494/1397/16-к Про умисне заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров'я, скоєне на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із потерпілим - 30.01.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Березівського районного суду Одеської області від 13 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016160260000435 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. НовоселівкаБерезівського району Одеської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Березівського районного суду Одеської області від 13 липня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених п. п.1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути із ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди - 2 685, 96 грн. та моральної - 25 000 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 22 липня 2016 року близько 10.00 год. на місцевому ринку по вул. Гвардійська смт Раухівка Березівського району Одеської області на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_3 умисно завдав останньому кулаком правої руки удар у нижню частину щелепи, спричинивши потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подає

У касаційній скарзі та в доповненні засуджений ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення щодо нього та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, вважає що діяв у межах необхідної оборони, так як у руках потерпілого був ніж. Посилається на те, що при прослуховуванні технічного носія інформації, показання його матері-свідка ОСОБА_4 щодо наявності ножа в руках потерпілого під час конфлікту між ним та потерпілим відсутні. Вказує, що судово-медичну експертизу, якою встановлено тяжкість тілесних ушкоджень у потерпілого, проведено з процесуальними порушеннями. Не погоджується з розміром цивільного позову. Стверджує, що суд апеляційної інстанції, постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України, оскільки не надав вичерпних відповідей на всі доводи апеляційної скарги захисту, їх не перевірив і належним чином не спростував.

У запереченні потерпілий ОСОБА_3 просить касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а судові рішення щодо засудженого - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник СеперовичВ. О. підтримав доводи поданої скарги.

Прокурор Матюшева О.В. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яким його засуджено.

Зокрема, ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував факт нанесення ним удару потерпілому кулаком в обличчя, проте стверджував, що зробив це з метою самозахисту.

Місцевий суд у вироку надав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_3, щодо обставин конфлікту та побиття потерпілого саме засудженим.

Із цих показань убачається, що ОСОБА_2 приїхав на місцевий ринок на прохання своєї матері ОСОБА_4 для вирішення конфлікту, який був між нею та ОСОБА_8, ОСОБА_9 й ОСОБА_3 та першим завдав удар останньому в обличчя.

Посилання засудженого на неправильну кваліфікацію його дій, оскільки у нього не було умислу на заподіяння тілесних ушкоджень і він лише оборонявся від потерпілого, суперечать матеріалам провадження та не ґрунтуються на законі.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що в діях потерпілого ОСОБА_3 суспільно небезпечного посягання не було. Об'єктивних даних про те, що існувала загроза для життя чи здоров'я ОСОБА_2 або ОСОБА_4, в матеріалах провадження немає, а перебування засудженого у стані необхідної оборони в суді не встановлено.

Також суд у вироку послався на дані з медичної картки потерпілого, у якій зафіксовано звернення ОСОБА_3 до медичних працівників із приводу отриманих тілесних ушкоджень та результати його огляду.

Окрім того, в судовому засіданні безпосередньо було досліджено висновок судово-медичної експертизи № 76-Е від 26.08.2016 року, згідно якого у потерпілого виявлені середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді подвійного перелому нижньої щелепи, закритої внутрішньочерепної травми в формі струсу головного мозку.

Із огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати зазначені докази недопустимими відповідно вимог ст. 87 КПК України.

Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК України.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Що стосується посилань засудженого щодо безпідставного стягнення на користь потерпілого заподіяної шкоди, то вони не заслуговують на увагу.

Згідно з ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

Відповідно до ст. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілий ОСОБА_3 заявив цивільний позов на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 20 000 грн. та моральної - 50 000 грн.

Сума матеріальної шкоди в судовому засіданні була підтверджена потерпілим копіями квитанцій та аптечних чеків на придбання ліків у розмірі 2 685, 96 грн., у зв'язку з чим цивільний позов у цій частині був задоволений частково.

Відповідно до ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Щодо визначення розміру відшкодування потерпілому моральної шкоди, то в цьому випадку суд бере до уваги роз'яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) від 31.02.1995р. № 4, який зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації".

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд узяв до уваги фізичний біль та страждання потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я та частково задовольнив його позовні вимоги на суму 25 000 грн. Із даними висновками погоджується і колегія суддів.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, детально перевірив викладені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи, які є аналогічними за своїм змістом доводам касаційної скарги засудженого та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, в тому числі і при прослуховуванні технічного носія інформації, на якому зафіксовані судові засідання суду першої інстанції, не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Березівського районного суду Одеської області від 13 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.