183/588/17 Про неодноразове, повторне таємне викрадення чужого майна, скоєне з проникненням до приміщення будинку - 16.01.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року в об'єднаному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040350004273 та 1201604035000288, за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.03.2016 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 16 березня 2017 року визнав ОСОБА_2 винуватим і засудив:

- за ч. З ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ст. 71 КК до призначеного ОСОБА_2 покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2016 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки б місяців.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду - без змін.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, приблизно о 00:55 год. 15 жовтня 2016 року проник до буд. АДРЕСА_2, звідки повторно таємно викрав майно ОСОБА_4 на загальну суму 1 784,60 грн.

Крім того, ОСОБА_2 за обставин, викладених у вироку, приблизно о 00:05 год. 16 жовтня 2016 року проник на територію домоволодіння АДРЕСА_3, де повторно незаконно заволодів належним потерпілому ОСОБА_5 мопедом "Dеfiant" вартістю 1 280 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про скасування оскарженої ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою безпідставне застосування судом першої інстанції положень ст. 69 КК, урахування таких обставин, що пом'якшують покарання, як активне сприяння розкриттю злочинів та відшкодування заподіяної шкоди, не дав належну оцінку особі засудженого та ступеню тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів. Вважає, що визначений ОСОБА_2 остаточний розмір покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості та не сприятиме досягненню його мети у цьому провадженні.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Руденко О. П. підтримала касаційну скаргу прокурора, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурора не піддаються сумніву.

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Положеннями ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до ст. 69 КК за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд зважив, що засуджений вчинив тяжкі злочини у період іспитового строку, проходить лікування від наркотичної залежності, має на утриманні неповнолітню дитину, 2013 рокународження, взяв до уваги його негативну характеристику за місцем проживання від 14 листопада 2016 року, однак врахував, що надалі засуджений почав виправлятися, про що свідчать характеристики з місця проживання від 16 січня 2017 року та реабілітаційного центру при БОБФ "Милосердя-Дніпро".

Крім того, суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання, - щире каяття, яке ґрунтується на належній критичній оцінці ОСОБА_2 своєї протиправної поведінки, визнання вини та готовність відповідати за вчинені правопорушення, активне сприяння розкриттю злочину, яке виразилось у тому, що засуджений добровільно давав показання, брав участь у слідчих експериментах, детально пояснюючи та розповідаючи обставини, за яких вчинив правопорушення. Також суд урахував, що ОСОБА_2 добровільно відшкодував завдану шкоду, позицію потерпілих ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про відсутність претензій матеріального характеру та небажання суворого його покарання. Разом з цим, суд встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання за ч. З ст. 185 КК, передбаченого санкцією частини відповідної статті, а також про можливість призначення йому покарання за ч. 2 ст. 289 КК, яке нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини відповідної статті, на підставі ст. 69 цього ж Кодексу.

Також суд першої інстанції правильно призначив ОСОБА_2 остаточне покарання на підставі статей 70, 71 КК.

Таке покарання, на думку колегії суддів касаційного суду, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Апеляційний суд переглянув це кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора та постановив мотивовану ухвалу, якою визнав вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання законним та обґрунтованим, а саме покарання таким, що повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК. При цьому доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, зокрема ті, на які прокурор посилається в касаційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та обґрунтовано спростовані.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставою для зміни чи скасування оскарженої ухвали апеляційного суду, у справі не встановлено.

Враховуючи викладене, а також відсутність у касаційній скарзі прокурора переконливих доводів на обґрунтування невиправданої м'якості призначеного засудженому покарання, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення цієї скарги.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області - без задоволення.