті чого спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 порушує питання про зміну судових рішень щодо нього в частиніпризначеного покарання та просить його пом'якшити із застосуванням ст. 69 КК України. При цьому зазначає про те, що судами не в повній мірі враховано кількість обставини, які пом'якшують покарання, а саме, що він на досудовому слідстві вину визнав, розкаявся, позитивно характеризується, хворіє на стійку форму туберкульозу. Вважає, що призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією статті буде дійсно необхідним і цілком достатнім для його виправлення та попередженням скоєння нових злочинів. Також вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ч. 5 ст. 72 КК України неправильно зарахували до строку покарання строк його попереднього ув'язнення. У доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_2 зазначаючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої або апеляційної інстанцій.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_2 та його захисник касаційну скаргу підтримали частково в частині застосування ст. 69 КК України та просили її задовольнити.

Прокурор Вергізова Л.А. вважає касаційну скаргу засудженого необґрунтованою та просить залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини 1 ст. 433 КПК України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.

Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, ґрунтується на сукупності зібраних і належно оцінених судом доказів, і є правильним.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав. Проте його вина підтверджується низкою доказів, здобутих під час досудового розслідування та дослідженими в суді першої інстанції, яким суд дав належну оцінку. Так, суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_2 та доведеності його вини у спричиненні тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_4, який зазначив, що 30 квітня 2016 року, він сидів на ґанку свого будинку. У цей час по вулиці проходили ОСОБА_5 та ОСОБА_2, які проживають по сусідству. Раптом, без будь-яких пояснень, останній наніс йому удар ногою по голові, від якого він відчув сильну біль і йому стало зле. Дані показання узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з даними висновків №54 і №147 судово-медичної та комісійної судово-медичної експертиз, а також з показами експерта ОСОБА_8

З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дали їм належну оцінку та дійшли правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Також судами досліджені всі обставини справи, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення.

Дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.

Крім цього, при перевірці кримінального провадження встановлено, що такі ж, як і в касаційній скарзі твердження засуджений висловлював у своїй апеляційній скарзі. Апеляційним судом при перевірці матеріалів кримінального провадження в апеляційному порядку рішення прийнято правильно. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. Із даними висновками погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого про суворість призначеного покарання, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання в межах мінімальної санкції ч. 1 ст. 121 КК України суд урахував тяжкість вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу засудженого, у тому числі й ті, які наведені у його касаційній скарзі, зокрема, що ОСОБА_2 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, посередньо характеризується за місцем проживання, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, обставину, яка обтяжує покарання - рецидив злочину, позицію потерпілого ОСОБА_4, стан здоров'я засудженого, який хворіє на туберкульоз.

Призначене судом ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, а доводи засудженого, викладені у касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного йому покарання тяжкості злочину та його особі, внаслідок суворості, є необґрунтованими.

Одночасно в касаційній скарзі засудженого не наведено таких обставин та даних про його особу, які б не були враховані при призначенні останньому покарання і свідчили про можливість пом'якшення призначеного йому покарання, а тому колегія суддів вважає, що підстави для пом'якшення призначеного ОСОБА_2 покарання відсутні.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що він визнавав свою вину у вчиненні злочину та розкаявся, є безпідставними. Як убачається з матеріалів провадження ОСОБА_2 у судовому засіданні свою вину не визнав у повному обсязі та заперечував факт нанесення потерпілому ОСОБА_4 удару ногою в голову.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_2

Вимоги засудженого ОСОБА_2 в частині зарахування строку попереднього його ув'язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) ) не є предметом перегляду в ході розгляду його касаційної скарги, оскільки засуджений у судовому засіданні відмовився від цих вимог.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.