328/4136/16-к Про скоєння умисного легкого тілесного ушкодження - 22.01.2019 Прийняття

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженої на вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2017 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с. ЯснеМелітопольського району Запорізької області, жительки АДРЕСА_1,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2017 року, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватою у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 17 липня 2016 року о 10:00 біля магазину "Єва" на вул. Центральній, 42 у м. Токмаку під час конфлікту ОСОБА_1 завдала ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, двох ударів дерев'яною палицею по голові (у ділянках лоба та лівого ока), заподіявши цим легких тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджена ОСОБА_1 просить на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, скасуватипостановлені що до неї судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Заперечуючи по суті встановлені фактичні обставини, повноту судового розгляду, скаржниця наголошує на тому, що висновок у вироку про доведеність її винуватості в інкримінованому злочині ґрунтується на неправдивих показаннях потерпілої та свідків, а місцевий суд не дав цьому та експертному висновку належної оцінки. За твердженням ОСОБА_1, апеляційний суд не зважив на зазначене, здійснив провадження без участі захисника, чим порушив право засудженої на захист. На її думку, впродовж апеляційної процедури також не було додержано приписів ст. 404 вказаного Кодексу, оскільки повторно не досліджено доказів. Засуджена вважає, що оспорювана ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Крім того, у доповненнях міститься прохання ОСОБА_1 про здійснення касаційного розгляду без її участі.

На касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_2 подала заперечення, в яких, наводячи аргументи, стверджує про необґрунтованість заявлених засудженою вимог.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженої.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у поданих на неї запереченнях, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судаминижчихінстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати йвизнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

У касаційній скарзі, за її змістом, засуджена заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність доказів, а також посилається на неповноту судового розгляду, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаної в судовому засіданні як обвинуваченої ОСОБА_1, показань потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту, у висновку експерта, зміст яких детально викладено у вироку.

Так, за матеріалами справи, потерпіла в ході судового розгляду наполягала на факті умисного заподіяння їй саме засудженою тілесних ушкоджень. Те, що ОСОБА_1 завдала палицею ударів ОСОБА_2, підтвердила й очевидець подій - свідок ОСОБА_3, а свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 указували, що вони, зустрівши потерпілу 17 липня 2016 року, бачили на її обличчі почервоніння та набряк, яких, зі слів останньої, їй заподіяла ОСОБА_1

Наведені показання свідків та потерпілої узгоджуються з висновком експерта від 22 липня 2016 року № 144, згідно з яким в останньої виявлено тілесні ушкодження у вигляді двох синців на лобі та на верхній повіці лівого ока, які могли утворитися від дії тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею за обставин, указаних ОСОБА_2

У цьому кримінальному провадженні показання потерпілої та свідків отримано в порядку, визначеному законом, вони не суперечать іншим зібраним доказам та є конкретними. Тому суд не мав підстав не довіряти свідкам, а їхні показання в силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, які правомірно було покладено в основу вироку.

Що стосується експертного висновку, то це дослідження було проведено за встановленою КПК (4651-17) процедурою, зміст висновку відповідає статтям 101,102 вказаного Кодексу, а тому зазначений доказ обґрунтовано визнано належним і допустимим.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції також з'ясував позицію ОСОБА_1 щодо пред'явленого обвинувачення, відповідно до якої остання не оспорювала фактів зустрічі 17 липня 2016 року з ОСОБА_2 та виникнення між ними конфлікту. Разом із цим, суд у процесуальний спосіб перевірив висунуту засудженою на свій захист версію про те, що вона не завдавала палицею ударів потерпілій, і вмотивовано спростував її у вироку.

За таких обставин з урахуванням установленої судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_1 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 1 ст. 125 КК.

Аргументів про несправедливістьпризначеного ОСОБА_1 покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який засуджена сплатила,у касаційній скарзі не міститься.

Крім того, доводи сторони захисту з питань додержання під час судового провадження норм права, доведеності винуватості ОСОБА_1 та законності її засудження за заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження перевірялись апеляційним судом, який, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив вирок без змін, а заявлені апеляційні вимоги про закриття кримінального провадження - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

Посилання скаржниці на те, що апеляційний суд у цьому провадженні був зобов'язаний безпосередньо дослідити докази, не є слушними, адже така позиція суперечить точному змісту положень ст. 404 вказаного Кодексу.

Доводи ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом її права на захист через здійснення провадження за відсутності захисника не можна визнати прийнятними.

Обов'язкова участь захисника регулюється ст. 52 КПК. Згідно з указаною нормою участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. Натомість злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК, за класифікацією віднесено до категорії невеликої тяжкості. Отже, участь захисника у цій справі за законом є необов'язковою.

Також, як убачається з матеріалів провадження, засуджена, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подала на нього апеляційну скаргу, яку просила розглянути без її участі. При цьому ОСОБА_1 не заявляла клопотань про забезпечення участі захисника під час апеляційного перегляду згаданого рішення. Керуючись приписами ст. 401 КПК, апеляційний суд надіслав адвокату Вараниці О.О., який здійснював за призначенням захист інтересів ОСОБА_1 у місцевому суді, повідомлення про дату й час апеляційного розгляду справи. Відтак, перешкод для участі сторони захисту на вказаній стадії судочинства не було.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень і закриття кримінального провадження, про що йдеться в касаційній скарзі, судом касаційної інстанції не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК (4651-17) (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.