132/3605/15-к Про порушення Правил дорожнього руху України та скоєння наїзду мотоциклом на малолітнього пішохода, внаслідок чого малолітній потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, оскільки вони були небезпечними для життя в момент заподіяння, та легкі тілесні ушкодження - 15.01.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу законного представника потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року та вирок Апеляційного суду Вінницької області від 17 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020160000367 за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_3 визнано винуватим і засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 2 роки та на нього покладено обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 9 770,10 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 25 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим і засуджено за таких обставин.

05 липня 2015 року о 21:00 ОСОБА_3, в порушення вимог пунктів 2.1 (а), 2.10, 12.3, Правил дорожнього руху України (далі - ПДР (1306-2001-п) ), не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом, керуючи технічно справним мотоциклом марки "Viper ZS110", державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, рухаючись зі швидкістю 45 км/годпо проїзній частині вулиці Жовтневій с. Сальник Калинівського району Вінницької області, не вжив своєчасних заходів до зупинки мотоцикла в момент об'єктивної появи в полі його зору пішохода - малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя АДРЕСА_2, який знаходився неподалік узбіччя з лівої сторони дороги в напрямку руху мотоцикла, внаслідок чого здійснив на останнього наїзд.

Внаслідок такого наїзду малолітній потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, оскільки вони були небезпечними для життя в момент заподіяння, та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (понад 6, але не більше 21 дня).

Внаслідок апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції ухвалив 17 січня 2018 року новий вирок, яким вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_3 скасовано в частині призначення покарання.

ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та на нього покладено обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК.

У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі законний представник потерпілого ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що законний представник потерпілого посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Вимоги обґрунтовані тим, що висновки про розмір завданої моральної шкоди є несправедливими та невмотивованими, а покарання засудженому слід було призначити з реальним його відбуванням.

Звертається увага на непоправні наслідки від вчиненого кримінального провадження здоров'ю малолітнього потерпілого, якому надано статус інваліда, шкода його здоров'ю не відвернені донині, неодноразове лікування в закладах охорони здоров'я у 2016 - 2017 роках, а також на ненадання засудженим критичної оцінки своїм діям та відсутність у нього каяття.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу прокурора та посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) просив призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Згідно з вимогами ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При постановленні вироку суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_3 покарання, послався на:

- ступінь тяжкості злочину, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, необережну форму вини ОСОБА_3;

- пом'якшуючу покарання обставину, якою суд визнав його щире каяття;

- обтяжуючу обставину - вчинення злочину щодо малолітнього;

- дані про особу ОСОБА_3, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, під час розгляду справи у суді свідомо і неухильно дотримувався загальноприйнятих норм і правил поведінки, має постійне місце проживання.

На підставі вищевказаного суд зробив висновок про те, що виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливе без ізоляції його від суспільства.

З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.

Водночас, на думку Суду, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.

Так, відповідно до положень, передбачених ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більш ніж 5 років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 75 КК щодо ОСОБА_3, належним чином не врахував конкретних обставин кримінального провадження, зокрема, не взяв до уваги думку потерпілої сторони щодо призначення обвинуваченому суворої міри покарання та невідшкодування обвинуваченим заподіяної шкоди, що може свідчити про відсутність у нього щирого каяття, яке засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести відповідальність, у тому числі сплатити заподіяні злочином збитки.

У судових засіданнях судів першої й апеляційної інстанцій та у касаційній скарзі законний представник потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 стверджувала, що ОСОБА_3 слід було призначити покарання, пов'язане з його реальним відбуттям.

Як встановив суд та вказувала представник потерпілого, після скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 в порушення вимог правил дорожнього руху транспортний засіб не зупинив та залишивши місце пригоди зник.

Також представник потерпілого зазначала про відсутність у ОСОБА_3 критичної оцінки своєї поведінки, зухвале поводження у суді, що на її думку засвідчує відсутність у нього каяття та повинно вплинути на міру покарання.

Крім того, як вказує у касаційній скарзі представник потерпілого, не зважаючи на тривалий час, який пройшов з дня ДТП, ОСОБА_3 або його родичі не компенсували спричинену моральну та матеріальну шкоду і після постановлення вироку навіть не намагались сплатити завдані збитки хоча б частково, не зважаючи на необхідність постійно витрачати кошти на лікування малолітнього потерпілого.

Суди першої та апеляційної інстанцій оцінки таким доводам представника потерпілого не надали.

Таким чином, висновків суду про можливість звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням належним чином не вмотивовано, вони суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправленню засудженого та запобіганню вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

На думку Суду, за обставин, встановлених судом першої інстанції, та за відсутності інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновок суду про можливість виправлення ОСОБА_3 за іспитовим строком, призначене йому покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК є не мотивованим і м'яким.

Що стосується доводів касаційної скарги в частині вирішення цивільного позову, то вони також є слушними, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.

Як зазначено у вироку, при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди цивільній позивачці ОСОБА_2 суд у відповідності до ст. 23 Цивільного кодексу України, враховує тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, необережну форму вини ОСОБА_3, відсутність у нього самостійного заробітку, глибину душевних страждань позивачки. Також суд враховує, що внаслідок протиправних дій відповідача завдана суттєва шкода здоров'ю малолітнього сина позивачки, дитина зазнала фізичних страждань та болю внаслідок ушкодження здоров'я, які не припинилися по даний час. Тривалий час лікування дитини, яке на даний час ще не закінчено, повного відновлення здоров'я дитини не відбулося, постійні головні болі, підвищений нервовий стан дитини, погіршення зору. По даний час ОСОБА_1 боїться знаходитися будь-де без присутності дорослих. До цього часу лікарем встановлено лікування у психіатра, окуліста, нейрохірурга. На час розгляду справи здоров'я дитини не відновлено, попереду ще тривалий період лікування та реабілітації.

Встановлені судом обставини узгоджуються з доводами касаційної скарги представника потерпілого щодо безпідставного часткового задоволення цивільного позову в частині моральної шкоди.

Як стверджує у скарзі представник потерпілого, згідно висновку лікарсько- консультативної комісії від 6 травня 2016 року потерпілий ОСОБА_1 визнаний дитиною - інвалідом. На даний час малолітній ОСОБА_1 має досить великі проблеми із здоров'ям, потребує постійного лікування, має порушення координації рухів, утруднення мовлення, відстає від інших учнів у школі, потребує індивідуального навчання та роботи вихователів, йому завдано душевних страждань, і невеликі шанси на те, що здоров'я дитини буде відновлено.

На думку Суду, з урахуванням необхідності тривалого лікування потерпілого, завдання йому тяжкої душевної травми, глибини моральних страждань розмір стягнутої на користь представника потерпілого моральної шкоди в сумі 25 000 грн не відповідає вимогам розумності та справедливості і має бути збільшений.

Розглядаючи провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не зазначив обґрунтованих підстав, на яких апеляційну скаргу представника потерпілого визнано необґрунтованими, а саме не надав належної оцінки доводам скарги щодо невідповідності призначеного покарання з застосуванням положень передбачених ст. 75 КК та щодо необхідності збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

За таких обставин судом допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та як наслідок невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, що відповідно до ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК є підставами для скасування судових рішень у касаційному порядку та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.