654/2181/17 Про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя потерпілого, скоєне в стані алкогольного сп'яніння на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин - 31.01.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017230150001290 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Антрацит Луганської області, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 25 червня 2017 року о 13.00 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на території садового товариства "Петровець-3" в будинку АДРЕСА_3, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_2 два удари ножем у черевну порожнину, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечні для життя.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року вказаний вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме: ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Також зазначає, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 419 КПК України, взагалі не перевірив та не надав оцінки доводам прокурора щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через м'якість.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кулаківський К.О. вважав, що касаційна скарга є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 121 КК України, у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання, суд врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу винного, який вперше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризувався позитивно. Також зваживши на обставину, що пом'якшує покарання засудженого - щире каяття, а також середній ризик вчинення повторного правопорушення й небезпеки для суспільства, відношення до скоєного й думку органу пробації про наявну можливість виправлення без позбавлення або обмеження волі обвинуваченому, позицію потерпілого щодо призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства та на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Таке покарання, на переконання колегії суддів, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про залишення вироку суду першої інстанції без зміни.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання, а також свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах кримінального провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.