654/1779/17 Про відкрите заволодіння золотим ланцюжком, скоєне умисно, з корисливих мотивів, із застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого - 17.01.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Дмитрука С.С. на вирок Апеляційного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017230150001308 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 жовтня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуванням скасовано. Постановлено новий вирок, яким призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що він 28 червня 2017 року приблизно о 01.30 год. на вул. Морській у с. Залізний Порт Херсонської області, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, умисно, з корисливих мотивів, із застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого ОСОБА_3, штовхнув останнього у спину, внаслідок чого потерпілий впав, а ОСОБА_2 шляхом зриву із шиї відкрито заволодів золотим ланцюжком із хрестиком, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на суму 22 113,79 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні винному покарання не повною мірою врахував усі дані про його особу, а саме, що він раніше не судимий, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, перебуває у цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, працює на сезонних роботах. Захисник вважає, що зазначені ним обставини давали суду підстави зробити висновок про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції не погодився із рішенням місцевого суду про призначення ОСОБА_2 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Розглянувши кримінальне провадження у межах поданих апеляційних скарги, суд дійшов висновку, що таке покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та загальним засадам його призначення.

При скасуванні вироку місцевого суду та призначенні ОСОБА_2 покарання, апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального закону, урахував усі обставини справи, в тому числі й ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу винного, який має на утриманні неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, не намагався самостійно відшкодувати шкоду, оскільки вона відшкодована частково не в добровільному порядку, а у зв'язку із затриманням підозрюваного та вилученням і поверненням потерпілому частини викраденого майна (ланцюжка). Також апеляційний суд урахував обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. Обставин, які пом'якшують покарання, судом не встановлено.

Твердження захисника про те, що засуджений фактично визнав свою вину у скоєному та розкаявся не заслуговують на увагу. З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_2 у судовому засіданні вину у скоєному визнав частково, категорично заперечував те, що застосовував до потерпілого фізичне насильство. Наведене не може свідчити про його щире каяття.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого таготовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак у матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що засуджений відшкодував збитки потерпілому, намагався виправити наслідки вчиненого та виявляв готовність нести покарання. Враховуючи зазначене, потерпілий ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції висловлював принципову позицію про призначення ОСОБА_2 покарання у виді реального позбавлення волі без застосування ст. 75 КК України.

Взявши до уваги усі зазначені обставини, в тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, особу винного, склад його сім'ї та відношення до скоєного, апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку про можливість його виправлення та перевиховання лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши ОСОБА_2 покарання, наближене до мінімального розміру, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, та вірно зазначив, що виправлення винного можливе лише при умові реального відбування ним цього покарання.

Касаційний суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Переконливих аргументів,які б свідчили про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, судом не встановлено.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.